За інформацією: Суспільне Харків.
Анатолій Жеребецький з Харківщини поліг за Україну. Суспільне Харків
23-річний Анатолій Жеребецький з Харківщини, не маючи армійського досвіду, пішов добровольцем у перші дні повномасштабного вторгнення. Він загинув восени 2024 року на Вугледарському напрямку. У чоловіка залишилися дружина та п’ятирічна донька Єва, яка досі засинає тільки поруч з татовим талісманом — в'язаним котиком.
Про знайомство, весілля під час повномасштабного вторгнення, про рішення піти добровольцем та останні спогади про чоловіка розповіла Суспільне Харків дружина Анатолія Вікторія Жеребецька.
Анатолій Жеребецький. Фото: Вікторія Жеребецька
Разом пробули лише чотири роки
Анатолій Жеребецький народився в селі Тишенківка Берестинського району Харківської області, де і жив до підліткового віку, а потім переїхав до Берестина. Вікторія каже, що чоловік добре навчався в школі, був відмінником, займався шахами. Після переїзду — й волейболом.
"Познайомились ми з ним через спільних знайомих. Він похрестив дитину у моєї подруги. Ми бачилися іноді, але першим поштовхом до більш тісного спілкування стало те, що він привітав мене з Новим роком. І тоді ми почали вже спілкуватися", — розповідає Вікторія.
На жаль, наш спільний шлях був не дуже довгий. Ми разом пробули лише чотири роки.
Анатолій і Вікторія. Фото: Вікторія Жеребецька
Через рік Вікторія та Анатолій одружилися офіційно, каже жінка.
"Це було на початку повномасштабного вторгнення, 15 березня 2022 року. Ми були першими в Берестині, хто узаконив шлюб під час повномасштабного вторгнення. Потім вже після нас почали люди одружуватися. Ми навіть не думали, що у нас буде якась церемонія. Думала, що це буде через його військового керівника, а нас все ж таки розписали в РАЦСі", — згадує дружина Анатолія.
Була церемонія невеличка. Чоловіку дали один день відпустки. Це ж нині дається 10 днів, а тоді такого не було. Тоді це було на розгляді командування.
Анатолій і Вікторія. Фото: Вікторія Жеребецька
Вікторія каже, що Анатолій був дуже товариським, коли був вдома, завжди любив вдома збирати друзів.
"Він був за освітою кухарем, тому дуже смачно готував і завжди пригощав. То шашлик робив, то кашу готував в казані. Завжди любив збирати найближчих, людей 12, у нас були дуже теплі вечори", — згадує жінка.
Анатолій Жеребецький готує картоплю на вулиці. Фото: Вікторія Жеребецька
Вітчим став для Анатолія прикладом
Анатолій військового досвіду він не мав і військовий вишкіл раніше не проходив, каже Вікторія. На момент повномасштабного вторгнення йому було 23 роки, він працював в Хрестищенському відділенні бурових робіт БУ "Укрбургаз" помічником бурильника.
"24 лютого він був у відрядження. Ми з ним зідзвонилися. Він каже: нас відпустять додому. Відпустили, і 25 він вже оголосив мені своє рішення піти добровільно служити. Тоді була дуже загострена обстановка в нашій області. Берестин не так вже й далеко від Ізюма. Всі прекрасно розуміли: сьогодні-завтра невідомо, що буде. А у нас мала дитина. І Толя ухвалив це рішення, він пішов воювати попри на мої вмовляння", — згадує Вікторія.
Який був емоційний стан — не передати словами, бо я плакала всі вихідні. Він сказав, що піде з понеділка. Сказав: у тебе є час поки що прийняти моє рішення. Скільки б я не плакала, не просила. Ні, він не вблаганно в понеділок, 1 березня 2022 року, пішов до військкомату, де його розподілили в Красноградське ТРО.
Анатолій на службі. Фото: Вікторія Жеребецька
Вікторія вважає, що на рішення чоловіка вплинуло те, що його вітчим також військовослужбовець.
"Вітчима мій чоловік батьком називав, тому що той його виховував з ранніх років. Він також військовий, служити почав з 2014 року. Вітчим став, напевно, прикладом для Толі", — каже жінка.
Анатолій з сім’єю. Фото: Вікторія Жеребецька
Військовий шлях Анатолія Жеребецького
Перші пів року Анатолій служив у самому Берестині, каже Вікторія.
"Звісно, додому ніхто не пускав. У кожного був свій пост, де вони перебували. Навіть зараз люди, які допомагали, годували хлопців з посту, досі пишуть мені, що Анатолій був неймовірною людиною, світлою, завжди посміхався. Лише позитивні спогади про нього", — розказує дружина.
Військовослужбовець Анатолій Жеребецький. Фото: Вікторія Жеребецька
Влітку 2022 року Анатолій почав нести службу у Дворічній в Харківській області.
"Тоді вони тримали там оборону. Потім ніхто передихнути не дав, поїхали на Бахмутський напрямок. Були на обороні Бахмута, мали дуже багато зіткнень з "вагнерами", але, слава Богу, вийшли звідти живими, цілими", — згадує Вікторія.
Після Бахмуту Анатолій Жеребецький воював на кордоні Харківської області, а восени 2024 року його відправили до Донецької області на Вугледарський напрямок, каже дружина. Там військовослужбовець загинув 6 жовтня 2024 року внаслідок російського обстрілу позицій біля Золотої Ниви Волноваського району.
