За інформацією: Суспільне Харків.
Дмитро Шелюг. Фото надала Оксана Чорняк
25 грудня 2023 року на позиції "Маяк" поблизу Авдіївки Донецької області загинув стрілець-санітар другого механізованого відділення 110 ОМБр Дмитро Шелюг на позивний "Шева" — він дістав смертельні поранення під час російського штурму, рятуючи побратимів і виносячи боєкомплект з-під обстрілу. Дмитру було 23 роки, він захоплювався кулінарією, мріяв навчитися грати на гітарі та хотів створити сім'ю.
Про дитинство захисника, юні роки, дитячі вподобання та дорослі рішення розповіла Суспільне Харків його мама Оксана Чорняк.
Захоплювався кулінарією та хотів потрапити на "МастерШеф"
Дмитро Шелюг народився 9 лютого 2000 року в селищі Шевченковому Куп'янського району. Навчався у місцевій школі, мріяв стати кулінаром і потрапити на телебачення, розповідає мама захисника Оксана.
"Син захоплювався на той час дуже популярною передачею "МастерШеф" і казав: "Мамо, я хочу взяти участь, мені це вдається, я точно зможу стати переможцем". Але тоді передачі "МастерШеф. Діти" ще не було. Я пам'ятаю, що за його проханням я знайшла якийсь вихід на ці телеканали й написала, вже не пам'ятаю, кому. Просила задуматися над створенням такої передачі для дітей", — говорить Оксана Чорняк.
Програма "МастерШеф. Діти" вийшла вже тоді, коли Діма закінчив школу. Не вдалося йому, дитинці, взяти участь, але він про це мріяв.
Дмитро зі старшою сестрою Євгенією. Фото надала Оксана Чорняк
У початкових класах Дмитро займався бальними танцями. Це заняття обрали для нього батьки, говорить мама захисника. Каже, пізніше, у старших класах, син вже сам обирав собі гуртки.
"У нас селище невеличке. Тут не було широкого вибору. Що мали, туди дитина й старалась ходити. Коли Дмитро вже трішки підріс, міг сам обирати те, що йому подобається. Йому більше хлопчачі до вподоби були гуртки. Наприклад, туристичний гурток він відвідував із задоволенням", — розповідає Оксана Чорняк.
Дмитро зі старшою сестрою Євгенією. Фото надала Оксана Чорняк
Досить близькими були стосунки Дмитра зі старшою на шість років сестрою Євгенією, розповідає Оксана Чорняк. Сама ж дівчина у спогадах про Дмитра пише, що в дитинстві вони не були зразковими братом і сестрою, часто бешкетували, і лише з часом почали цінувати один одного.
"Пам'ятаю, навіть коли ми підросли, і я вже навчалася у виші, а на вихідні поверталася додому, то ми так скучили один за одним, що я мала синяк під оком, а Діма — подряпину на спині", — згадує Євгенія.
Дмитро та Євгенія біля ялинки. Фото надала Оксана Чорняк
За словами мами захисника, Євгенія допомагала брату з уроками. Дмитро в дитинстві часто хворів і навчання давалося йому тяжко, тому вони з чоловіком і донькою займалися його домашніми завданнями колективно.
Дмитро зі старшою сестрою Євгенією. Фото надала Оксана Чорняк
Про вибір майбутньої професії
Коли Дмитро закінчив дев'ятий клас, сім'я шукала для нього навчальний заклад, профіль якого був би пов'язаний з кулінарією. За словами Оксани, в кулінарних училищах та технікумах набір на бюджет вже закінчився, а навчати сина на контрактній основі вони з чоловіком не мали змоги, тому довелося обрати інший фах.
"Дмитру ще подобалося і будівництво, він багато допомагав в таких питаннях, дуже добре розбирався в цій сфері. І відремонтувати міг, і цікавився, як побудувати. Його батько теж займався будівельними роботами, тому Дмитро йому допомагав, і йому це подобалося", — розповідає Оксана Чорняк.
