За інформацією: Суспільне Харків.
Сирна паска від Алли Радіонової. Наталія Олійник/Алла Радіонова/Facebook
61-річна Алла Радіонова — уродженка села Скрипаїв Слобожанської громади на Харківщині. Нині жінка живе у селі Киселях і щороку до Великодня готує сирну паску за рецептом своєї бабусі.
Алла Радіонова розказала Суспільне Харків: памʼятала смак сирної паски з дитинства, але повний рецепт відновила разом із тіткою вже у дорослому віці.
"За цим рецептом бабуся робила. Я памʼятаю його з дитинства — мені на той момент було вісім років, я була бабусиною помічницею, біля неї товклася і памʼятаю, як це було. Ще моя тітка — їй уже 89-й рік пішов — гуртом ми згадали, як це робилося. Я багато перепробувала сучасних рецептів, але цей, напевно, найсмачніший і найпростіший", — каже Алла Радіонова.
Алла Радіонова із сирною паскою. Народний колектив “Киселяночка”/Facebook
Як приготувати сирну паску: рецепт
Для сирної паски потрібні такі інгредієнти:
- один кілограм домашнього сиру з цільного молока;
- 800 грамів цукру;
- 400 грамів вершкового масла;
- 10 варених жовтків;
- родзинки, ванільний цукор і сіль за смаком.
Інгредієнти треба перетерти через сито і все це змішати. Потім у форму викладаєш — у нас була деревʼяна спеціальна форма, зараз є вже сучасні пластмасові. Під прес ставиш, вона ніч стоїть — потім маєш пасочку. Це буде велика паска, на велику форму. А на меншу пластмасову форму я робила половину цього. Як немає форми, можете зробити навіть у друшляк, щоби було куди зайвій рідині сходити.
За словами уродженки Скрипаїв, вона готує за відновленим рецептом близько 15 років.
"Якщо хтось приготує хоч раз – це нескладно. От спекти паску – для мене це складніше, займає більше часу. А тут нема нічого складного", — каже Алла Радіонова.
Сирна паска за рецептом із села Скрипаїв. Наталія Олійник/Facebook
Традиції приготування сирної паски
За словами Алли Радіонової, її бабуся готувала сирну паску на другий тиждень після Великодня — "проводки"Поминальні дні в Україні, що тривають на другому тижні після Великодня (переважно неділя-вівторок), а на сам Великдень — рідше.
"Я ще памʼятаю, бабуся її більше готувала навіть не на Великдень, а на "проводки", на другий тиждень. Може, бо зʼїжджалося більше рідні, всі приїжджали. На Великдень якось менше, а на кладовище всі зʼїжджалися – може, з цієї причини. Це теж така традиція. Я готую і на Великдень, несу на освячення, і на проводи", — розказує жінка.
Готувати треба в доброму настрої, з вірою, з молитвою. Завжди це було спокійно, в тихій атмосфері, бабуся була некваплива, все спокійно робилося. Найбільше мені подобається, що я відновила таку памʼять про бабусю, її спадок зберегли. А так — я думаю, що це просто і смачно.
