За інформацією: Суспільне Харків.

Юлія Романова з розсадою на своїй фермі в Ізюмському районі. Езра Мілштейн/Mercy Corps
Вчителька за фахом Юлія Романова та її чоловік-агроном понад 20 років вирощують саджанці та плодові культури на Харківщині. Вони починали ще наприкінці 90-х років, втратили майже всю продукцію під час окупації у 2022 році, але змогли відновитися. Сьогодні подружжя знову працює на своїй фермі: розширюють асортимент і запускають крафтове виробництво.
Як родина розвиває розсадник, навчається новому й знаходить сили працювати далі — Юлія Романова розповіла Суспільне Харків.
"Починали в минулому столітті"
За фахом Юлія Романова — вчителька початкових класів, проте вже понад 20 років працює разом з чоловіком-агрономом. Жінка каже, починали з продажу продукції розсадника, а пізніше вирішили вирощувати свою.

Юлія Романова. Езра Мілштейн/Mercy Corps
"Ми почали вирощувати приблизно в 1999 році. Страшно сказати — в минулому столітті. Чоловік працював спочатку на Петровському розсаднику. Вони пізніше вже стали більш лісгосп-продукцію вирощувати, але коли чоловік там працював, вирощували плодові. Там був прекрасний сад черешень, були яблуні, груші, сливи. У чоловіка була практика і освіта дозволяла мати знання з обробки рослин, що дуже важливо", — розповідає фермерка.
Спочатку ми реалізували продукцію розсадника. Це були ті роки, коли не видавалася зарплата. Для того, щоб якось вижити двом студентам заочникам — ми вже були одружені — ми реалізували продукцію, і таким чином якісь там кошти виділялися на його зарплату. А потім так сталося, що вирішив займатися цим сам.

Юлія Романова на своїй фермі в Ізюмському районі. Езра Мілштейн/Mercy Corps

Розсада в теплиці в Ізюмському районі. Фото надала Юлія Романова
Перші саджанці отримали з насіння яблук "Антонівки", говорить фермерка. Каже, набували досвіду, співпрацюючи з агрономами та селекціонерами.
"Перші наші саджанці були на насінневій підщепі, тобто вони були високорослі і треба було довго чекати врожаю. Потім почали розвиватися. Багато років співпрацювали з Артемівським розсадником. Мій чоловік був особисто знайомий з Лілією Іванівною ТараненкоУкраїнська селекціонерка, вчена-агрономка, старша наукова співробітниця Бахмутської дослідної станції Інституту садівництва Української академії аграрних наук, заслужена агрономка України. Згадаю її з повагою. Це та жінка, яка вивела для нас черешню «Валерій Чкалов», яку всі знають, «Диво-вишню», «Сестричку», «Прощальну» і багато-багато сортів рослин", — розповідає Юлія Романова.

Розсада на фермі Юлії Романової та її чоловіка на Харківщині. Езра Мілштейн/Mercy CorpsЇї внесок, звісно ж, такий неоціненний. А досвід, який переймався у фахівців того покоління, йому взагалі ціни немає, тому що новітні оці засоби і способи вирощування всі базуються на тій практиці, на тому досвіді, який роками накопичувався.

Юлія Романова на своїй фермі в Ізюмському районі. Езра Мілштейн/Mercy Corps
На початку повномасштабного вторгнення Юлія з чоловіком змушені були покинути свою домівку — їхнє село в Ізюмському районі окупували росіяни. Жінка каже, повернутися змогли лише після деокупації у вересні 2022 року.
"У нас була велика кількість троянд у погребі. Продукція, яка була вирощена і вже готова до реалізації в сезон весна-2022, була, на жаль, втрачена, коли ми повернулися після звільнення. Мій чоловік плакав, коли побачив продукцію, яка померла. Оце я раз в житті бачила, як він плакав", — згадує фермерка.

