За інформацією: Суспільне Харків.
Олександр Шарбан. Суспільне Харків
7 липня під Вовчанськом загинув молодший сержант, командир відділення снайперів роти вогневої підтримки Олександр Шарбан з позивним "Гном". Полеглому захиснику було 30 років.
Дружина Олександра Марина Шарбан розповіла Суспільному про те, якою людиною був її чоловік.
"Змалечку мріяв служити в армії"
Олександр народився у селі Шебелинці Ізюмського району 1 лютого 1995 року.
"Сашко був дуже допитливо дитиною. Змалечку мріяв служити в армії. Він у досить ранньому віці став сиротою — в 16 років у нього не стало мами й тата. Тоді опікунство над ним узяв старший брат, який вже мав свою сім’ю та дітей. Саме брат до повноліття став Олександрові за батька і виховував його. Напевно, втрата батьків у такому юному віці сильно вплинула на нього психологічно, і тому в нього дійсно було бажання мати велику, дружню родину, на яку можна покластися", — розказує Марина.
Олександр Шарбан під час служби. Фото надала співрозмовниця
Після закінчення школи Олександр вступив до технікуму: вивчав зварювально-слюсарську справу.
"Це стало одним із його головних захоплень. Був дуже майстровитим чоловіком, у вільний час полюбляв виготовляти щось власноруч із металу — мав спеціальне обладнання для цього та відповідні навички. Деякий час до початку повномасштабного вторгнення заробляв цим", — говорить дружина полеглого.
Також Олександр дуже любив слухати музику та співати — особливо українські пісні, згадує Марина.
Здійснення дитячої мрії та знайомство з майбутньою дружиною
З 2017 року Олександр Шарбан почав службу в армії за контрактом: "Це була його дитяча мрія, що здійснилася".
У той самий час Марина познайомилась з майбутнім чоловіком на сайті знайомств.
Олександр Шарбан з Мариною. Фото надала співрозмовниця
"Я жила у Хмельницькій області. Через деякий час після знайомства він зі Львова приїхав до мене, познайомився з моєю родиною. У мене вже було п'ятеро дітей. Олександр їх дуже любив та завжди бавився з ними, і діти одразу прийняли його як батька. Через деякий час ми всі переїхали до нього у Шебелинку", — говорить жінка.
В нього було особливо трепетне ставлення до дітей, так само він любив своїх племінників — дітей брата. Казав мені завжди: "Для мене чужих дітей немає". Ось так і поріднився з моїми дітьми.
Початок повномасштабного вторгнення
Село, в якому проживала на початку повномасштабного вторгнення родина, не опинилося під окупацією, але тривалий час перебувало під обстрілами.
Олександр Шарбан на службі. Фото надала співрозмовниця
"Олександр бачив, як лякаються діти, не міг знайти собі місця. У травні 2022 року він повернувся до війська, добровільно вступивши до лав 127-ї бригади ТрО Харкова. Він завжди думав про своїх дітей і не міг залишитися осторонь. Казав: "Якщо я не піду, то вони (росіяни — ред.) зайдуть". Пішов у військо, щоб захищати сім'ю. Мені та дітям про війну майже ніколи нічого не розповідав, окрім того, що кояться страшні речі", — каже дружина захисника.
Олександр служив снайпером, воював на Донеччині, Сумщині, Запоріжжі та Харківщині.
Олександр Шарбан з сином. Фото надала співрозмовниця
"У своєму підрозділі його цінували — за професійні вміння та людські якості: він передавав свій досвід молодшим бійцям, завжди підтримував товаришів, навіть у короткі відпустки його чекали в частині. Був тією людиною, до якої завжди звертаються за порадами — усім і всюди він міг допомогти або підтримати слушною порадою. Після війни він планував займатися навчанням молодих бійців. Але найбільше в ньому цінували саме його доброту. Навіть, коли був у відпустці або на ротації, побратими дзвонили, питали завжди, коли повернеться, чекали на нього", — розказує Марина.
"Він забрав з собою наше спільне дитя"
Олександр загинув 7 липня під час виконання бойового завдання під Вовчанськом внаслідок влучання FPV-дрона.
Марина прожила з чоловіком сім з половиною років, три з яких він був на фронті.
"Коли він прийшов у родину, найменшій доньці був рік, зараз їй вже вісім. Всі діти його полюбили. Найбільше в житті він любив мене та дітей», — розповідає про Олександра дружина.
Олександр Шарбан. Фото надала співрозмовниця
На момент загибелі чоловіка Марина була вагітна: "За два тижні після похорону чоловіка я втратила ненароджену дитинку, яку він так чекав. Він забрав з собою наше спільне дитя".
Військовий мав нагороди, зокрема, медаль за оборону міста-героя Харкова.
Жінка створила петицію, в якій просить надати полеглому захиснику звання "Герой України".
Зараз мені допомагають триматися діти. Я не знаю, що буде далі, не знаю, як жити далі. У спогадах залишилася його любов, його добре серце. Попри війну та складнощі завжди залишався добрим та усміхненим. Хочеться, щоб таким його запам'ятали й люди. Що б не було, завжди казав, що все буде добре.