Дмитро з однокласником за шкільною партою. Фото надала Оксана Чорняк
Хлопець допомагав не тільки батьку, шкільні ремонти також без нього не обходилися, пише в спогадах про колишнього учня класна керівниця Вікторія Челомбітько.
"Ми всім класом обирали колір стін, колірну гамму меблів, і Дмитро навіть давав пропозиції, що краще замовляти з матеріалу, бо, якщо чесно, я мало на цьому розумілась. Як сказав Діма: "це ж наш кабінет, наш дім, ми робимо для себе" (хоча в цьому кабінеті навчалися й інші)", — пише вчителька в спогадах про захисника.
Дмитро Шелюг. Фото надала Оксана Чорняк
Клас Дмитра Шелюга. Серед однокласників — Дмитро Мамон, якому загрожує довічне ув’язнення за наведення ракети на кафе в селі Грозі. Фото надала Оксана Чорняк
Саме через здібності, які проявились ще у дитячому віці, документи Дмитра подали на вступ до Харківського вищого професійного училища будівництва. Хлопець обрав фах "маляр, штукатур, плиточник", говорить Оксана. Каже, оскільки син цікавився ще й інформатикою, він паралельно вступив до комп'ютерної академії.
"На жаль, дуже тяжко давалося паралельно йому й одне навчання, й інше. Потрібно було багато виконувати завдань і з одного напрямку, і з іншого. Тому десь через пів року Дмитро облишив академію, сказав: "як тільки закінчу щось одне, тоді, можливо, вже опаную й інше", — розповідає мама захисника.
Дмитро зі старшою сестрою Євгенією. Фото надала Оксана Чорняк
Після закінчення вишу Дмитро працював на державному підприємстві "Харківжитлобуд-2", говорить Оксана. Каже, з 2019 року по 2021 рік син проходив строкову службу у лавах ЗСУ, після чого переїхав до міста Канева Черкаської області, де на той час вже жила його старша сестра Євгенія. Там Дмитро влаштувався на підприємство "Миронівський хлібопродукт", працював карщиком.
Дмитро та Євгенія під час строкової служби захисника. Фото надала Оксана Чорняк
"Хотів захистити не тільки мене і нашу родину, а всю Україну"
Військову службу Дмитро розпочав у вересні 2023 року. За словами Оксани Чорняк, її сина призвали до лав ЗСУ по мобілізації.
"Мій син ніколи не ховався від мобілізації, він не тікав від повісток. З самого початку повномасштабної війни його друзі, з якими він підтримував щільний зв'язок, вже були там. Серед цих друзів двоє чи троє були добровольцями, вони спілкувалися. На самому початку вторгнення, через місяць чи два, не пам'ятаю точно, загинув друг Діми. І з того моменту він сам поривався на фронт", — розповідає мама захисника.
Дмитро з мамою під час строкової служби. Фото надала Оксана ЧорнякЯ теж хотіла йти на фронт. Я розумію, що вже не молода, але вірю, що я могла б там зробити більше. І коли Діма чув, що я теж туди піду, він мені казав: "Мам, я все-таки чоловік, і саме я маю це зробити". Як мати, я не хотіла, щоб моя дитина переносила якісь тяготи, я готова була це робити сама. І навпаки, він не хотів, щоб я там була, хотів захистити не тільки мене і нашу родину, а всю Україну.
Коли Дмитру видали повістку, йому було 23 роки, говорить Оксана. Каже, син за один-два дні пройшов комісію й відразу ж поїхав.
Останні обійми мами з сином перед мобілізацією. Фото надала Оксана Чорняк
"Якби Діма сам не зголосився виносити боєкомплекти, якби вони почали вибухати, то загинули б усі"
Через два місяці, з листопада 2023 року Дмитро вже виконував бойові завдання на посаді стрільця-санітара другого механізованого відділення 110-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка, розповідає Оксана Чорняк. Каже, 4 грудня син пішов на завдання, з якого вже не повернувся.
