За інформацією: Суспільне Харків.
Діти створюють картини в укритті харківської студії Aza Nizi Maza. Aza Nizi Maza/Facebook
Розписаний будинок біля синагоги в Бабиному Яру, роботи для метро і театру, виставки за кордоном — харківська студія Aza Nizi Maza вже 14 років перетворює дитячу творчість на масштабні мистецькі проєкти. Її засновник Микола Коломієць не ділить художників на «талановитих» і «неталановитих» та переконаний: завдання наставника — не нав’язати дитині шаблонне сприйняття мистецтва, а створити безпечні умови для її власного розвитку. Після початку повномасштабного вторгнення студія продовжила роботу в укритті, залучаючи до проєктів зокрема й нейровідмінних юних художників.
Як з’явилась ідея створення студії, над якими проєктами працювали та що зараз у роботі, розповів Суспільне Харків засновник Микола Коломієць.
«Війна змінює дітей, вона не змінює творчість»
Дитячу художню студію Aza Nizi Maza у Харкові Микола Коломієць створив у 2012 році. Після початку повномасштабного вторгнення заняття в ній не припинили — з 2022 року їх проводять в укритті, залучаючи учнів до створення масштабних колективних проєктів, говорить засновник.
Микола Коломієць. Aza Nizi Maza/Facebook
«У XX столітті відбулась революція форми, коли художники почали позичати свої стилістичні напрямки у наївного мистецтва, в арт брютуГрубе, необроблене мистецтво, творчість непрофесійних митців, які перебувають поза межами офіційної культури та мистецьких інституцій і власне у дитячого малюнку. І арт брют, і народне наївне мистецтва, особливо мистецтво африканських народів, щільно увійшли в цю тканину мистецтва. Створювались музеї. А от дитяча творчість була на периферії цієї уваги. Мені прийшла ідея створити студію, яка б сприймалась як відкритий художній колектив, як художня група. Щоб наряду з удосконаленням власної техніки, створенням власних робіт і власним прогресуванням, діти-підлітки з цієї студії могли залучатися до великих колективних проєктів», — розповідає митець.
Процес створення робіт дітьми в укритті харківської студії Aza Nizi Maza. Aza Nizi Maza/Facebook
Щоб діти могли виростати, удосконалюючи себе, а також застосовувати це удосконалення для створення групових колективних проєктів, які будуть вражати своїм масштабом і тим, що зазвичай не очікують від дитячого та підліткового мистецтва. Головне, щоб було цікаво і щоб кожен з учасників або учасниць цих проєктів відчував цю приналежність до чогось більшого, до творчості колективу.
Процес створення картини з проєкту «Втрачені казки» в укритті харківської студії Aza Nizi Maza. Aza Nizi Maza/Facebook
Після початку повномасштабного вторгнення, за словами Миколи Коломійця, майже повністю змінився колектив студії. Більшість дітей, які приходили на заняття, виїхали, проте з’явились нові учні.
«Якщо аналізувати творчість, то я не бачу, що вона сильно змінилась з початком повномасштабного вторгнення. Війна змінює дітей, вона не змінює творчість. Тут занадто суб’єктивне сприйняття реальності: ми можемо сказати, що той чи інший вибір сюжету може корелюватися подіями цієї війни, але як це перевірити, я не знаю. Я не помічаю серйозних змін. Діти в будь-якій ситуації, мені здається, мислять якимись образами, які трішки відриваються від реальності нашого життя», — говорить Микола Коломієць.
Хлопець малює картину в художній студії. Aza Nizi Maza/Facebook
Це така ознака мистецтва дітей: якщо дорослий художник постійно думає, як йому відображати цю реальність, то юні художники малюють те, що їм малюється. Так, іноді війна проникає у наші сюжети, але ми з 2014 року живемо з цією війною, і у мене навіть немає такого досвіду — зрозуміти, а що ж було до війни, бо вона дуже довго йде.
Дівчата малюють в художній студії . Aza Nizi Maza/Facebook
Я помітив, що все ж таки менше стали малювати війну. Раніше хлопчики, наприклад, любили малювати якісь танки, якісь бойові дії. Зараз цього стало менше, але, щоправда, і хлопчиків в студії стало менше.
Хлопчик малює військового в дитячій художній студії. Aza Nizi Maza/Facebook
За словами митця, зараз заняття відвідують переважно дівчата-підлітки.
