За інформацією: Суспільне Харків.
Сергій Либенський з родиною. Фото надала Юлія Либенська
Наступного дня Сергій Либенський доєднався до Київського ТрО. Донька каже, він не любив ділитися деталями служби.
Тато відповідав за життя інших людей, тому там була вся його увага. Коли він приїздив додому, він цікавився нашим життям, але ми не відчували, що він приїздив як господар. Він приїздив додому відпочити. Я вважаю, що це також гарний показник, бо без нього нам все вдавалось і ми чекали, коли він зможе повернутись. Для нього пріоритетом були його підлеглі. Я вважаю, що це правильно, бо він відповідає за життя — це війна.
Юлія каже, для неї та для її батька повномасштабне вторгнення не стало несподіванкою — вони завжди розуміли, хто для України ворог.
"Тато казав, що немає іншого виходу: або ми, або вони. Поки Росія не розвалиться, ми жити не зможемо. Це його обов’язок, бо якщо не він, то ми з братом, далі наші онуки й так з покоління в покоління. Це було його покликання і я рада, що він в цьому теж знайшов собі якийсь сенс", — розповіла донька загиблого військовослужбовця.
Сергій Либенський з кішкою. Фото надала Юлія Либенська
Сергій Либенський разом з донькою Юлією. Фото надала Юлія Либенська
Тато нічого від держави не очікував і не можу сказати, що я чекаю від держави. Найкраще, що ми можемо зробити — відвоювати наші землі й здобути цю перемогу. Це був би найкращий прояв пам’яті усіх полеглих. Ще мені б хотілось, щоб його пам’ять була пов’язана із захистом, навчанням, можливо якийсь грант, що впливатиме на майбутнє нашого суспільства — це була б гарна меморіалізація пам’яті.
"Сергій для нас — це совість нашого підрозділу"
Начальник служби безпілотних систем бригади "Хартія" з позивним "Еней" каже, "Глиба" став для нього найближчим другом — вони разом створювали взвод безпілотних систем у роті протитанкових ракет. "Еней" був командиром взводу, а "Глиба" — командиром роти.
"Сергій Володимирович не змінювався ані у війську, ані поза військом. Він був людиною з відкритою душею, людиною, яка турбується за кожного і за кожну у своєму підрозділі, займається облаштуванням, безпекою, плануванням місій і найголовніше — з "Глибою" не було необхідності сперечатися про щось. Якщо ти кажеш і це логічно, зрозуміло, для чого, якого результату ми цим досягнемо, то командир зробить усе і забезпечить усе для того, щоб ця мета була досягнута", — розповів про побратима нацгвардієць.
Військовослужбовець “Хартії” на позивний “Еней”. Суспільне Харків/Олександра Новосел
Сергій Либенський підписує прапор, Донеччина, березень 2024 року. Архів військовослужбовця “Руперта”
"Еней" каже, Сергій Либенський розумів роль та сутність технологій, а також перевагу у кількості людей, яка є у росіян.
"Він розумів, що технології є тією нашою перевагою, він робив все, щоб технології впроваджувались легше. Ми щодня впроваджували нововведення. Ми домовились робити мінування "Вампірами". Сергій особисто займався розробкою елементів, які потрібні, щоб спускати та маскувати ці міни. Ми всі раділи першим ураженням "буханки", коли підірвався танк, у всіх взагалі ейфорія була шалена. Сергій вмів робити так, щоб ми могли виносити з невдач уроки, а успіх могли мультиплікувати", — розповів військовий.
Сергій як справжній командир власним прикладом показував те, як треба знаходити нові шляхи, виходити на нові позиції. Нову позицію Сергій завжди розставляв самостійно і так сталося і в цей раз: через бурю, яка завалила основний шлях, він поїхав оцим новим шляхом і, на жаль, на ньому загинув.
Сергій Либенський “Глиба” та “Еней”. Архів військовослужбовця “Рено”
Сергій Либенський, Харківщина, квітень 2025 року. Архів військовослужбовця “Руперта”
Сергій Либенський з побратимами. Архів військовослужбовця “Руперта”
"Сергій для нас — це свого роду совість, совість нашого підрозділу. Навіть сьогодні, виконуючи наші завдання, ми знаємо, що Сергій там дивиться за нами всіма й ми мусимо виконати ці завдання так, щоб це було не гірше, ніж якби ці задачі нам ставив "Глиба", — зазначив "Еней".
