За інформацією: Суспільне Харків.
99-річний Петро Яцюк у Харкові, червень 2026 року. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
Жителю Харківщини Петру Яцюку 10 червня виповнюється 99 років. За роки свого життя пенсіонер пережив Голодомор, воював у Другій світовій війні, на початку повномасштабне вторгнення Росії опинився в окупації, а цьогоріч був вимушений виїхати зі Зарічного поблизу знищеного Вовчанська через посилення обстрілів після понад пів сторіччя життя у селі.
Що пережив у житті, чи очікував на повномасштабне вторгнення та у чому секрет довголіття — Петро Яцюк розповів Суспільне Харків.
6 років — Голодомор: "Тоді жінки не плакали за дітьми"
Дитинство Петра Яцюка пройшло на Сумщині. Коли йому було шість років, почався Голодомор.
Я прожив два етапи знищення українського народу. Перший етап — Голодомор, в якому ми втратили мільйони українців Петро Яцюк
Їжу в дитсадку видавали за правилами, і коли її бракувало, він віддавав порцію молодшій сестрі Катерині.
"Під час Голодомору страшно було, скільки людей помирали, скільки під парканами валялись у селах, бо не знали чи свій, чи чужий. Як свій — забирали у простиню, в ковдру замотали і в яму, без труни. Пішов у нульовий клас, у шість років, а ходили ми у дитячий садок на годування. Якщо з батьків два йдуть, батько і мати, то дві дитини йде туди, а якщо тільки одна людина, а інша захворіла, значить іде одна (дитина — ред.). Мама мені завжди казала, хай Катя йде", — згадує чоловік.
Петро Яцюк з донькою та зятем у Харкові, червень 2026 року. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
Нині молодшій сестрі Петра Катерині 97 років, вона живе у Харкові.
Тоді жінки не плакали за дітьми, бо вона двох хоронить, а пʼятеро залишається. Вона молиться Богові, що пʼять хоча б залишиться. Трудно було. Мені було пʼять років, не носили ні штанів ні трусів ніяких — нічого, а сорочка була нижче коліна.
17 років — Друга світова війна: "У росіян процвітало знущання з українців"
Коли Петру було 12 років, почалася Друга світова війна. У 1941 році німецькі війська дійшли до Сумщини.
Петро Яцюк на вулиці біля будинку у Харкові, червень 2026 року. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
"Одразу німці у сарай побігли ловити курей, бабусі моїй кричать: «Давай, вари, роби», а вона говорить: «Та пішли ви до дідька, я за вами буду тут доглядати»", — говорить Петро.
У 1942 році почали ловити нашу молодь і забирати у Німеччину. Ми вдома не ночували, бо вночі забирали туди, приходилось за Ворсклою, у кущах, комишах ночувати. Вночі приходили за продуктами, а так не показувалися.
Фотографії Петра Яцюка, який він взяв собою в евакуацію, червень 2026 року. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
У 17 років Петра Яцюка мобілізували.
"Грузили у телячі вагони, проводжала мама, бо батька не було — його забрали на війну. Відправили нас у Росію, Гороховецькі табори, Калінінська область і Горківська область, жили в землянках. Знущання було, росіян над українцями, це у них процвітало: «Бандери, бандери, бандери». Вісім класів в мене освіта, і мене забрали в десантні війська — це Біла Церква, 12 стрибків маю, ногу зламав", — розповідає ветеран.
Руки Петра Яцюка. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
Після цього бійця відправили в Архангельську область Росії, де він продовжив службу.
Я служив чесно, добросовісно, я демобілізувався без звання, я не любив ніяких звань, нічого абсолютно, я вважав себе солдатом. Петро Яцюк Тоді війна була порохова, а зараз війна вибухова. Коли снаряд потрапляє у двір від гармати, велику яму залишає, а вікна цілі, немає такого різкого вибуху, а зараз порохом не стріляють, порох тільки у патронах, а інше — вибухівка, гори підривають, шахти підривають.