«Просто тенденція, що зараз мистецтво сприймається, як більш жіноча справа. Ну і добре, людство дуже довго перебувало у стані, коли жінки не могли так артикулювати якісь проблеми, мати в якійсь творчості своє власне відчуття. Тому я думаю, що це, можна сказати, історична справедливість. Я думаю, що це такий етап життя і соціальних процесів», — каже Микола Коломієць.
Дівчата працюють над проєктом художньої студії Aza Nizi Maza у Харкові. Aza Nizi Maza/Facebook
Це дуже добре, бо мені здається, що чоловікам — не хочеться узагальнювати — але переважно біологія їм дає менше можливості для такого глибокого й емпатичного ставлення до світу, як жінкам. А мені здається, що зараз емпатія і порозуміння — це те, що може врятувати людство. Якраз мені дуже подобаються ці процеси. Це дуже комфортні процеси, мені здається.
«Глядач починає сам гратися з цією історією, яку бачить»: про відмінність дитячого та дорослого бачення у мистецтві
Діти, на відміну від дорослих, зображують у своїх роботах тільки те, що хочуть, говорить Микола Коломієць. Саме тому, каже художник, йому більше подобається працювати з дітьми.
«У людини довго формується префронтальна кора головного мозку, яка відповідає за довгострокові причинно-наслідкові зв’язки. Коли ця префронтальна кора вже сформована, доросла людина мислить великими кроками: що я зроблю, і як це відгукнеться потім. І це дозволяє їй маніпулювати. Це не оцінювальне слово, це просто можливість передбачити реакцію. І у цьому плані дорослий художник чи художниця дуже часто мислять з прив’язкою до наративу, який більший, ніж вони», — говорить Микола Коломієць.
Це зараз така загальна історія. Простий приклад: якщо є якась подія, яка сама по собі дуже резонансна, яка емоційно чіпляє, то ти можеш своєю творчістю просто використати цю подію. І тоді вже не такий важливий сенс твоєї роботи, як посилання на подію. І це, звісно ж, маніпуляція. Дуже часто у дорослих художників є це розуміння — на що спертися або що поставити у фокус. У дітей такого немає.
Процес створення декорацій для Харківського театру ляльок в укритті студії Aza Nizi Maza. Aza Nizi Maza/Facebook
Діти до підліткового віку малюють переважно те, що вони хочуть — без думки про те, як це сприйметься. Це мені дуже подобається, тому що тут відбувається така робота — спостереження за якимось чистим матеріалом. Мені взагалі подобається, коли ідеї, які з’являються у дитини, не з’являються з розумінням, для чого, для кого це треба — це просто внутрішні радощі від того, що можеш зараз цю ідею втілити.
Дівчина в масці, яку вона створила в укритті харківської студії Aza Nizi Maza. Aza Nizi Maza/Facebook
Саме ця свобода, за словами художника, і є однією з головних цінностей дитячого мистецтва.
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google
«Вони інакші, і ця інакшість — це те, з чим мені хочеться працювати. Я знаю всі ходи художніх практик. Мені подобаються ті ходи, які роблять не прямі зв’язки з реальністю, а створюють смислові поля, хвилі, в яких глядач починає сам гратися з цією історією, яку бачить. У творчості дітей дуже багато саме таких хвиль, які такого глядача, як я, переводять на інший план сприйняття», — говорить Коломієць.
Дитяча творчість — я, як постійний глядач, бачу її дуже багато — це щоденний розвиток — ось вона мене ніколи не втомлює, вона завжди має парадоксальну природу: там завжди дуже багато помилок, там завжди дуже багато свободи. Свободи і сприйняття реальності, і фантазування, і роботи з культурним надбанням, яке, зрозуміло, що у дитини не таке велике, але воно екзотичне.
Дівчина працює над картиною в укритті харківської студії Aza Nizi Maza. Aza Nizi Maza/Facebook
За цим завжди цікаво спостерігати — що вони вигадують, які у них образи, як вони мислять, як вони довіряють своїй руці, як рука їх веде більше, ніж голова, якщо так можна висловитися. І в цих парадоксах я бачу більше якогось творчого повітря.
«Не треба вчити тромбон бути скрипкою»
В студії Aza Nizi Maza близько половини учнів мають синдром Дауна або розлади аутичного спектру, говорить засновник. За його словами, найважливіше — дати можливість кожній дитині проявити своє бачення у мистецтві, а не намагатися нав’язати шаблонне сприйняття.