Троянди на фермі Юлії Романової та її чоловіка на Харківщині. Езра Мілштейн/Mercy Corps

Троянди на фермі Юлії Романової та її чоловіка на Харківщині. Фото надала Юлія Романова
Про участь у програмі Mercy Corps
Після повернення до деокупованого села подружжя почало відновлювати господарство у кінці жовтня 2022 року, подали заявку до гуманітарної організації Mercy Corps, говорить Юлія. Каже, спочатку їм відмовили, а пізніше вони двічі отримали гроші за програмою для відновлення та розвитку розсадника: спочатку 120 тисяч гривень, а потім ще 193 тисячі гривень.
"Перший раз ми подали заявку — нам було відмовлено, а потім з нами зв'язалися фахівці і запропонували все-таки взяти участь, заповнити анкети. І вже потім були надані гроші. Напевно, це був 2024 рік. Потім запропонували вже програму навчання. За неї дуже вдячні, бо я ж не маю агрономічної освіти, тільки практика і те, що сама здобула якісь знання та навички під час вирощування, те, чому навчилася в чоловіка. Мене часто запитують: "Ви агроном?" — кажу: "Ні, я дружина агронома", — розповідає фермерка.

Розсада на фермі Юлії Романової та її чоловіка на Харківщині. Фото надала Юлія РомановаКурси були двох напрямків: це і бізнес, і садівництво. Потім уже по закінченню цих курсів знову ж таки складали ми бізнес-план, і наша програма ця була оцінена, і була надана матеріальна допомога на підтримку і розвиток. І вже трішки ми навіть розширили спектр нашої діяльності, тобто не тільки саджанці, а і продукція готова — акцент на крафтове виробництво джемів з такої культури, як жимолость.

Плодове дерево цвіте на фермі Юлії Романової та її чоловіка на Харківщині. Фото надала Юлія РомановаМи придбали міні-трактор, навісне обладнання, і зараз відновили обладнання для крапельного зрошування. Придбали все необхідне, бо будемо знову використовувати. Змушені були відмовитись, бо було пошкоджене. Ми потихеньку відновлюємо наші об'єми вирощування і навіть можу сказати, що є прогрес: розвиваємося, збільшуємо обсяги продукції.

Міні-трактор на фермі Юлії Романової в Ізюмському районі. Фото надала Юлія Романова

Юлія Романова працює на міні-тракторі на своїй фермі в Ізюмському районі. Скріншот відео Юлії Романової
"Деякі культури — це пам'ять про Бахмутський розплідник"
Юлія з чоловіком працюють у саду вдвох. Жінка каже, раніше допомагали батьки і діти, а зараз переважно роблять все самі, окрім періодів, коли треба швидко обробити великий обсяг саджанців.
"На короткий період наймаємо фахівців для щеплення. На короткий строк, коли це робиться, коли є сокорух гарний, приїжджають дві жінки. Вони родом з-під Бахмуту, вони переселенки, і так склалося, обидві жіночки мають дітей з інвалідністю. Тому і ми їх раді підтримати матеріально, вони мають змогу заробити якісь кошти для себе на життя, і ми за домовленістю оплачуємо їхній труд", — розповідає Юлія Романова.

Квітуче дерево на фермі Юлії Романової та її чоловіка в Ізюмському районі. Фото надала Юлія Романова
Площа присадибної ділянки, на якій подружжя вирощує рослини, нині складає близько півтора гектара землі, говорить фермерка. Каже, там вони вирощують плодові культури та декоративні рослини.
"Тут важлива сівозміна, тому що землю виснажують саджанці, і треба, щоб була свіжа земля для вирощування, щоб була якісна продукція. Дуже розширений асортимент, вже напрацювали практику, і продукція має попит. Люди йдуть з вдячністю, реалізуємо свою продукцію багато років", — розповідає Юлія.

Саджанці плодових дерев на фермі Юлії Романової та її чоловіка на Харківщині. Фото надала Юлія Романова

Жовті сливи на фермі Юлії Романової та її чоловіка на Харківщині. Фото надала Юлія Романова
За її словами, деякі культури подружжя вирощує в пам'ять про Бахмутський розсадник, з яким співпрацювали до повномасштабного вторгнення.
"У нас ростуть саджанці плодових, декоративних культур, жимолості. Плантацію жимолості розширили цього року, ще досадили нові сорти з метою вирощування ягоди для переробки та виготовлення джему. Черешні, вишні — є теж велика кількість. Є у нас і кущі форзиції та спіреї, і жасмин той же, який має попит. Є попит і на декоративні кущі, вічнозелені: у нас смарагди, хіберники ростуть", — розповідає фермерка.
У нас є колекція дерев цікавих плакучих форм: плакуча «Райка», червонолиста і зеленолиста, плакуча шовковиця, плакуча горобина, горобина колоновидна. У нас є декілька таких культур, які для мене цінні в плані того, що це пам'ять про Бахмутський розплідник. Ми з ними постійно співпрацювали, з їхніми фахівцями, з приватними господарствами.