98 років — повномасштабне вторгнення, окупація та евакуація: "Війна не закінчиться швидко"
У те, що почнеться повномасштабна війна Петро Яцюк не вірив.
Петро Яцюк на кухні, червень 2026 року. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
"Я не думав, що швидко закінчиться війна, вона і зараз не закінчиться швидко. Це все розмови, скільки вже переговорів, а народ знищується. Я не вірю, що в найближчий час, як там кажуть до листопада щось там буде, Путін на цю справу не піде. Просить: «Дайте Донецьк, дайте Луганськ», а наші землі ніхто віддавати не буде, бо земля у Конституції законно належить народові", — говорить пенсіонер.
Початок великої війни пенсіонер разом з донькою та зятем зустрів у Зарічному, за 20 км від нині знищеного Вовчанська. Чоловік категорично відмовився виїжджати, пережив окупацію.
Петро Яцюк. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
10 травня 2024 року, коли почався повторний наступ РФ на Вовчанськ, Петро Яцюк також відмовився від евакуації, говорить його донька Лариса Іващенко.
"Батько сказав: «Я нікуди виїжджати не буду». Це його рідний дім і він нікуди не поїде, і уявіть чоловіку, який стільки прожив в селі і йому сказати, що треба їхати у місто. Ми сиділи до останнього через нього у селі", — каже Лариса.
Донька Петра Лариса Іващенко. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
У травні 2024 року у домоволодіння родини було перше влучання.
"Вибило пластикові вікна, побило кришу. Але вже почались там і протитанкові рови у селі рити, і вже почали балакати про "сіру зону". Вибухи були постійні. Коли вже почала вся вулиця виїжджати, я знову почала з ним розмову, кажу: «Поїдьмо». «Ось я не поїду у Харків» — він же слухав телевізор, що тут у нас холодно, що тут води немає. І коли я вже сказала: «Тато, ти егоїст, ти як хочеш, а ми хочемо жити, ми виїжджаємо». Коли він побачив, що я налаштована дуже серйозно, сказав: «Ну поїдемо», — розказує донька ветерана.
В кінці січня ми приїхали сюди, а десь через декілька тижнів прилетіло ледве не в леваду нашу. Тоді він вже зрозумів, що ми вчасно виїхали.
Звісно, страшно, другий раз як починається ця стрілянина. Вдячний за те, що у мене така родина, що не дає мені ні на крок, щоб усе було в нормі, щоб ніяких розмов не вести. Вірю в перемогу, я дуже вірю у Бога, Господь мені допомагає. Петро Яцюк
Щоденна зарядка, читання книжок, кішка Соня та інші секрети довголіття
Кожний ранок у 99-річного чоловіка починається із зарядки.
"Зранку підіймаюсь: зарядка у обовʼязковому порядку, що болить — не болить. Треба робити, бо якщо не зробив, значить не так вже себе почуваєш. А так зробив — легше стає", — розповідає пенсіонер.
Після зарядки Петро Яцюк дві години читає книгу. Зокрема, полюбляє детективи.
Петро Яцюк читає книжку, червень 2026 року. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
"Потім о четвертій-пʼятій дві палки беру і гуляти на прогулянку — ну задишка. Я прожив на світі і ніколи не втомлювався, ніколи не було у мене такого, що я сів. У мене роботи такої не було, у мене було робіт три-чотири: одна, друга, третя. Я 20 років голодував, добами голодував, під час голодування сили піднімаються у два рази", — говорить Петро.
Петро Яцюк на прогулянці, червень 2026 року. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
Протягом дня ветеран також бавиться з кішкою Сонею.
Петро Яцюк і кішка Соня, червень 2026 року. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
Головним подарунком для себе вважає здоров'я.
"Який мені подарунок? Мені подарунок основний — здоровʼя. Я не хочу лежати, я таким не хочу бути хворим, бо я не можу, якщо лежати — то все. Тому я намагаюсь робити фізичну зарядку", — говорить 99-річний переселенець.
Для мене найбільший подарунок — здоровʼя моє. Щоб я міг ходити, хоч інший раз мені важко. Петро Яцюк