«Я не знаю, що таке талант. Я не знаю навіть, що таке здібності. У нас абсолютно інклюзивна студія — поряд з дітьми усіх вікових груп — від п’яти, умовно, до 18 років — працюють нейровідмінні художниці та художники. І є геніальні, на мою думку, при тому, що вони не вписуються у це поняття таланту. Для кожного, напевно, талант — це якісь різні речі. Це поняття, мені здається, дуже застаріло», — говорить Микола Коломієць.
Процес створення маски для Харківського театру ляльок в укритті студії Aza Nizi Maza. Aza Nizi Maza/Facebook
Я точно знаю, що, якщо не тиснути на людину пресом шаблонного сприйняття мистецтва, то, якщо вона буде довго практикуватись, завжди буде видавати дуже цікаві речі. У мене деякі діти навіть не розмовляють. З ними неможливо побудувати діалог. А малюють вони неймовірно, приголомшливо, просто фантастично.
Хлопчик малює пташок в дитячій художній студії Миколи Коломійця. Aza Nizi Maza/Facebook
На думку Миколи Коломійця, оцінювання дітей за такими умовними поняттями, як «талант» та «здібності» заважає їм проявити свою індивідуальність.
«В цій студії важлива індивідуальність, щоб ту мозаїку, яка потім у нас зіллється в колективний проєкт, могли зробити максимально різні люди з максимально різним підходом до творчості. Це можна порівняти з симфонічним оркестром. Якщо до тебе прийшов “людина-тромбон”, у якого от такий звук — іноді може навіть немилозвучний для когось — то не треба вчити тромбон бути скрипкою. Навпаки, треба зрозуміти, як цю “тромбоністість” ще покращити, як вона може реалізовуватися», — каже митець.
Хлопчик виліплює фігурки людей в укритті харківської студії Aza Nizi Maza. Aza Nizi Maza/Facebook
У нас зазвичай є якийсь стандарт, що повинні всі бути скрипками. Мені це взагалі не подобається, тому що я хочу розширювати можливості мистецтва. Тому у нас в студії малюють художники й художниці, які навіть не розмовляють, а малюють вони величезні двометрові картини. І роблять це — от тут дуже важлива річ — з власним унікальним досвідом. Вони всередині себе мають той унікальний досвід, який нам навіть важко зрозуміти, а ми можемо подивитись на його плоди.
«Втрачені казки»: як створювались полотна для виставки
4 жовтня у Музеї нового мистецтва в естонському Пярну експонували виставку «Втрачені казки» — вигаданий дитячий світ від студії Aza Nizi Maza. Над полотнами для цієї виставки працювали близько 40 учнів студії. За словами Миколи Коломійця, «Втрачені казки» почалися з малюнків у харківському метро, в якому діти ховалися від російських бомбардувань.
Діти на виставці робіт від харківської студії Aza Nizi Maza, яка проходить в Естонії, серпень 2026 року. Фото надала Ірина Грицька
«Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми пішли до дітей, які жили в метро і створили з ними за 40 днів на станції “Історичний музей” величезні такі панно на колонах. Вони досі ще висять у Харкові, їх не знімають, хоча вже їх трішки розірвали й розібрали на сувеніри. Це ж вуличне мистецтво, тому воно так і функціонує», — говорить художник.
Скріншот з відео «Aza Nizi Maza Мetro Kharkiv 2024»: діти біля картини на станції метро «Історичний музей». I am Ukrainian/YouTube
Творці фільму «Underground Garden», який зняли про студію Aza Nizi Maza, запропонували повторили подібну акцію для європейського метрополітену.
«В результаті вона переросла в трішки більшу акцію, і ми виставились у Чехії, в Празі в старовинному замку зробили виставку, а в празькому метро були роздруковані величезні світлини наших робіт. Ми зробили вісім робіт — створювали дуже багато елементів, потім ці елементи монтувалися — це було схоже на театр — монтувалися в мізансцени, а мізансцени вже композиційно працювали, і ми їх колективно дороблювали», — згадує Микола Коломієць.
Скріншот з відео «Aza Nizi Maza Мetro Kharkiv 2024»: картини на станції метро «Історичний музей». I am Ukrainian/YouTube
Над кожною картиною працювали близько 20-25 дітей, і коли вони були готові, організатори міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал», що проходить у Києві, запропонували зробити виставку, тому були створені ще шість полотен, говорить художник.
