За інформацією: Суспільне Харків.
Тамара Гуріна. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
"Спускалися, там п'ять метрів треба спускатися. Сумки залишилися — ми приїхали тільки з цим, — бо багато людей було: 13 людей він забрав човном. Ми йшли велосипедами. Велосипеди покидали, сумки поспускали на мотузках з гачками. А потім Руслан сказав: «Людей дуже багато. Я заберу тільки людей, сумки залишаємо. Буде людей менше, я привезу сумки». Коли — ми не знаємо", — розповідає жителька Новоосинового.
Дрони-літаки літали, міни розривалися. Обстріл був, особливо цими дронами-літачками.
Тамара Гуріна з чоловіком та собакою, Харків, 13 квітня 2026 року. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
Жінка каже, раніше була можливість евакуюватися, але не хотіли залишати майно.
"А зараз залишили все: і машини, і генератори, і культиватори — все, що нажито непосильним трудом. Все, вже прийшов край. Ми збиралися і картоплю саджати, але вже прийшов край, бо дуже бомблять, дуже бомблять: дрони літають, дрони слідом літають, дрони ганяються. У нас у 15-му будинку медпункт у підвалі — дрон залетів аж туди, до нього, і там вибухнув. Три дрони підряд: залетів, повернув, повернув і вибухнув", — розповідає Тамара Гуріна.
Дуже важко. Нема ніде нічого, все розбито. У нас тільки хатка збереглася. Жити дуже страшно, важко. Погреба нема, ховатися ніде. Лежиш і молишся.
Чоловік Тамари Гуріної та собакою, Харків, 13 квітня 2026 року. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
Людей в селі залишилося небагато, каже жінка.
"Там, вважай, вулиці всі розбиті. Там небагато людей. Хоча, якщо порахувати Ківшарівку, дачі, село Новоосинове, Притулок — кажуть, до 1000 ще буде. В основному, літні люди, які не хочуть, не можуть.
Собака Тамари Гуріної Баніфацій, Харків, 13 квітня 2026 року. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
Тамара Гуріна виїхала з чоловіком і собакою. Каже, заселяться в гуртожиток, а куди далі — ще не знають.
"Боніфацій. Ой, він на колінах сидів, він тремтів, він нікуди не ліз, не гавкав — нічого. І ось ми переночували, і його ніхто не чув. Правда, заселяли нас дуже важко — ніхто не хотів нас брати", — каже жінка.
"Кілометрів 11 пройшли пішки, і потім вдарило"
71-річний Віктор Соболєв виїхав із Купʼянська разом із дружиною Любовʼю. Він розказує — до евакуації вони жили в будинку чоловіка, який поїхав раніше, але житло зруйнували росіяни.
"Немає нічого, все б'ють, порозбивано. Дрони бахкають, кидають, хат немає. Так жили — то у підвалі, то вистрибнемо. Там виїхав колись хлопчина — (нам, — ред.) хату його дали, і це ми в ній жили, поки (росіяни, — ред.) не розбили", — каже Віктор Соболєв.
Віктор Соболєв, евакуйований із Купʼянська, 13 квітня 2026 року. Суспільне Харків/Вікторія ЯкименкоЇжа — картошина своя була. Огірок був, вода була у колодязі — я пішов поремонтував, як тільки переїхав туди. Там люди приходили і почали брати воду. Потім дощі пішли, вона пішла руда. Тоді ходив кілометри за чотири чи п’ять, аж туди, на санчатах їздив.
Віктор Соболєв розповідає — мав корову та коня. Коли російські війська влучили в його дім, корова загинула. Кінь також дістав поранення і помер, додає чоловік.
"Та ну тоді ж було — і корова була, і конячка була в мене. А оце як розбило мені (хату, — ред.) — корову спершу вбило, а потім і конячку. А конячка була молоденька, розумна. Стоїть, хекає. А їй попало. Я кажу: "Що з тобою, що?" Вона, бідна, голову так на тебе покладе, і сльози капають", — розказує Соболєв.