Дмитро Шелюг . Фото надала Оксана Чорняк
21 день Дмитро провів у бліндажі на позиції "Маяк" поблизу Авдіївки Донецької області, а близько 08:00 25 грудня відбувся російський штурм, під час якого захисник дістав поранення, несумісні з життям. Мама Дмитра змогла вийти на зв'язок з двома побратимами сина, які з ним служили, і вони розповіли, що сталося в той день.
Позиція “Маяк” під Авдіївкою, на якій Дмитро Шелюг провів останні дні свого життя. Фото надала Оксана Чорняк
"У них було влучання по позиції. Діма сам погодився винести боєкомплект і боєприпаси, які були на позиції, тому що двоє було трьохсотих, один вже загинув до цього, а комусь потрібно було залишатися і слідкувати. У них така була позиція значуща. Якби Діма сам не зголосився виносити боєкомплекти, якби вони почали вибухати, то загинули б усі, як казали хлопці. А так він вже три-чотири ходки зробив на безпечнішу позицію, а вже на четвертій один метр не дійшов до входу", — розповідає мама захисника.
Дмитро Шелюг з побратимом. Фото надала Оксана ЧорнякБув скид російського снаряда, який за метр від нього розірвався, і Діму закидало тоннами землі. І хлопці голими руками, і всім підручним, що було, його розривали. Після того він ще три години прожив. Хлопці викликали евакуацію, але настільки щільно обстрілювалась їхня позиція, що командування наказало триматися до вечора.
Дмитро Шелюг. Фото надала Оксана Чорняк
Попросив закурити, а через декілька годин помер, не дочекавшись евакуації
Позиція "Маяк" розміщувалася на висоті насипаного кар’єру, це була стратегічна висота, з якої можна було спостерігати переміщення ворога, пише в спогадах про Дмитра його побратим Костянтин, з яким вони разом були на чергуванні. За його словами, Дмитро врятував побратимів, винісши боєкомплект, але сам був тяжко поранений.
"Діму накрило землею повністю, а мене по пояс закопало. Я стояв до нього спиною, але не міг розвернутися, щоб його відкопати. І ще ж мене притисло до вікна нашої бійниці. Я ото почав кричати хлопцям "швидше, допоможіть!". Перші наші сусіди почули, прибігли та почали відкопувати. Відкопували дуже довго, тому що у нього ноги підвернулися одна під одну, в самому низу закопані були. Копали й підручними засобами, і руками, та і взагалі чим попало, головне — лише б швидше", — згадує побратим.
Позиція “Маяк” під Авдіївкою, за річкою на той момент були росіяни. Фото надала Оксана ЧорнякДіма дихав, рукою рухав. Одна рука ще у нього функціонувала, а друга — ні. Я не зрозумів, чи перебило, чи що, але одна рука і нога у нього не функціонували. Ліві. А правою він обмотався за мій автомат і намагався витягнутися. Допомагав йому, як міг. Відкопували Діму ми близько години. Потім перетягнули його ближче до нашого спального приміщення, там також вузенький окопчик такий був. Оглянули його, як змогли. У нього була проникаюча рана, від міни скоріш за все. Заклеїли онклюзівкою. Більше ніяких видимих пошкоджень ми не виявили.
Місце поранення Дмитра Шелюга під Авдіївкою Донецької області. Фото надала Оксана ЧорнякДіма поривався ще сісти. Ми його посадили, підперли під стінку. Попросив закурити. Я постійно по рації передавав, що є важкий поранений, потрібна евакуація на нашу базу, але відповідь була невтішна: "У вас обстріли, дуже гаряче, чекайте, по сірому заберемо".
Ближче до другої години дня Дмитро помер від отриманих травм, не дочекавшись евакуації, пише його побратим.
Вирва від російського удару в тому місці поблизу Авдіївки, де дістав поранення Дмитро Шелюг. Фото надала Оксана Чорняк
"Цей дощ надовго"
Мама Дмитра Шелюга разом з іншими жителями Шевченківської громади нині збирає інформацію для книги, попередня назва якої — "Янголи Шевченківщини". Ця книга буде присвячена воїнам, які загинули, захищаючи Україну від російської агресії. Історія Дмитра там теж буде, каже жінка.