«Ці полотна були зроблені як гра — ми створюємо композиційне зображення, яке починає провокувати у глядача якісь думки. Ідея була такою: начебто була якась книга, від якої залишились тільки ілюстрації. Глядачу пропонується реконструювати як завгодно, як він хоче, текст по залишках ілюстрацій до цих казок», — розповідає художник.
Картина з проєкту «Втрачені казки», створена в укритті харківської студії Aza Nizi Maza. Aza Nizi Maza/Facebook
«Втрачені казки» — це був саме той проєкт, коли можна було не диктувати сюжет, для якого треба намалювати ілюстрацію, а малювати, що захочеш, а потім це перетворювати в загадковий сюжет, з якого вже можна вигадувати історію, якось осмислювати — от така з’являється гра з глядачем.
Виставка робіт від харківської студії Aza Nizi Maza «Втрачені казки», яка проходить в Естонії, серпень 2026 року. Фото надала Ірина Грицька
Цей проєкт був резонансний, його дуже багато де вже показували, вдруге в Європі його показують в оригіналі. Він проїхав, мені здається, вже по всьому світу. В Канаді був неймовірний результат від показу, дуже багато людей потім з нами зв’язувались, передавали гарні слова і вітання. Було видно, що це людей надихає.
«18 снів Франциски Талан»: про участь у виставці «Диспаратес» в Музеї Ханенків
Завдяки проєкту «Втрачені казки» художня студія Миколи Коломійця змогла долучитися до виставки «Диспаратес» — серії гравюр, представлених у Києві в Музеї Ханенків. За словами художника, для цієї виставки учні студії створили 23-метрове полотно заввишки 2,5 метра.
Робота над проєктом «18 снів Франциски Талан» в харківській художній студії Aza Nizi Maza. Aza Nizi Maza/Facebook
Робота над полотном «18 снів Франциски Талан» в художній студії Aza Nizi Maza у Харкові. Aza Nizi Maza/Facebook
«Це ціла кімната цілісна з однієї роботи, яка називалась “18 снів Франциски Талан”. Ми вигадали дівчину-підлітка, яка виростає за часів повномасштабного вторгнення і намагається свої травми, свої страхи перетворити на особисте зростання. Вона через ці травми починає більше бачити, тонше бачити, ніжніше бачити. Їй сняться сни і вона думає, навіщо їй приснились ці сни», — говорить художник.
Дівчина працює над проєктом «18 снів Франциски Талан» в харківській художній студії Aza Nizi Maza. Aza Nizi Maza/Facebook
Це проєкт, до якого ми готувалися майже чотири роки і вийшли на таку квінтесенцію своїх можливостей. Я не думаю, що ми зможемо в найближчому майбутньому повторити настільки грандіозний проєкт.
Створення картини в харківській художній студії Aza Nizi Maza. Aza Nizi Maza/Facebook
«Ми немовби намалювали квіти над цією величезною могилою»
Учні Aza Nizi Maza розписали будинок, що розміщений біля синагоги в Києві у Бабиному Яру. За словами засновника студії, в проєкті взяли участь діти з розладами аутичного спектру.
Микола Коломієць з учнями художньої студії Aza Nizi Maza біля «Будиночку рабина» у Бабиному Яру. Aza Nizi Maza/Facebook
Учні Aza Nizi Maza розписали «Будиночок рабина», що розміщений біля синагоги в Києві у Бабиному Яру. Aza Nizi Maza/Facebook
«Цей проєкт ми зробили тільки з нейровідмінними художниками й художницями. Це вічний проєкт. Ми розписали будиночок біля синагоги. Він був побудований видатним архітектором Мануелем Херцем. Довго шукали, хто його може розписати концептуально. Вирішили, що ми зробимо це якраз з групою нейровідмінних дітей, тому що Бабин Яр перебуває на території колишньої психіатричної лікарні. Коли німці окупували Київ, то вони стратили, як тоді казали, “душевно хворих” людей цієї лікарні», — говорить Микола Коломієць.
Співачка Тіна Кароль у розписаному дітьми «Будиночку рабина», що розміщений біля синагоги в Києві у Бабиному Яру. Aza Nizi Maza/Facebook
Наш проєкт з нашими художницями та художниками з аутичним розладом дуже резонує в цій ситуації. Ми немовби намалювали квіти над цією величезною могилою.