Евакуйований житель Купʼянська Віктор Соболєв, 13 квітня 2026 року. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
Чоловік каже: з Купʼянська виходили пішки та пройшли близько 11 кілометрів у бік Грушівки, коли поряд влучив російський дрон.
Кілометрів 11 пройшли пішки, і потім вдарило. Голова болить, і зараз болить. Ми відпочили на зупинці, стояли. А потім я вийшов — ми вчотирьох йшли, всі сидять, а я думаю, закурю, щоб дим не йшов, — а воно тільки… Де взялося? Кров’ю залився, ніби і ран немає, а кров йшла страшне. Оце на нозі жили побило, в око потрапило — витягати будуть.
"Ми вибралися з пекла"
Росіяни розбили будинок подружжя Соболєвих дронами 27 березня, розказує 74-річна Любов Соболєва — тоді вони з чоловіком вирішили евакуюватися. На момент влучань люди були у підвалі.
Евакуйована з Купʼянська Любов Соболєва, 13 квітня 2026 року. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
"27 березня, десь близько першої години дня, у дворі між кухнею та сараєм — кинули (російський дрон, — ред.). За п’ять хвилин восьма — дрон на хату скинули. В хаті шифер — знесло, нема. І все, і ми вирішили вже йти, бо нам ніде жити. За п’ять сьома ми вже зібралися — світла ж немає — поїли і спати лягли. Бахнуло. Що — не зрозуміли. Вийшли надвір, дивимось — а в нас немає даху на хаті. У хату нічого не попало. Вернулися, переспали і вирішили (евакуюватися, — ред.)", — каже Любов Соболєва.
Страшний (Куп’янськ — ред.), страшний. Дрони літають, лежать. Побиті машини, собаки, коти по трасі… А як вийшли з Благодатівки, нас дроном до Нечволодівки (довели — ред.), то там інша вже (ситуація — ред.): там лежать — набагато менше. Ну, Куп’янськ страшний — дрони, машини попалені.
Евакуйовані з Купʼянська Віктор та Любов Соболєві, 13 квітня 2026 року. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
Жінка розказує, що їм із чоловіком пропонували евакуацію раніше, але вони відмовлялися — думали, що не зможуть жити у Харкові на пенсію.
"Дзвонили раз, двічі — волонтери казали: «Давайте вивеземо». — «А куди вивезете?» — «До Харкова». Ну, кажу, я в Харкові не потягну. Квартира, за все треба заплатити. А що — в діда три тисячі (гривень — ред.), а в мене — п’ять. А їсти тоді? Поки, кажу, харчі будуть, будемо сидіти. Не буде харчів — значить, будемо кудись рушати", — розповідає Любов Соболєва.
Евакуйована жителька Купʼянська Любов Соболєва, 13 квітня 2026 року. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
Жінка додає — схудла через нестачу їжі. В Купʼянську вона готувала супи та борщі без м’яса, а після Нового року не мала де придбати молоко, адже продавчиня, яка його привозила із Соболівки, перестала їздити до міста через небезпеку. Перед евакуацією Люов Соболєва посадила на грядці два рядки часнику, два — моркви й чотири — цибулі й розповіла про це сусідці, щоби та могла зібрати урожай, якщо залишатиметься у Купʼянську.
Із речей Любов Соболєва взяла з собою тільки кофту та спідницю, щоби перевдягтися, а також трохи їжі.
"Ми вчора вдень переїли та ввечері поїли, а сьогодні ще ніде нічого. Думали, підемо в магазин, щось купимо — так ніколи", — каже жінка.
Переселенці у координаційному центрі в Харкові, 13 квітня 2026 року. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
За її словами, російський дрон влучив біля них у Благодатівці, де люди зупинилися, щоби перепочити. Згодом евакуйовані змогли дійти до Нечволодівки — там по них вийшов волонтер та провів до Грушівки, де жителям Купʼянська оформили документи, а Вікторові Соболєву надали медичну допомогу. Дорога пішки зайняла шість годин, додає Любов Соболєва.
