За інформацією: Суспільне Харків.
Олексій Скорик із побратимом. Фото надав Олексій Скорик
Каже, що проходив службу як старший навідник мінометної батареї. Брав участь у боях на Луганщині та Донеччині.
У 2015 році більше були просто артдуелі, коли працювала артилерія. Тоді ж було а-ля “відведення важкого озброєння” — ніхто його не відводив, вони як обстрілювали, так і обстрілювали. Варто було тільки ОБСЄ поїхати до Краматорська на ніч, на відпочинок і починалися обстріли. 15 липня — Дебальцевого вже не було, аеропорт також був уже зданий. Там таких жорстоких боїв не було на той час.
Олексій Скорик. Фото надав Олексій Скорик
"Прослужив я там майже півтора року, потім звільнився, тому що це була хвиля часткової мобілізації. Був тоді наказ про демобілізацію, звільнився. Ще думав тоді підписати контракт, але якось не наважився", — говорить ветеран.
Повномасштабне вторгнення і збиття гелікоптера
Олексій Скорик каже, що 24 лютого 2022 року, як прокинувся, зібрав речі та поїхав у військкомат. Так потрапив до лав 92 окремої штурмової бригади.
"З Харкова бойовий шлях прокладався: спочатку Старий Салтів, потім Печеніги, контрнаступ. І там ми вже дійшли майже до Сватового, не вистачило одного села", — згадує Олексій.
Олексій Скорик. Фото надав Олексій Скорик
За його словами, у червні 2022 року йому вдалося збити російський гелікоптер у небі над Харківщиною.
"Ми стояли вже по Сіверському Дінцю. Ми на одному березі були, окупанти — на іншому. Їхні гелікоптери вискакували та кошмарили нас. Ми чергували з побратимом, було вже діло під вечір, ми вже почали потихеньку збирати своє озброєння, а саме “стінгери” американські. Але потім я почув, що заходить вертоліт. Думав, як завжди здалеку буде, але ні — він знахабнів і підлетів прямо до води", — згадує Олексій Скорик.
Олексій Скорик. Фото надав Олексій СкорикВихопив “стінгер”, зробив постріл. І ворожий Мі-8 упав тоді. Село Зарічне. Там він був збитий. Вони дуже кошмарили нашу піхоту. Основною задачею було захистити піхоту від авіації. Все-таки залп некерованих авіаційних ракет — це така штука, неприємна, скажімо так. Мені доводилося з цим два рази стикнутися, коли воно мені прилітало. То таке, не дуже приємне відчуття.
Донеччина, наступ РФ на північ Харківщини та поранення
Олексій Скорик розповідає, що після Харківського контрнаступу служив на Бахмутському напрямку.
"Нас перекинули тоді вже на Бахмутський напрямок, і там вже були "заміси" такі, як Андріївка, Кліщіївка, Іванівське та Часів Яр. Потім, уже пізніше на рубежах стояли в обороні. А вже у 2024 році розвідка доповідала, що росіяни спробують наступати на Харків. І нас перекинули звідти сюди, і тут ми вже зупиняли їх у Липцях", — говорить ветеран.
Олексій Скорик із побратимом. Фото надав Олексій Скорик
13 липня 2024 року Олексій Скорик був пораненим.
"Це був танковий обстріл. Заловили нас із побратимом, десь ми не помітили “пташку”, яка нас змалювала, і нас почав танк “розбирати”. Я ще якось від першого снаряду вберігся, але другий снаряд вже ударив ближче до мене, і мені уламком перебило стегнову кістку. Побратими евакуювали дуже оперативно, за що їм велика подяка. Потім госпіталь", — згадує Скорик.
Дружина взагалі — велика людина. Мене евакуювали до стабпункту, і зі стабпункту мене перевезли до військового шпиталю. А звідти мене направили вже до травматології. То вона приїхала раніше за “швидку”, що навіть персонал казав: “Оце дружина! Ще швидка не приїхала, вона вже приїхала”.
Олексій Скорик після операції. Фото надав Олексій Скорик
1 серпня 2024 року Олексію поставили імплантат.
"Коли вже почав більш-менш пересуватися, міг би більш впевнено пересуватися, щоб можна було щось підняти, щось взяти хоча б в одну руку, то я почав з того моменту, місяці через чотири після поранення", — згадує ветеран.
Демобілізація і власна справа
6 грудня 2024 року Олексій Скорик демобілізувався.
"92 бригада мене шикарно демобілізувала. Вона надала мені всі документи, що потрібно, всі виплати. Все, що вона зобов’язана, усе зробила. Соціальний захист — так само: все надав, заплатив. Морально, так, важко перелаштуватися, коли ти проживаєш з побратимами довгий час, ти до них звикаєш, до всього цього. Звісно, так. Адаптація — постійна ностальгія. Хочеться назад", — ділиться Олексій.
Олексій Скорик у власній крамниці. Суспільне Харків/Давид НадворнийЯ взагалі думав, після поранення трохи підремонтують мене, та піду назад на службу. Можливо, не на “нуль” виходити, але десь ближче до тилу служити. Але лікар-травматолог мав на це інше бачення, і сказав, що “Ні, тобі потрібно додому”.
Ветеран, відновившись після поранення, створив птахоферму на власному подвір’ї. Каже, що для відкриття справи грантів не брав, хоча нині думає про це: "Хочу ще хоча б один магазин відкрити. Бо один магазин — це таке. В Мерефі або десь на околицях".
Олексій Скорик біля свого магазину в Мерефі. Суспільне Харків/Давид Надворний
"Поки що це птиця-гібрид, бройлери — це те, що найбільш ходове у нашому регіоні, в нього збільшена філейна частина, воно має найбільший попит. Підготовлююся до перепілок та для кроликів. Поки що набиваємо собі клієнтуру", — розповідає ветеран.
Магазин Олексія працює з початку вересня.
Курятина з магазину Олексія Скорика. Суспільне Харків/Давид Надворний
"Я бачив, що прохідний магазин, вирішив узяти його в оренду і зайнятися самому торгівлею. З власниками поспілкувався, вони закрили магазин просто через те, що перебувають за кордоном, їм незручно його утримувати. Тому вирішив спробувати себе в торгівлі. До цього більше був пов’язаний з технікою, з армією. Колись із будівництвом. А також із сільським господарством", — говорить Скорик.
Олексій Скорик у власній крамниці. Суспільне Харків/Давид Надворний