"Коли пишеш про інших хлопців, якось через себе менше пропускаєш, а про свою дитину найважче дається. Я збираю не сухі автобіографічні факти, а більше хочеться оживити ці сторінки спогадами. Книга буде містити сторінки про кожного, спогади однокласників, друзів, рідних", — розповідає мама Дмитра Шелюга.
Дмитро з мамою. Фото надала Оксана Чорняк
Оксана Чорняк пережила російську окупацію, тортури "за те, що не мовчала". Жінка каже, 8 квітня змогла втекти від росіян і приїхати до дітей у Канів, а вже у вересні, після деокупації, повернулась додому у Шевченкове. У селищі створили гурток, на якому всі охочі допомагають армії й пишуть книгу про полеглих захисників.
"Найбільше мене вразило, коли класний керівник дала мені контакти одногрупника Діми. І виявилося, що цей одногрупник весною був звільнений з полону. І це дуже тяжко давалося. Це для мене ще зовсім дитина, але він висловлюється про їхнє покоління, яке мріяло зовсім про інше", — розповідає Оксана Чорняк.
Дмитро Шелюг. Фото надала Оксана Чорняк
У своїх спогадах для книги "Янголи Шевченківщини" одногрупник Андрій Зозуля згадує Дмитра мрійливим і життєрадісним хлопцем, який завжди міг прийти на допомогу. Хлопці три роки прожили разом в одній кімнаті гуртожитку.
"Про загибель Діми я дізнався, повернувшись з полону. Дуже важкі випробування випали на долю нашого покоління українців. Майже всі одногрупники воюють. Є, на жаль, загиблі, є поранені. А нам же ж тільки 25-26 років… Цей дощ надовго. Говорю це не про терміни війни, а про термін потрясіння, його масштаби", — пише Андрій.
Дмитро Шелюг. Фото надала Оксана Чорняк
"Не так багато у нього мрій було, але всі вони були про життя"
Про мрії Оксана з сином говорила рідко. Каже, не було часу, потрібно було працювати для перемоги. Але як мама, так і син в юності мріяли навчитися грати на гітарі, говорить жінка.
"Перші акорди він навіть міг брати, тому що знайшов хлопця, який ділився з ним гітарою і знаннями, і вже якісь там початкові мелодії йому вдавалися. Але це був настільки короткий час. Коли розпочалася війна, звісно, вже не до гітар було. Тому ця мрія залишилася нездійсненою", — розповідає мама захисника.
Дмитро мріяв про власне житло. Це нормальна мрія кожної людини й кожного чоловіка, який хоче родину. Коханої дівчини у нього не було після армії. В юнацькому віці багатенько було вподобань, але він розумів: для того, щоб була дівчина, її потрібно чимось балувати. Не так багато у нього мрій було, але всі вони були про життя.
Дмитро з племінником. Фото надала Оксана Чорняк
У Дмитра Шелюга залишились двоє маленьких племінників. П'ятирічний син Євгенії зараз каже: "Діма живе на Місяці та захищає нас від ворога з неба". А її маленька донечка ніколи не бачила дядька, тому що народилася менш ніж рік тому. Євгенія каже, мріяла, щоб брат став хрещеним для її доньки.
Рідні створили петицію президенту про присвоєння Дмитру Шелюгу звання Героя України. Раніше його вже нагородили медаллю "Захиснику Вітчизни" (посмертно).
"Для будь-якої матері, для будь-якої родини їхня дитина вже герой. Визнання на державному рівні, я вважаю, повинен заслужити будь-який хлопець, який загинув, тому що жодна медаль не несе в собі пам'яті й історії, яку ми повинні нині цінувати. Ми повинні зробити все можливе, щоб і мою дитину, і хлопців, які загинули, вся Україна пам'ятала", — говорить Оксана Чорняк.