Сливи з ферми Юлії Романової та її чоловіка в Ізюмському районі. Фото надала Юлія Романова

Груші на фермі Юлії Романової та її чоловіка в Ізюмському районі. Фото надала Юлія РомановаТам була та ж колоновидна горобина. Вона дуже цікава рослина. Росте однією гілочкою, зовсім маленькою. У неї є маленька крона, і це декоративна культура, яка дуже красива. Є їхній глід, який цвіте. Є «Лихни» — цей сорт сливи вивела Абхазія, але її ми знайшли перед самою окупацією, завезли з Бахмута від фахівців їхніх, і вирощуємо. Цей сорт потрапив до нас саме від Бахмутського розплідника.

Груші, персики та жимолость на фермі Юлії Романової та її чоловіка в Ізюмському районі. Фото надала Юлія РомановаНаразі у нас такий великий асортимент новинок, але і дуже багато класичних сортів. Наші покупці — це частіше люди похилого віку, тому всі люблять «Симиренку», «Білий налив», «Славу переможцям», «Макінтош», «Ренклоди» і ті ж груші «Улюблениця Клаппа», які знають всі покоління.
"Нам з чоловіком за 50, чи ми віримо, що встигнемо ще"
Юлія Романова та її чоловік нині розширяють асортимент своєї продукції, зокрема вирощують більше сортів троянд та декоративних дерев. Жінка каже, планують і далі розвиватися, навчатися новому.
"З декоративного погляду, хочеться якихось новинок додати в наш асортимент. У нас велика колекція троянд. Зараз заклали маточний сад — маточник троянд. Розширяти асортимент завжди необхідно, тому що треба мати, що запропонувати людям. Люди приходять, кажуть: "У нас вже і це, і це, і це все росте, а що у вас є цікавого?", — оце питання звучить майже кожного дня від людей", — розповідає фермерка.

Троянди на фермі Юлії Романової та її чоловіка на Харківщині. Фото надала Юлія РомановаНа жаль, через таку ситуацію, що була окупація, багато хто змушений був виїхати. Люди поїздили Україною, побували за кордоном ті, хто навіть ніколи б собі не планували цього. Люди побачили, як красиво може бути, як озеленення відбувається в інших регіонах нашої країни та за кордоном. Настільки було для мене зворушливо, коли приходили чоловіки і казали: "Дайте щось красиве посадити".

Дерева цвітуть на фермі Юлії Романової та її чоловіка в Ізюмському районі. Фото надала Юлія РомановаЗвісно ж, хотілося б, щоб за нами була перемога, щоб ми могли продовжувати, щоб ми могли розширити розсадник. Хотіли б мати можливість надати робочі місця людям, щоб люди працювали, ті, хто дійсно любить цю справу. Наразі це важко, поки що не можемо ми собі дозволити. Працюємо, але хотілося б розвиватися. Не знаю, наскільки це реально, нам з чоловіком за 50, чи ми віримо, що встигнемо ще. Можливо, хтось би захотів продовжити нашу справу. Діти цікавляться і допомагають, але у них свої спеціальності: електрик і економіст — сини наші. Ніхто не пішов шляхом батька.

Троянди на фермі Юлії Романової та її чоловіка на Харківщині. Фото надала Юлія Романова
"Коли розумієш, що якусь людину повернув до світу її позитивним боком — це для мене в душі найбільша радість"
Близько десяти років Юлія Романова працювала вчителькою молодших класів, а коли обсяги вирощеної продукції збільшились, вирішила допомагати чоловіку. Проте, каже фермерка, педагогічна освіта продовжує впливати на її роботу і зараз.
"Я завжди займалась самоосвітою, щоб про кожен сорт знати особливості, про підщепу, про корінь, на який прищеплюється кожна культура, і щоб поради дати, як правильно висадити, як боротися з хворобами, зі шкідниками. Якщо ти не володієш інформацією, то ти не можеш обумовити те, щоб людина правильно висадила ту продукцію, яку ти виростив, і щоб був якийсь результат", — говорить Юлія.
Навіть от сьогодні приходить літній чоловік, купував саджанець яблуні «Антонівки». І коли він починає ставити запитання, я розумію, що ця людина в такому віці, що вже б мала знати. І я для того, щоб йому краще запам’ятовувалося, питання ставила: як ви зробите оце, а куди ви повернете підщепу, а як ви обріжете саджанець. Як на уроці, тоді ж є результат.

