За інформацією: Суспільне Харків.
Історикиня Леся Бондарук з книжкою про Івана Гончарука. Суспільне Харків/Ганна Цьомик
У Харкові презентували книжку кандидатки історичних наук та співробітниці Українського інституту національної памʼяті Лесі Бондарук "Справа Гончарука: останній розстріляний повстанець". Івана Гончарука розстріляли в 1989 році — він був останнім бійцем УПА, якого радянська влада засудила до смертної кари через сфабриковану справу 40-річної давності.
Авторка книжки Леся Бондарук розповіла Українському Радіо Харкова про те, яке значення має постать Івана Гончарука.
Участь у діяльності УПА та перший суд Івана Гончарука
Іван Гончарук народився на Волині, мав двох братів і сестру, розповідає Леся Бондарук. Зі слів історикині, старшого брата Гончарука мобілізували до радянської армії, а молодший доєднався до УПА й загинув приблизно в 1945 році.
Історикиня Леся Бондарук. Суспільне Харків/Ганна Цьомик
"Коли в 1944 році з Волині вже вигнали нацистів, і радянська влада знову окупувала Волинь, вона (радянська влада — ред.) почала мобілізовувати людей до Червоної армії. Іван не хотів туди йти — він вже знав, як там було. Він пішов в УПА, коли йому було 19 років. Взагалі, з їхнього села сотня людей пішла в УПА і тільки десяток пішли в Червону Армію", — каже Леся Бондарук.
Він в УПА пробув всього півтора року. Вони не брали участь у великих боях, тому що часи тоді були дуже нелегкі — на Волині воєнний стан після Другої світової війни був знятий тільки 4 липня 1946 року. Тобто, Друга світова війна завершилася, а там продовжили цей стан для того, щоби винищити національно-визвольний рух, який боровся за незалежність України. Радянська влада залучала частини внутрішніх військ для того, щоби вони виконували накази НКВС із винищення повстанців.
Іван Гончарук на слідстві, 1946 рік. Історична правда
Протягом півтора року в УПА Іван Гончарук був господарчим в УПА — відповідав за забезпечення повстанців продуктами, ліками й одягом, розказує історикиня.
З її слів, згодом він ввійшов до боївки Фадея Бродовського, який боровся з агентами НКВС — Івана Гончарука вперше заарештували у віці 19 років разом із керівником боївки.
Книжка Лесі Бондарук “Справа Гончарука: останній розстріляний повстанець”. Суспільне Харків/Роман КривкоЄдиний факт, який йому проходив у першій справі — вони (бійці УПА, — ред.) знищували агента НКВС (Юрія, — ред.) "Грушу" Турковця. Вони його тільки змогли поранити, він втік, але вбили його дружину, яка теж була агенткою і доносницею, спалили хату — оцей епізод в першій справі проти Гончарука розписаний. У цьому епізоді він був записаний як повстанець, який стояв на чатах, коли його колеги вбивали агента. Це дуже визначально, тому що потім, коли радянська влада у 80-х роках поновила справу, скасувавши йому звільнення, яке відбулося в 1956 році, його засудили перший раз до смертної кари. Замінили потім на 20 років, відправили на Колиму, він там просидів 12 років. У 1956 році комісія переглянула його справу і звільнила за недоцільністю подальшого утримання — не було в нього жодної доказової бази, що він вчинив якісь важкі злочини.
Повернення Гончарука до України
Леся Бондарук розказує, що Іван Гончарук прожив на Колимі 12 років, але не мав права повертатися додому. Там він працював завідувачем цілодобової їдальні й одружився з українкою Ганною. Згодом у подружжя народилося двоє дітей.
За словами історикині, дружина запропонувала Гончаруку стати в чергу на отримання квартири, проте він хотів знайти житло в Україні.
Іван Гончарук з дружиною Ганною, 1962 рік. Історична правдаОдного разу дружина каже: "Та може ми десь в чергу на квартиру встанемо?" — "Ми повернемось до України. І ми будемо шукати хату в Україні". Коли вони вже зібрали гроші, щоб можна було якісь завдатки платити, пройшли кілька варіантів. Якось вони були в дружини в гостях, у Слобожанському, — це зараз Слобожанське, а колись Комсомольське біля Харкова, — і їм дуже сподобалася там місцевість, люди. Іван Гончарук казав: "Ми хочемо тут хату".
