За інформацією: Суспільне Харків.
Головний бойовий медик 125-го батальйону 113-ї окремої бригади ТрО Сергій Стулиус із Сахновщини помер у лікарні 21 березня 2025 року від інсульту. Фото надав рідний брат Сергія Стулиуса Владислав Немашкало
Головний бойовий медик 125-го батальйону 113-ї окремої бригади ТрО Сергій Стулиус із Сахновщини помер у лікарні 21 березня 2025 року від інсульту. Чоловік не мав бойового досвіду до початку повномасштабного вторгнення, але попри хворобу серця разом із вітчимом та дядьком став до лав Сил оборони. Він брав участь у звільненні Лимана, боях під Соледаром та Козачою Лопанню. На фронті Сергій дістав контузії, мікроінфаркти та осколкові поранення. Після звільнення зі служби чоловік був у пригніченому стані та відмовлявся від шпиталізації. За словами брата, перед смертю медики констатували у Сергія критичне виснаження організму.
Про життя захисника Суспільне Харків розповіли рідний брат захисника Владислав Немашкало та дружина Анна Стулиус.
Сергій Стулиус народився 20 серпня 1991 року у Сахновщині. Після школи навчався на ветеринара у Липковатівському аграрному коледжі, а у 2010 році із майбутньою дружиною Анною поїхав навчатися на історика до Харкова.
Сергій Стулиус та його майбутня дружина Анна на останньому дзвонику у школі. Фото надав рідний брат Сергія Стулиуса Владислав Немашкало
"Сергій — вчитель історії за фахом, але з 20 років працював плиточником. Він був дуже гарним будівником", — розповідає брат Сергія Владислав.
Сергій Стулиус. Фото надав рідний брат Сергія Стулиуса Владислав Немашкало
У вільний час чоловік захоплювався футболом. За словами брата, Сергій був лідером на полі.
"Він дуже гарно грав у футбол. У шкільні роки між селищами грали у футбол — він там займав лідерські позиції та вчив мене грати у футбол", — каже Владислав.
"У нас були дуже тісні стосунки. Ми доповнювали один одного. Я до Сергія подзвонив: "Сергію, в мене така проблема" — Сергій все вирішував".
Сергій Стулиус. Фото надав рідний брат Сергія Стулиуса Владислав Немашкало
Сергій та Анна в дитинстві. Фото надав рідний брат Сергія Стулиуса Владислав Немашкало
Зі своєю майбутньою дружиною Анною Сергій познайомився ще у дитинстві. Пара пройшла шлях від однокласників до подружжя.
"Ми всі були з одного села. З дружиною він познайомився у першому класі. Вони однокласники. В 11 класі вони почали зустрічатися і пішли навчатися до одного університету у Харкові", — розповідає брат Сергія.
Сергій Стулиус разом із Анною на випускному вечорі. Фото надав рідний брат Сергія Стулиуса Владислав Немашкало
Сергій та Анна на прогулянці. Фото надав рідний брат Сергія Стулиуса Владислав Немашкало
У 2010 році пара одружилася, а у 2023 — повінчалася.
"Повінчались через цю війну. Сергій говорив, якщо з ним на війні щось трапиться, то хоч на тому світі будемо разом", — ділиться дружина померлого захисника Анна Стулиус.
Вінчання Анни та Сергія Стулиусів. Фото надав рідний брат Сергія Стулиуса Владислав Немашкало
Коли родина повернулася з Харкова до Сахновщини, брати почали розбудовувати спільне господарство.
"Вони з дружиною переїхали з Харкова назад в село, де він народився — ми з ним займалися кроликами. У нього було понад сто кролів. Я ще тоді був малим і ходив у школу, я просто йому допомагав — я собі займаюся, він собі", — каже Владислав.
"Він плакав і прощався з нами": що боєць розповідав рідним про бої на "нулі"
За словами Владислава, попри серцеву ваду, через яку Сергій був списаний зі служби, на початку березня 2022 року він добровільно пішов до військкомату разом із вітчимом та дядьком.
Воїн 125-го батальйону 113-ї бригади Сергій Стулиус. Фото надав рідний брат Сергія Стулиуса Владислав Немашкало
8 березня 2022 року Сергій став до лав 125-го батальйону 113-ї ОМбр. За словами брата, чоловік тримав оборону на Харківщині та Донеччині.
"Вони стояли на Чугуївщині: Сергій у Базаліївці, а батько з дядьком у Леб'яжому. Також вони були на Донбасі. Звільняли Лиман, були неподалік від Слов’янська та Соледару. З Чугуївського напрямку вони (приїжджали — ред.) у настрої, війна не була такою тяжкою, а коли вони приїхали з Донбасу Сергій плакав і казав: "Ми не виживемо там". Він плакав й прощався з нами", — ділиться Владислав.
Колись він мені розповідав, що вони в Козачій Лопані пішли і взяли у полон п'ять п'яних росіян, зайшли до них на територію Бєлгородщини й взяли в полон.
"Мав внутрішній магніт": як бойовий медик "Док" рятував побратимів та тварин на фронті
Через три місяці служби Сергій став головним медиком батальйону. Побратими дали йому позивний "Док".
Сергій Стулиус разом із побратимами. Фото надав рідний брат Сергія Стулиуса Владислав Немашкало
"Він говорив, в цьому заслуга тещі — мами Каті, так він її називав. Все почалося з таблеток, які вона йому поклала в дорогу. Коли хлопців щось турбувало — Сергій давав потрібні таблетки. Тоді всі вирішили, що він буде "Доком", — розповідає дружина оборонця Анна.
