За інформацією: Суспільне Харків.
Волонтер В’ячеслав Ільченко. В’ячеслав Ільченко/Facebook
Два місяці тому під час евакуації цивільних з Костянтинівки на Донеччині загинув волонтер фонду "Незламна", житель Харкова В'ячеслав Ільченко. Тоді в його автівку влучив російський FPV-дрон — В'ячеслав загинув на місці, ще двоє волонтерів дістали поранень. Дружина волонтера каже, досі не може прийняти, що його більше немає в живих.
Яким був В'ячеслав, чому так прагнув допомагати людям та чи займається зараз фонд евакуаціями — дружина В'ячеслава Лілія розповіла Суспільне Харків.
"Я навіть не можу казати «був»"
В'ячеслав та Лілія познайомилися у 2002 році на дискотеці, в офіційному шлюбі вони прожили 20 років.
"Неофіційно — більше. Про нього казати можна вічно, і зараз особливо — тільки про нього все. Він був дуже… Я навіть не можу казати «був». Він дуже класна людина. Дуже добра, дуже відповідальна — я маю на увазі як чоловіка для мене. Це, мабуть, той випадок, коли тобі безпечно, спокійно, і ти завжди знаєш, що ти захищений максимально", — розповіла Лілія.
Жінка каже, В'ячеслав майже 20 років займався бізнесом — у нього було власне виробництво меблів, але з першого дня повномасштабного вторгнення він доєднався до волонтерства.
"Ми одразу поїхали до батьків у Малу Рогань, бо не розуміли, що відбувається, що буде з цим далі. Батьки — треба було або разом десь виїжджати, або щось робити. Вже на той момент люди жили в школі в укритті. Він спочатку поїхав туди, почав їм допомагати привозити паливо для генераторів, якийсь хліб", — пригадала Лілія.
Через декілька днів, коли туди вже зайшли росіяни, ми ще встигли виїхати без проблем. І приїхавши сюди (у Харків — ред.), наткнулися на оголошення, що потрібні люди, у яких є якийсь вантажний автомобіль, щоб допомагати, перевозити гуманітарну допомогу, допомагати людям. Він зателефонував і поїхав. Так все почалося.
Дружина загиблого волонтера В’ячеслава Ільченка Лілія. Суспільне Харків/Валерія Ємець
"Я розуміла: якщо він цим зайнявся, то вже все"
Лілія каже, хоча й хвилювалася за чоловіка, коли той почав їздити на евакуації у небезпечні місця, але завжди його підтримувала.
"Вже коли були складніші виїзди, коли були евакуації з місць, де небезпечно, тоді вже було трошки складніше — емоційно складніше. Але ж ми до всього звикаємо. Адаптуємося, звикаємо. Ми розуміємо, що воєнний час, і ми не розуміємо, що на нас чекає кожну хвилину, секунду. Тому спочатку було складнувато", — розповіла дружина В'ячеслава.
Але я розуміла: якщо він цим зайнявся, то вже все. Не можна було сказати: «Ну, навіщо воно тобі треба? А як же ми?». Ні. Такого не було. Ми підтримували максимально, переживали, боялися. Боялися не даремно.
В'ячеслав знаходив підхід до кожного й ставився з розумінням до всього, що відбувається, каже Лілія.
"Найскладніше було, коли родичі просили вивезти своїх бабусь, дідусів, які відмовлялися. Це була найскладніша історія для нього, бо він завжди казав: «Якщо ви не можете вмовити, то як я маю на них якийсь вплив знайти?», а йому: «Ну, у вас так добре виходить, ви того вивезли, того вивезли. Може, і ви знайдете якісь слова». Інколи це дійсно так працювало", — пригадала Ільченко.
В’ячеслав Ільченко. В’ячеслав Ільченко/Facebook
"Майже чотири години ми чекали, сподівалися, молилися, вірили, що це якась помилка"
Про те, що чоловік міг загинути, Лілія дізналася вранці 25 грудня 2025 року. Жінка згадує, їй зателефонувала знайома волонтерка, з якою вони разом їздили на евакуацію, та сказала, що, можливо, В'ячеслава немає в живих.
"Вона говорить: «Хлопці повернулися і сказали, що, скоріш за все, Слава «200». Але ми ще чекали, бо ще не забрали машину, не забрали його, тому майже чотири години ми чекали, сподівалися, молилися, вірили, що це якась помилка. Хоча б «300», але не «200»", — розповіла Лілія.
Сьогодні я не можу сказати, що я на 100% для себе прийняла цю історію і розумію. Раціонально я розумію, а емоційно ні, відмовляюсь. Ще поки мій внутрішній стан не згоден з тим, що трапилося. Просто це не має бути так. Це має бути якось організовано інакше. Щоб не гинули ті люди, які можуть принести ще користь.
Могила загиблого волонтера В’ячеслава Ільченка на кладовище у Харкові. Суспільне Харків/Валерія Ємець
Лілія Ільченко біля могили загиблого чоловіка, волонтера В’ячеслава Ільченка, Харків. Суспільне Харків/Валерія Ємець
"Ми не маємо права це полишити"
Після смерті В'ячеслава фонд "Незламна" продовжує свою роботу, говорить Лілія Ільченко.
"Ми не маємо права це полишити. Це його. І він вклав у це не тільки всього себе, а ще і своє життя. Ми з радістю це продовжуємо. Я думаю, що взагалі на волонтерському русі тримається дуже багато. Дуже багато залежить від тих людей, які добровільно, без якогось примусу роблять те, що вони роблять: і евакуюють, і допомагають і військовими, і цивільними. Я не знаю: якби цього не було, то дійсно — як довго ми б ще трималися?" — сказала жінка.
Зараз саме від фонду ми поки не займаємося (евакуацією — ред.), бо є технічні аспекти з машиною, з людьми. Тому поки що ми на паузі. Трошки потепліше — будемо дивитися, як буде далі.