Учні Aza Nizi Maza розписали «Будиночок рабина», що розміщений біля синагоги в Києві у Бабиному Яру. Aza Nizi Maza/Facebook
Це будинок, в якому тотальний розпис — ти потрапляєш всередину квітучого саду. Ти входиш в цей сад — всі стіни замальовані квітами. Неймовірно гарно вийшло. Це приклад того, наскільки неймовірне, чудове, вражаюче мистецтво можуть зробити діти, на яких, на жаль, дуже мало уваги звертає суспільство.
«Я намагаюся бути каталізатором процесу»
Наразі нових учнів студія Aza Nizi Maza не приймає, оскільки Микола Коломієць працює з дітьми сам, інших викладачів немає.
«Я не викладаю. Я намагаюся бути каталізатором процесу. Я створюю умови, в яких люди мають відчувати комфорт. Якщо є комфорт і безпека, то вони починають прогресувати. Половина учнів — це діти, до яких треба мати особливе ставлення і особливі умови. Ми працюємо достатньо великим колективом — минулої середи у мене було 25 дітей на заняттях. Це дуже важко. Поки що ми будемо працювати як закритий колектив, тому що ми переповнені», — говорить митець.
Процес створення декорацій для Харківського театру ляльок в укритті студії Aza Nizi Maza. Aza Nizi Maza/Facebook
Немає таких людей, які б могли витримати те, що у нас відбувається, тому що ми абсолютно не заробляємо. Живемо ми коштом того, що або робимо проєкти для музеїв, театрів, і отримуємо якісь гранти на це, або люди нам донатять.
Хлопчик створює маску в укритті студії Aza Nizi Maza у Харкові. Aza Nizi Maza/Facebook
Зараз учні художньої студії допомагають Харківському театру ляльок створити декорації для нової вистави, яку ставитиме режисерка Оксана Дмітрієва. Прем’єру планують на кінець зими.
«З того, що вже зроблено, що я бачив у плані драматургії — це видатний проєкт, у якому дуже велику роль грають наші нейровідмінні художники і художниці. Абсолютно гігантська робота, яку, на жаль, буде складно показувати в інших містах, тому що її просто важко перевезти», — каже художник.
Режисерка Харківського театру ляльок Оксана Дмітрієва в студії Aza Nizi Maza. Aza Nizi Maza/Facebook
Там гігантські декорації, гігантські скульптури, ляльки — і щоб таку виставу повезти в інше місто показати, потрібно багато ресурсів. Тому це буде така вистава, мені здається, переважно харківська. Тим, хто захоче її побачити, треба буде їхати в Харків.
Діти створюють декорації для Харківського театру ляльок в укритті студії Aza Nizi Maza. Aza Nizi Maza/Facebook
«Це такий механізм розширення сенсу життя»
Мистецтво однаково важливо у будь-які часи — і в мирному житті, і під час війни, вважає Микола Коломієць.
«Це такий механізм розширення сенсу життя. Там дуже багато є ігрового такого моменту. Якщо глядач відкритий і він дивиться на будь-яке мистецтво з погляду того, що воно може дати — то воно дає. Гарне мистецтво і гарний глядач у симбіозі дають помноження якоїсь щільності сприйняття життя. Це дуже важливо для того, щоб не деградувати, щоб бути кращим, мати широкий кут погляду на життя», — говорить художник.
Дівчина малює картину в укритті студії Aza Nizi Maza у Харкові. Aza Nizi Maza/Facebook
Це іграшка. Мистецтво — це не щось функціональне, важливе, це якась прекрасна квітка на дереві, щось надмірне. Саме це надмірне і визначає людину як людину. Тварина — це той, хто живе інстинктами і алгоритмами, а мистецтво дуже часто вибиває глядача із таких звичних поглядів на життя і переводить його із цього простого алгоритмічного існування в якесь більше.
Елемент картини, створеної в укритті харківської студії Aza Nizi Maza. Aza Nizi Maza/Facebook
Мені важко сказати, що таке мистецтво, але воно точно важливе саме своєю якби непотрібністю. Є такий чудовий вираз — «у раю мистецтва немає». Чому немає? Тому що рай, напевно, це і є квінтесенція гармонічного мистецтва. Будь-який прояв мистецтва тоді наближає нас до раю. Якщо людина займається цим, вона точно краще і трішки впевненіше почувається у моменті. Бо мистецтво, якщо ти його створюєш, це така територія свого власного світу, який належить тобі. Завдяки йому ти можеш переконатися, що виростаєш, як людина.
