За інформацією: Суспільне Харків.
Військовослужбовець “Лютік”. Суспільне Харків/Вікторія ЯкименкоЯкщо мене відпустять додому на Новий рік, хочу приїхати допомогти дружині по кухні, щоб вона сама не горбатилася. Сходити в магазин, купити хлопавки, дітям подарунки, якісь прикраси.
Військовослужбовець “Лютік” з родиною у Харкові, грудень 2025 року. Суспільне Харків/Вікторія ЯкименкоВдома із сім'єю спокійно. І я спокійний, і сім'я спокійна, що я вдома. А так ти не розумієш, що там відбувається, що може статися. Я вже звик, що на Новий рік може щось статися, а сім'я все одно переживає.
Військовослужбовець “Лютік” з родиною у Харкові, грудень 2025 року. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
"Ми не знаємо, що буде завтра, і чи зможу я його побачити взагалі"
За шість років контрактної служби Новий рік з родиною "Лютік" зустрічав лише раз — торік. Його дружина Марія каже, коли чоловік на службі, вони не святкують.
"Без нього ми не зустрічаємо Новий рік. У нас тільки ялинка для дітей — і все. Якщо чоловік буде вдома, то будемо готувати. Він дуже допомагає готувати завжди", — каже Марія.
Дружина “Лютіка” Марія Кучерява. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
Дружина "Лютіка" разом з дітьми живе у Харкові. У 2022 році родина евакуювалася з Донецької області — їхній будинок знищений, а лінія фронту проходить за два кілометри від рідного селища. Жінка каже, за шість років служби сукупно бачилася із чоловіком пів року. Востаннє — понад місяць тому — у середині листопада.
"Я дуже часто переїжджаю за чоловіком, тому що ми так частіше бачимося, діти частіше бачать батька. Я намагаюся їздити, навіть якщо на дві години можна побачити. Бо ми не знаємо, що буде завтра, і чи зможу я його побачити взагалі", — розповідає Марія Кучерява.
Військовослужбовець “Лютік” з дітьми у Харкові, грудень 2025 року. Суспільне Харків/Вікторія ЯкименкоКоли він був далеко, то я навіть на Донбас переїжджала до нього з меншим. Коли їх вивели з позиції, я його не бачила дуже довго, мабуть, місяців п'ять. І ми у Слов’янськ їздили з найменшим до нього.
Найменший син “Лютіка” Артур. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
"Мої діти та він — це моє життя"
У родини в Харкові немає родичів. Марія каже, їй допомагають старші діти. За її словами, діти дуже сумують, коли тата немає вдома.
"Коли чоловік приїжджає, потім виїжджає, у дітей різна реакція, але менший і середній дуже плачуть. Мабуть, пару днів, це точно. Я постійно на взводі. Як на зв'язок не виходить, я переживаю, що він знову поїхав у бій. А коли його немає, мені дуже важко, тому що я своє життя без нього не уявляю", — говорить Марія.
Військовослужбовець “Лютік” з родиною у Харкові, грудень 2025 року. Суспільне Харків/Вікторія ЯкименкоМені без нього дуже важко, і коли він їде в бій, то я молюсь, тому що він — моє життя. Мої діти і він — це моє життя. Я без нього не уявляю свого життя.
Сумує за татом і восьмирічний Дмитро. Каже, мріє про закінчення війни.
Восьмирічний син “Лютіка” Дмитро. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
"Він у мене єдиний, найкращий тато на світі. І я за нього дуже боюся. Моя мрія — щоб тато звільнився і закінчилася війна", — каже хлопчик.
Про військовий шлях та віру в перемогу України
У 2021 році військовослужбовець "Лютік" підписав контракт зі Збройними Силами України, а через пів року почалась повномасштабна війна. Каже, служив у 17 криворізькій бригаді, а потім перевели у 21 окремому механізовану бригаду.
"Початок моєї війни — Херсонський напрямок, контрнаступ. Ми наступали батальйоном. Потім — Запорізька, Донецька область: Горлівка, Бахмут, Авдіївка, Часів Яр. У Бахмуті були квіточки. Авдіївка — найгарячіший напрямок, який я відчув. Багато виїздів, штурми були, рашисти наступали по 40 одиниць техніки. Ми виїжджали, розбивали їхні колони, вони потім готувалися і знову ж їхали через пів години. І так протягом тижня. Потім вони заспокоїлися", — розповідає "Лютік".
Військовослужбовець “Лютік” з найменшим сином у Харкові, грудень 2025 року. Суспільне Харків/Вікторія ЯкименкоЯ не бачу в собі змін за роки війни. Максимум — може, десь сивина з’явилася. Став спокійніше може ставитися до речей, до проблем, незгод. Я раніше панікував, а зараз тверезо мислю та одразу беруся до розв'язання цих проблем.
Військовослужбовець “Лютік” з сином у Харкові, грудень 2025 року. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
Військовослужбовець каже, воює за державу і за те, щоб рідні були в безпеці, щоб росіяни не підійшли до Харкова.
"Якби ж було більше чоловіків, щоб нас підмінити… Тому що видно, що всі ходять, гуляють — це дуже круто, класно. Але бажання воювати у них немає. Піду я, піде ще хтось. А хто прийде на моє місце?", — говорить "Лютік".
Діти “Лютіка” у Харкові, грудень 2025 року. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
Завершення війни "Лютік" бачить перемогою України. Каже, на його думку, війна ще триватиме не менше п'яти років.
"Це буде наша перемога. Я не розглядаю варіанти, що буде їхня перемога. Як показала практика, на початку ми йшли, так сказати, з веслами та "Запорожцями": танки старі, АКСУАвтомат Калашникова Складний Укорочений, АКАвтомат Калашникова . Це потім нам почали давати "Леопарди", але початок ми тримали. І витримали. Україна буде стояти. Я думаю, якщо хлопці ще підтягнуться, піднімуться, то війна ще скоріше закінчитися", — говорить "хартієць".
На мою думку, найкращий варіант — повернути кордони хоча б до 2022 року. Тому що до 1991 року нам ще дуже далеко. Якщо піднімуться хлопці, які зараз сидять по домівках, буде більше сили, більше ресурсу, то так. А на ветеранах витягнути цю війну важко буде.