Анатолій Жеребецький з побратимом. Фото: Вікторія Жеребецька
Написав "Добраніч, кохана" і "Доброго ранку"
Під час військової служби чоловіка, Вікторія не завжди мала змогу спілкуватися з ним телефоном чи отримувати повідомлення. Жінка каже, що Анатолій намагався телефонувати щовечора, якщо був зв'язок. Приїжджав додому у відпустку.
"Ми говорили іноді по пів години, по годині, залежно від того, скільки у Толі було часу. А бувало й таке, що ми не мали зв'язку по п'ять днів. Тоді створювалась група з дружинами військових, які були в цій роті — 10-15 людей. Комусь чоловік зателефонував — в групу написали — все, видихаємо, що з нашими все добре. Це був дуже стресовий зв'язок, коли ти не чуєш, коли можеш лише на чужих словах дізнатися, що все добре", — згадує Вікторія.
Це важко було. А так, в принципі, регулярно десь раз в день телефонував. Бувало, що два дні міг зв'язатися, якщо був десь на позиціях, не було зв'язку.
Анатолій Жеребецький. Фото: Вікторія Жеребецька
Вікторія каже, що бачилась з чоловіком за тиждень до його загибелі.
"Вони якраз виїхали на той напрямок і приїжджали до нашого міста. Толя зупинився, ми трішки побули разом. У нього тоді такий настрій був гарний. Я досі пам'ятаю його усмішку в той день. Я була на роботі, він мене зустрічав. Він йшов і так усміхався, і я навіть не хвилювалася. Це була та єдина мить, коли я дійсно не хвилювалася. Якось було спокійно", — згадує дружина.
Анатолій з побратимами. Фото: Вікторія Жеребецька
Останню посилку чоловікові передавала в жовтні через побратимів, згадує Вікторія, він попросив передати деякі продукти.
"П'ятого жовтня він не телефонував. Я себе заспокоїла, думаю, тільки приїхали, все добре, вони там працюють і зараз облаштуються — і він зателефонує. 6 жовтня я отримала два повідомлення: "Добраніч, кохана" і "Доброго ранку". Він ніколи не писав два звернення одразу". Лише одне із двох, а тут було одразу два, і мені так стало недобре, хвилювання з'явилося якесь, хоча він попереджав, що може декілька днів не виходити на зв'язок", — розповідає Вікторія.
Я чекала. 7 жовтня вже дізналась, що він загинув. Це було дуже важко. Вірити не хотілося. Сподівалася, що інформація неправдива, що вона спростується, що буде поранений, але живий. Але, на жаль, 8 жовтня прийшло офіційне сповіщення.
Єва щодня засинає з в'язаним котиком, схожим на тата
Анатолія поховали у Берестині 9 жовтня. У нього залишилась не тільки дружина, а ще й донька Єва.
"На той момент їй було чотири рочки, зараз вже п'ять. Тата вона дуже добре пам'ятає, дуже сильно за ним сумує. Ми займаємося з психологами, тому що вона переживає це, як дорослу втрату. Вона плаче, вона кричить, коли душа цього просить", — каже Вікторія.
Анатолій з донькою Євою. Фото: Вікторія Жеребецька
Вікторія розповідає, що разом з донькою ходять до стели Анатолія, його поховали на Алеї Героїв у Берестині. Єва цілує та обіймає татове зображення, іноді танцює для нього.
"У неї є пам'ятна іграшка від батька. Коли хлопці передали речі Толі, серед них був в'язаний котик з його позивним, якого я йому дарувала. Котик також з блакитними очима. Я цю іграшку передала їй як від тата, і з нею вона кожного дня спить. Якщо немає цього котика, то спати вона не буде, буде істерика", — каже Вікторія.
Анатолій з донькою . Фото: Вікторія Жеребецька
Єва досі згадує, як вони проводили час разом з татом, як каталися на машині. Вікторія каже, що найважче було сказати доньці про загибель Анатолія.
"Вона у нас дівчинка занадто розумна, і приховувати від неї довго не вийшло. Тому мені довелося їй через декілька днів вже сказати. Коли я її забирала від бабусі, то я одразу їй все сказала.
Вона і свічечку запалює татові. Дуже теплі в неї досі почуття до нього. Сумує.
Анатолій Жеребецький з дружиною Вікторією. Фото: Вікторія Жеребецька
Вікторія створила петицію, щоб її чоловік міг отримати звання Героя України посмертно. Жінка каже, що їй важлива не сама нагорода, а визнання чоловіка, який, не маючи воєнного досвіду, пішов захищати країну.
"Він був молодим амбіційним хлопцем, який не тільки захищав нас, а й розвивався у військовій сфері. Він проходив навчання, допомагав інструкторам навчати підрозділи. За його участю підготували п'ять батальйонів, дві групи інструкторів. Він бачив на меті не тільки захист, а й розвиток у військовій сфері, саме тому проходив навчання в Іспанії. Я вважаю, що в такому юному віці мати такі амбіції — це дуже сильно і це заслуговує поваги", — каже дружина.
І важливо, щоб дитина не лише на моїх словах чула, що тато герой. Так, він для нас герой, але хочеться, щоб це було дійсно визнано. Загинути ніхто з них не хоче. Толя робив все для того, щоб жити та приносити користь своїм побратимам. Він мені завжди говорив, що побратими — це його друга сім'я.
