За інформацією: Суспільне Харків.
Агітаційні матеріали українського визвольного руху. Колаж: Юлія Лодяна/Суспільне Харків
Лише у місті Лозовій на Харківщині проживали близько 50 родин, які так чи інакше були пов'язані з бійцями Української повстанської армії або прихильниками Організації українських націоналістів, попри стереотип, що борці за українську незалежність були тільки у західних областях, розказує історик та краєзнавець отець В'ячеслав Труш. За його словами, у вивченні українських рухів на сході і досі існує багато стереотипів та прогалин.
Хто з істориків вивчав український націоналізм на сході, які відкриття вже зробили, як "східняки" демократизували програму ОУН, а архівні документи купляли за пляшку горілки та чи можна долучитися до досліджень — читайте розповідь В'ячеслава Труша для Суспільного.
Далі — пряма мова.
"Пропагандистська література має велику цінність"
Я почав досліджувати український рух на сході, хоча в мене немає абсолютно ніяких родичів на Галичині або репресованих упівців, оунівців і так далі. Це питання пов'язане з формуванням та усвідомленням власної національної ідентичності.
Бійці УПА. УІНП
Під час навчання на історичному факультеті Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди, писав одну курсову з тематики УПА, але не в контексті Харкова або Харківщини. Коли працював вчителем історії й, відповідно, почав активно займатися краєзнавчими дослідженнями, то написав невеличку брошуру "Національно-визвольний рух на Лозівщині". Вона була видрукована просто з Word і я поширив її серед знайомих істориків по всій Україні. Тоді ж долучився до українського патріотичного руху.
У вивченні теми спрацьовував "азарт дослідника": було цікаво знаходити, передивившись купу книжок, газет, інших джерел, крихти якоїсь інформації, а потім з них вже вимальовується картина.
Газета “За самостійну Україну” №7 від 1943 року. Електронний архів українського визвольного руху
Цікавість до вивчення українського руху повернулася в кінці 1980-х. Навіть коли почав цим цікавитись на початку 2000-х, то все ще стикався з тим, що не було загальної картини за цією темою: яким був національний рух у ХХ столітті на Наддніпрянській Україні. Були якісь усні оповіді, хтось щось чув, передавалося з уст в уста. Це були такі перші джерела. Потім дослідники починали цілеспрямовано шукати людей, які могли б розповісти детальніше.
Були письмові джерела — це, звичайно, радянська історична і пропагандистська література. Часом серед різноманітного ідеологічного сміття та нашарувань траплялися дуже цінні уривки.
Цікаві подробиці можемо знайти у книгах, в яких йшлося про боротьбу проти буржуазних націоналістів. По-перше, там публікувалися документи, які були або знищені, або вивезені й нині до них немає доступу. По-друге, автори цих книг або самі брали участь у боротьбі проти українських сил, або спілкувалися з тими, хто брав участь.
"Найцікавіше — це робота в архівах, читання кримінальних справ"
Інтернету ще не було: було потрібно їздити до бібліотек, на свою вчительську зарплату замовляти книжки, в яких цікавим за темою міг бути один рядок. Дуже важливим ще був друк власних розвідок. Наприклад, вони могли друкуватися у газеті, яка виходить і нині — "Незборима нація".
Заклик до українських селян. Електронний архів українського визвольного руху
Важливим також фактором досліджень були особисті контакти: треба було їхати за сотні кілометрів, щоб знайомитися з колегами-істориками, обмінюватися інформацією. Таким плідним для мене було знайомство з представником історичного клубу "Червона калина" Леонідом Кир'яном, який на своєму сайті "Рутенос" публікував раніше невідомі матеріали. Там були нові дані з Січеславщини, але також зустрічалися і з південної Харківщини.
Я виростав під впливом стереотипів, що ОУН та УПА — це лише захід України.
У Лозівському краєзнавчому музеї мені пощастило натрапити на список людей, які були репресовані, жили в Лозовій та районі і які на початку 1990-х подавали заяви на відшкодування втраченого майна. Це був перелік людей з адресами, зазначено, за що саме вони були засуджені — могла писатися просто знаменита 54-та статтяСтаття 54 у 14 частинах Кримінального кодексу УРСР передбачала відповідальність за різні види контрреволюційної, антирадянської діяльності, зраду Батьківщини Кримінального кодексу УРСР. Я був вражений, коли завдяки цьому особисто познайомився зі зв'язковим ОУН з Тернопільщини, з упівцем з Івано-Франківщини.