"Разом із солдатами копав окопи, особисто виїздив на евакуацію двохсотих та трьохсотих"
Військовослужбовець "Хартії" на позивний "Рено" познайомився з Сергієм Либенським у черзі до військкомату 25 лютого 2022 року. У 2023 році вони знову зустрілися в одному підрозділі ТрО.
"Він був моїм командиром, разом ми пройшли Серебрянський ліс. Потім ми з командою — це вісім людей — вирішили разом перейти до Національної гвардії. Його керівництво було повною протилежністю радянській системі. Він намагався нікого не змушувати, спробувати людей помирити, щоб вони поважали один одного", — розповів "Рено".
Він створив цей підрозділ. Коли з бригади запропонували взяти до підрозділу дівчат, він сказав: "Давайте, це розбавить колектив, хлопці поруч з дівчатами будуть коректнішими". Зараз у нас три дівчини, вони показують роботу, й тепер хлопці вже не можуть сказати, що не можуть чогось зробити.
Військовослужбовець “Хартії” на позивний “Рено”. Суспільне Харків/Олександра Новосел
“Глиба” та “Рено”. Архів військовослужбовця “Рено”
Військовий каже, Сергій Либенський своїм прикладом показував, що командир — це не просто штатна одиниця, а людина, яка може робити роботу за солдата.
"Разом із солдатами копав окопи, особисто виїздив на евакуацію двохсотих та трьохсотих. Так вийшло, що його останній виїзд — він хотів особисто хлопців забрати з ротації. Його життєвий вислів був: "Не кажи, що робити, а роби це сам", — розповів "Рено".
Сергій Либенський, Київщина, 2022 рік. Архів військовослужбовця “Руперта”
Військовослужбовець “Хартії” Сергій Либенський. Архів військовослужбовця “Рено”
"В якій би дупі ми не перебували, він завжди знаходив воду і світло"
"Глиба" вирізнявся серед інших своїм організаторським талантом та міг швидко розв'язувати проблеми, каже побратим Сергія Либенського на позивний "Руперт".
"У якій би дупі ми не перебували, він завжди знаходив воду і світло. Комфорт на війні дуже умовний, але коли у вас завжди є гарячий душ і світло — це значно покращує і моральний дух, і самопочуття. Він дуже надихав своїм бажанням вчитись. Він розповідав, що на спір зі своїм сином почав вчити англійську мову, й у свої 53 роки він досить непогано володів англійською. Він так само швидко опановував нові види озброєння, тому у нас ніколи не було виправдання, що ми чогось не можемо. Він дуже надихав оцим вмінням знайти нестандартні асиметричні рішення", — розказав нацгвардієць.
Військовослужбовець “Руперт”. Суспільне Харків/Олександра Новосел
Сергій Либенський, Київщина, січень 2023 року. Архів військовослужбовця “Руперта”
Військовослужбовець Сергій Либенський, Ямпіль, березень 2023 року. Архів військовослужбовця “Руперта”
Йому підлеглі подарували шеврон "Командир бородатих дітей". Він лежав у нього на робочому місці й це була абсолютна правда, бо у мене іноді складається враження, що деякі дорослі чоловіки дивом дожили до 40 років, але не можуть себе зібрати. "Глибі" якось вдавалось їх організувати, вони в ньому бачили велику маму-качку й під його захистом всім було безпечно. Коли його не стало, це був великий удар для всієї роти. Я не вірю, що його немає. Я все чекаю, що він зараз прийде, скаже якусь ідею, а ми почнемо її виконувати. Він був і лишається другом. Військовослужбовець “Руперт”
На війні "Глиба" приручив трикольорову кішку, яку назвав Вероніка. Після його загибелі твариною опікуються побратими.
Кішка “Глиби” Вероніка. Архів військовослужбовців
Кішка “Глиби” Вероніка. Архів військовослужбовців