Груші на фермі Юлії Романової та її чоловіка в Ізюмському районі. Фото надала Юлія РомановаВелике задоволення приносить нам наша робота не тільки тим, що люди йдуть і кажуть: "У нас ваш сад, у нас ваші яблука. А ось, подивіться, ми зняли відео. А ми з однієї яблуньки «Флоріни» зібрали 17 ящиків яблук, ми вже зморилися їх збирати, стільки їх було". А ще є аспект спілкування з людьми. Це в роботі було найважчим завжди. І коли розумієш, що якусь людину повернув до світу її позитивним боком, це для мене в душі найбільша радість. Можливо, дається в знаки все-таки моя перша професія.

Троянди на фермі Юлії Романової та її чоловіка на Харківщині. Фото надала Юлія РомановаЛюди приходять, звертаються на ім'я, знають чоловіка, передають йому вітання, передають йому слова подяки. І кажуть про те, що наша продукція вже з покоління в покоління: припустимо, саджав батько — а користуються діти, вже приходять навіть з внуками. Це те, що дає наснагу і дає віру в те, що ми працювали, і з того є сенс.
"Життя продовжується, не можна опускати руки"
Через безпекову ситуацію люди не закладають великі сади, садять дерева, з яких можна швидко отримати врожай, а ще квіти — для душі, каже Юлія Романова.
"Настрій людей наших, українців, треба оцінити. Я в захваті від наших людей, які кажуть: "Життя продовжується, не можна опускати руки". Але, звісно ж, на плани впливає ситуація. Якщо людина планувала засадити великий сад, то ця ситуація її стримує. Висаджують одне-два деревця, висаджують ті кущі, які швидше дадуть урожай, який рентабельніший. Висаджують для душі, щоб триматися, троянду, бо вона буде радувати у рік посадки. Відчутно, що ситуація така непроста", — говорить фермерка.

Розсадник Юлії Романової та її чоловіка в Ізюмському районі. Фото надала Юлія РомановаЯ розумію, що нашій країні зараз треба підтримати наш захист. І такі ж виробники, як і ми, мабуть, не на першому плані, і це правильно. Але коли представник Mercy Corps приїхав до нас і теж ставив запитання, для нього було важливо, щоб їхня допомога допомогла нам. Щоб людей підтримати, щоб продукція надала можливість виростити харчі. Тобто, люди висаджують, вирощують — і мають продукти, щоб повноцінно харчуватися, щоб прожити.

Троянди на фермі Юлії Романової та її чоловіка на Харківщині. Фото надала Юлія Романова
Вирощування рослин дуже сильно залежить не лише від безпекової ситуації в регіоні, а й від погодних умов, розповідає фермерка. Каже, з кожним роком з'являються нові ризики, про які навіть не могли подумати.
"Коли ти йдеш весною по розсаднику, то бачиш: ось такий сорт сливи — приживальність дуже низька, а оцей сорт порадував. А оця культура — вона взагалі зацвіла так рясно, що сподіваємось, що заморозків не буде, бо вже два роки без урожаю. Вона радує тим, що квіткової бруньки стільки, що, кажуть, урожай буде — не знатимемо, куди й дівати. Погода яка нестандартна для весни цього року. Торік ми 12 квітня користувалися літнім душем, а в цьому році ми ходимо в зимових курточках і шапках", — говорить Юлія Романова.

Троянди на фермі Юлії Романової та її чоловіка на Харківщині. Фото надала Юлія РомановаУ нас в цьому році по посівах, там де висіла кісточка на підщепу — розсадник під схилом — під льодом, отим льодом, який взявся взимку, йшли талі води. Танув сніг, і він йшов. І коли вже зійшов оцей лід, ми побачили, скільки у нас кісточки просто вимило в траву вниз розсадника. Ну, хто б міг подумати, як можна було цьому запобігти. І ти стоїш перед фактом тим, що вже отак сталося. Розумієш, що це не кінець, що треба далі працювати, береш себе в руки і йдеш працюєш.