Подружжя Гончаруків купило будинок у Слобожанському в 1972 році, а переїхало туди в 1975 році. Леся Бондарук каже — сімʼя хотіла переїхати одразу, але їм повідомили, що якщо вони попрацюють на Колимі ще три роки, то матимуть більшу пенсію. На Харківщині Іван Гончарук із сімʼєю жив до 1987 року.
Затримання Івана Гончарука та суд
Івана Гончарука засудили за сфабрикованою справою через понад 40 років з моменту першого вироку. Зі слів історикині, радянська влада влаштовувала відкриті суди над представниками ОУН та УПА від 1961 року.
"Вони організовували ці відкриті суди, зганяли людей в якийсь театр, палац культури, засуджували окремих діячів на смертну кару, розстрілювали й про це писали в усіх газетах, видавали книжки за кордоном. Таких процесів було багато на заході України з 1961 року по 1987 рік", — каже Леся Бондарук.
Іван Гончарук працював кухарем на Харківщині. Район.Історія
Справу проти Івана Гончарука завели в жовтні 1986 року. Тоді радянській владі бракувало доказів, тому вони почали шукати свідків і знайшли двох людей, які сказали, що Гончарук начебто приїжджав до рідного села на роковини смерті своєї сестри, розказує історикиня.
У рідному селі він бував часто і його всі бачили, з ним зустрічались і ніколи ніхто ніяких претензій не мав. Але КДБ попрацювало з двома агентами, які потім написали заяви. Микола Найдич — що нібито побачив Гончарука у квітні 1986 року в церкві і впізнав, що він колись бив його матір, як був у бандерівцях, за те, що доносила. Друга жінка написала теж заяву, що вона впізнала що Іван Гончарук вбив її батька коли він був в УПА.
У грудні 1986 року справу Гончарука поновили за словами свідків і скасували перший вирок.
"Ситуація така, що та жінка, яка написала (заяву — ред.) — у той час, коли вбили її батька, їй було 12 років. Вона 12-річною дівчиною, не могла впізнати вбивцю у 62-річному пенсіонерові. Її батька, Антона Шептора, справді вбили бандерівці, але вбили за те, що він пішов в Червону армію, там вираховував односельчан, які колись були членами ОУН, і їх з вільних військових частин позабирали і засудили на ГУЛАГ, а всі їхні родини були вивезені в Сибір. Тобто п'ять людей з рідного села він просто погубив", — каже Леся Бондарук.
Книжка Лесі Бондарук “Справа Гончарука: останній розстріляний повстанець”. Суспільне Харків/Роман Кривко
Історикиня розповідає, що в документах про вбивство Антона Шептора немає прізвища Івана Гончарука. З її слів, радянська влада обвинуватила Гончарука в усьому, що робили члени боївки Збруча — за відсутності доказів слідчі передивлялися огляди минулих справ у пошуках згадок повстанця.
Перший огляд — вбивство подружжя Решетовських, доносчиків. Пише в кінці той, хто оглядав: "Слідів діяльності Гончарука не виявлено", але в обвинувальному висновку до вбивства Решетовських — що він стояв на чатах, коли їх вбивали. Виходить так, що його обвинуватили в тому, що він стояв завжди на чатах, тобто не вбивав радянських активістів і агентів — їм бракувало доказів довести, що він особисто вбивав.
Фото Івана Гончарука з протоколу упізнання. Історична правда
Івана Гончарука заарештували на Харківщині 1 липня 1987 року, каже Леся Бондарук. Тоді йому було 62 роки.
Судовий процес, зі слів історикині, відбувався на Волині. Два тижні Івана Гончарука допитували в Луцьку, після чого йому призначили очні ставкиСлідча дія, за якої двох раніше допитаних людей допитують одночасно, щоби перевірити суперечливі свідчення. Процедура включає одночасний допит, дозвіл ставити запитання один одному та контроль з боку слідчого. Радянські слідчі шукали свідків проти Гончарука серед селян і політвʼязнів, з якими він відбував покарання, додає дослідниця.
Їм (радянським слідчим, — ред.) потрібно було цю справу спочатку зрежисувати. Наприклад, один з односельчан, якого змушували свідчити проти Гончарука не хотів цього робити — очевидно, тому чоловікові запропонували, що або ти свідчиш проти нього, або ти сідаєш поруч, і ми засудимо й розстріляємо двох.
"Головна мета цих судів — залякати людей"
Леся Бондарук розповідає — смертний вирок Івану Гончаруку був потрібен радянській владі, щоби показати власну могутність, адже авторитет комуністичної партії знизився через Чорнобильську аварію.