Сергій Стулиус на бойовій позиції. Фото надав рідний брат Сергія Стулиуса Владислав Немашкало
"Його задача була лікувати. Йому доводилося ночувати в машині з полеглими. Лікував на передку, виїжджав на евакуацію", — додає брат Сергія.
Стати професійним ветеринаром Сергій не встиг, проте саме цей досвід допоміг йому рятувати життя на "нулі" людей та тварин, каже Анна. Першого важкопораненого Сергій врятував у Базаліївці на Чугуївщині.
"Чоловіку відірвало руку. Він залишився живий, але без руки. Це був цивільний, він ще потім Сергію телефонував із лікарні", — згадує дружина.
Анна Стулиус розповіла, що під час визволення Харківщини медик ризикував життям, щоб забрати полеглих бійців.
"Наступ при визволенні Балаклії затримався на дві години. Одна з їхніх машин, заповнена боєкомплектом, наїхала на протитанкову міну. Хлопці в ній загинули на місці. БК почав вибухати. Ніхто, окрім Сергія, тоді не побіг, було небезпечно. Він сподівався, що можливо когось врятує. Тушив їхні тіла хоча б для того, щоб було що похоронити родичам", — каже дружина захисника.
Окрім побратимів, "Док" допомагав місцевим жителям та рятував тварин. Серед його вихованців була овечка Долі.
"Вона (овечка — ред.) носила снаряди, а коли були "виходи", вона найперша залітала у погріб склавши вуха назад. "Долі" не бачила інших овець, тому сприймала Сергія за свою маму. Завжди була поруч із ним, а коли втрачала його з поля зору — сильно галасила, бігала, шукала його по всюди, а як знаходила – заспокоювалась. На жаль, при нашому наступі, коли визволяли Балаклію, "Долі" загубилась. Сергій сильно за нею сумував", — згадує Анна Стулиус.
Овечка “Долі”. Фото надав рідний брат Сергія Стулиуса Владислав Немашкало
Також Сергій виходив кошеня, якого врятував із будинку у полум'ї, розповідає дружина.
Він знайшов кішку з грудними, ще сліпими кошенятами, вони всі загинули, окрім однієї, в майбутньому "Моніки". Сергій її викармлював молоком зі шприца. Молоко діставав то по людях, то в магазині. Кішечку любили всі.
Сергій Стулиус на бойовій позиції разом із побратимами. Фото надав рідний брат Сергія Стулиуса Владислав Немашкало"Док" мав якийсь "магніт" всередині, який притягував до себе. Його слухались тварини, він мав на них якийсь вплив, в нього виходило їх привчати, дресувати. Вони розуміли його, наче спілкуються однією мовою. Біля нього заспокоювались поранені. "Док" поруч — і їм вже краще", — каже дружина захисника.
"Він лікував інших, а себе не хотів. Він рвався на війну"
Брат захисника розповів, що за час служби Сергій отримав контузії, хребтові грижі та осколкові поранення грудної клітини. Також на фронті у чоловіка сталися два мікроінфаркти, через що почали відмовляти ноги. 28 грудня 2023 року захисник звільнився зі служби.
Сергій Стулиус отримує нагороду. Фото надав рідний брат Сергія Стулиуса Владислав Немашкало
"Він вийшов з війни, а війна з нього не вийшла. Він вдома посидів тиждень-два й казав: "Я вертаюсь назад до хлопців", ми кажемо: "Сергію, ти ходити не можеш". Потім він обстежився, і виявилось, що у нього було два мікроінфаркти, хребтові грижі та деформація черепа — у голові почала накопичуватись рідина. Він не хотів лікуватися. Він лікував інших, а себе не хотів. Він рвався на війну, а ми всіма силами не пускали", — згадує Владислав.
Хлопців, яких я разом з ним забирав у відпустку, відправили на Донбас, і їх усіх не стало — він впав у депресію. Постійно спав та нічого не їв. Він не хотів їхати в лікарню, казав: "Мене там вб’ють".
У березні 2025 року батькам вдалося вмовити Сергія на госпіталізацію.
"Приїхали його батько та матір, встали на коліна та словами витягнули його у лікарню. Лікарі діагностували виснаження організму на 99%. Його почали прокапувати. Сергій пробув у лікарні три-чотири дні й помер від інсульту 21 березня 2025 року. Це було дуже тяжко", — ділиться Владислав.
Сергій Стулиус разом з батьком у дитинстві. Фото надав рідний брат Сергія Стулиуса Владислав Немашкало
Смерть захисника стала другою втратою для родини.
"За три місяці до цього ми поховали батька. Він помер у лікарні через запущену двосторонню бронхіальну пневмонію 24 листопада 2024 року. Через чотири місяці помер брат. Я думав, матір і старший брат це взагалі не переживуть", — каже брат захисника.
"Хочу, щоб про нього пам’ятали": брат "Дока" просить присвоїти йому звання Героя України посмертно
За час служби Сергій отримав шість нагород, серед яких "Золотий Хрест" Головнокомандувача ЗСУ та Орден святого Пантелеймона. Тепер родина збирає підписи під петицією про присвоєння Сергію Стулиусу звання Героя України посмертно.
Нагороди Сергія Стулиуса. Фото надав рідний брат Сергія Стулиуса Владислав Немашкало
"Я хочу, щоб про нього пам’ятали постійно. Його дружина мені як сестра. Я хочу, щоб у неї були діти і знали, що вона була повінчана з Героєм України", — говорить Владислав.