"Дуже важко було. Як на місці ходиш, так нічого. А таку відстань іти — без ніг уже була, упала, не чула нічого. Вранці прокинулася — літає, бачу. Думаю, це дрони — істерика! Боялася, що (вдарять — ред.). А тоді роздивилася — птахи. І слава богу, що ми вибралися з пекла. І дякую, що трохи дали оце евакуацію, що трохи менше бомбили. До Благодатівки дійшли — дуже били вже. Давайте, кажу, скоріш, давайте скоріш звідти відсунутись", — розказує евакуйована жителька Купʼянська.
Евакуйована жителька Купʼянська Любов Соболєва, 13 квітня 2026 року. Суспільне Харків/Вікторія ЯкименкоДрони літали. Як летить дрон — ми піднімали прапорець, махали, щоб вони бачили. І, мабуть, вони нас зафіксували, бо в Нечволодівці вже стояв дрон, і сказали: «Стійте на місці, нікуди з місця не йдете. Вас заберуть». У Грушківку волонтер забрав. І далі вивезли тоді — до половини, так, де пост. Звідти забрала машина і привезли — не знаю, як правильно — де вони перебувають. А звідти — на Шевченкове, о п’ятій в поліцію, зареєстрували нас, і з поліції приїхала евакуація з Харкова, забрали і о пів на першу ночі привезли сюди.
За словами Любові Соболєвої, евакуацію спеціально організували на Великдень — цього дня було менше атак, ніж у попередні.
"Нас ніхто не чіпав, ото біля Благодатівки тільки що скинули. Але чого вони скинули, не можу зрозуміти. (Ми, — ред.) сумки поставили, а самі зайшли в зупинку, і біля сумки — отака вирва. Жінка одна — чотири людини нас ішло, вона старенька йшла — відстала і стала. Нам із дрона кажуть: «Не кидайте жінку. Ви вчотирьох ішли? Не кидайте, до вас прийдуть»", — каже Любов Соболєва.
Переселенці у координаційному центрі в Харкові, 13 квітня 2026 року. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
Житло для подружжя у Харкові допоміг знайти син, каже жінка й додає — жити в гуртожитку вони не змогли би, бо там багато людей.
У сина (будемо залишатись — ред.) на Олексіївці. Він там живе. У його дружини сестра тут живе — будемо там. Поки так. А тоді будемо десь щось шукати. Але в гуртожиток я ні, людей багато. У мене такий чоловік, що ніде нікого — і щоби тільки я варила, після кого попало він не їсть.
"Ми зараз реєструємо в середньому 100 людей на день"
Керівник команди з роботи з евакуйованими особами КГЦ Сергій Мусієнко розказує — за вихідні із Купʼянщини евакуювали 46 людей. Нині це найбільша кількість жителів, яких вдалося вивезти за два дні.
"Я думаю, спрацювало, що було трішки менше обстрілів, але все одно там дуже небезпечна ситуація. Зазвичай менше (людей — ред.), але зараз евакуація підвищилась, ми зараз реєструємо в середньому 100 людей на день. Як раз ці люди, яких привезли на вихідних — Купʼянський район: Курилівка, Пристін і сам Купʼянськ, Оскіл Ізюмського району та Кіндрашівська громада і Великобурлуцька громада", — каже Мусієнко.
Керівник команди з роботи з евакуйованими особами КГЦ Сергій Мусієнко, 13 квітня 2026 року. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
За його словами, нині збільшилася кількість охочих виїхати з Кіндрашівської, Великобурлуцької та Оскільської громад, а також — із Купʼянська.
Люди виїжджають, люди нас чують. Ми постійно кажемо, що треба виїхати зараз, бо коли не дуже небезпечно, коли волонтери можуть заїхати — люди зараз почали (виїжджати — ред.). Плюс до цього, така велика кількість людей зумовлена тим, що постійні обстріли — ситуація трішки погіршується.
