За інформацією: Суспільне Харків.
Агроном Сергій Літовченко, липень 2026 року. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
Комбайни на полі, Харківщина, липень 2026 року. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
Бомбили вже нас, прилітали КАБи, заходили з частини села східної, і наближались до нашої частини. Наприклад, росіяни вже стояли на краю села, а я ще був у селі, а потім ми бачимо, що немає справи, треба тікати. Коли думали, ще тиждень, щоб зібратись — не вийшло. Виїхали вже як виїхали, що змогли те і вивезли. Кішку забрали з собою, змогли, з нами зараз їздить.
Сергій Літовченко згадує, що до евакуації намагався працювати дистанційно, але потім довелося звільнитися.
«Дронів тоді не було, тоді було легше, була артилерія, “Гради”, “Смерчі» працювали, «Цезарі». Поля горіли так само, прилітало так само, пристосувались. Те село, де я жив із 1500 тисячі посіяних, десь 800 гектарів у нас згоріло. Ми не змогли, одразу намагались гасити, а потім військові нам заборонили, бо касети обстрілювали, щоб людей не втратити», — згадує агроном.
Збір врожаю, Харківщина, липень 2026 року. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
Поле пшениці, Харківщина, липень 2026 року. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
«Я не відчуваю себе, що я викинутий»
Спочатку, розповідає Сергій, він з родиною евакуйювався до Дніпра, але згодом його на роботу запросила компанія, яка обробляє поля на Харківщині, зокрема на деокупованих територіях. За словами директора Гліба Гаврилова, вони навмисно шукали фахівців із Донеччини.
«Мене запросили працювати — я дав згоду, одразу не вірив. Вже мені почали відмовляти — вік, вже по віку не підходив. Але якщо в мене повірили, запросили, я вирішив (працювати — ред.). Я дуже радий, що є такі керівники, які вірять людям, як я у такому віці. Це дуже важливо, бо я не відчуваю себе, що я викинутий. Та вже пенсіонер, живи як хочеш. А я ще працюю і приношу користь країні», — говорить Сергій.
За словами директора Гліба Гаврилова, вони навмисно шукали фахівців із Донеччини.
«Ми почали активно і Сергія, і його колег, підлеглих запрошувати на роботу. На Донеччині умови роботи в агро важкі, там важкий клімат. Я спеціально свідомо шукав людей з тієї території, для того, щоб вони розуміли реалії, які у нас тут відбуваються», — говорить директор підприємства.
Комбайни працюють у полі, Харківщина, липень 2026 року. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
Колосся пшениці, Харківщина, липень 2026 року. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
Робота на полях Харківщини: як проходять жнива
Підприємство, де працює Сергій, обробляє землі у кількох громадах Харківщини.
Люди тут хороші на Харківщині, прийняли мене дуже добре, поки звик, зараз вже адаптувався, вже всіх знаємо, мене вже знають, так що нормально все. Барвінкове нагадує мені Донеччину, можливо навіть трохи жорсткіше — землі погірше, більші пагорби, врожайність гірша. А тут (у Лозівщині — ред.) краще, а Балаклія, це вже перехідне, там ще краще за умовами. Тут врожаї повинні бути краще.
Головні виклики під час нинішніх жнив на Харківщині — брак працівників та загроза російських обстрілів, каже Сергій Літовченко. За його словами, внаслідок російських ударів на полях підприємства за півтора роки вигоріло 150 гектарів пшениці.
«Зараз найважче те, наприклад, що не вистачає людей, прилітає, боїшся за них. Згорить не згорить (поле — ред.), вже у нас 150 гектарів згоріло, РЕБи працюють, немає звʼязку, не можемо нормально спілкуватись. Наші воїни збивають безпілотники, які летять на міста, населені пункти, збивають, палає у степу, падає у пшеницю, починає горіли поле — ми нічого не можемо зробити. Поки приїдуть ДСНС вже поле згоріло. Вже ми чергуємо добами, щоб менші збитки були», — говорить агроном.
Агроном Сергій Літовченко, липень 2026 року. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
Збір врожаю, Харківщина, липень 2026 року. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
«Втратили все»
Сергій каже, попри удари не планує більше нікуди переїжджати — хоче залишитися й працювати в Лозовій.
«Важко, мені весь час здається, що це ненадовго, що це відрядження, що все закінчиться і я повернусь і мій дім живий, я зайду: фух, я приїхав. На сьогодні села немає, будинку немає до фундаменту, нічого немає, село стерли, як я кажу, немає нічого, важко. Втратили все», — говорить Сергій Літовченко.