"У 1987 році у них був ювілей Жовтневої революції. Головна мета цих судів — залякати людей і пояснювати їм, що бандерівці — це гірше звірів, хоча це була неправда. Як тільки Івана Гончарука засудили в 1987 році та розстріляли через два роки, то обов'язково кожен такий відкритий суд супроводжувала ціла інформаційна кампанія", — каже Леся Бондарук.
Леся Бондарук. Фото: Суспільне ЛуцькОдна з тез моєї книжки — в інформаційну кампанію зумисно залучали не тільки тих журналістів, які доброю вірою служили радянській владі, а й обов'язково тих журналістів, хто походив із сімей репресованих, вивезених або з бандерівських сімей. Їм потрібно було оце протистояння поширювати, розколи ці робити. І вони висвітлювали це в газетах. Уявіть собі, що донька Івана Гончарука каже: "Тато був завжди дружелюбним, відкритим, його всі любили, він був абсолютно авторитетним і на Харківщині він мав дуже багато друзів". Після суду почали писати газети, радіо, телебачення, все почало гудіти про те, що засудили до страти злочинця — і всі відвернулися, перестали вітатися і спілкуватись.
"Донька понад 30 років шукала справедливість": реабілітація Івана Гончарука
За словами історикині, нині на Харківщині живе 95-річна дружина Івана Гончарука разом із донькою Наталією. Також у 2025 році помер син Івана Гончарука Юрій — його поховали в Харківській області.
Сина ситуація з батьком зламала. Він був морально скошений тією несправедливістю, а донька понад 30 років шукала справедливість. Вона не хотіла вірити, що не можна довести, що батька несправедливо засудили. Вона продовжувала писати, навіть телеграми Горбачову давала — все це збереглося в сімейних архівах. Вона написала на Волинь листа, в реабілітаційну комісію. Саме завдяки ній я про це довідалася і ми цю справу розкрили.
Івана Гончарука реабілітували у 2021 році, а в червні 2025 року виповнилося 100 років від дня його народження.
"Це дуже знаково, що ми можемо вшанувати його пам'ять, розказати про нього, повернути йому добре ім'я", — каже Леся Бондарук.
Що відомо про суддів та адвоката Івана Гончарука
За словами Лесі Бондарук, двоє суддів, які розглядали справу Гончарука, Борис Плахтій та Сергій Кіпень, нині живуть у Луцьку.
Вони досить шановані у своєму колі люди, на жаль. Крім того, вони отримують пенсію понад 200 000 гривень щомісяця. Сергій Кіпень, наприклад, пропрацював суддею до 1993 року. Тобто ці люди засуджували на ГУЛАГ, на спецпоселення, на розстріли десятки борців за незалежність України і їхніх родичів, і сьогодні вони від незалежної України отримують високу пошану, фінансову в тому числі за те, що боролися проти людей, які цю державу виборювали, їхні діти й онуки працюють в судовій системі.
Адвокатом Гончарука був Іван Британчук. За словами Лесі Бондарук, під час суду він вказував на неточності слідства.
Клопотання про помилування Івана Гончарука відхилили. Історична правда
"Це був дуже хороший адвокат, який логічно показував, що навіть фізіологічно та 12-річна дівчинка не могла запам'ятати обличчя вбивці й потім впізнати. У справі він звірив стенограму суду, який був, із друкованим рукописом. Він вказав на неточності, які навмисно були зроблені в стенограмі друкованій, змусив їх (слідчих, — ред.) внести це", — розказує історикиня.
Копію вироку суду про розстріл Івана Гончарука з підписом Бориса Плахтія розмістили в книжці разом з архівними фото, на яких зображений сам повстанець із родиною, та іншими документами.
Одне із покарань радянської влади — не тільки вбити бандерівця, але й сховати тіло так, щоб родина ніколи його не могла знайти. Коли він сидів в очікуванні смертного вироку, він написав доньці листа й потім їй передали серед речей невеличкий зубний міст, який він зняв з себе. Вона поховала його (зубний міст, — ред.), щоби таким чином була хоча б не пуста могила.
"Нам потрібно розуміти, якою ціною далася нам ця незалежність"
Зі слів Лесі Бондарук, дослідження про Івана Гончарука важливе як для вивчення періоду УПА.
"Я б хотіла, щоб люди утвердили в собі розуміння, тому що досі це ще дуже нелегко, того, що радянська влада — це був окупаційний режим. І з того всього виходить, вони боролися проти борців за незалежність України. У Другій світовій війні тільки УПА воювала за незалежність України. І сьогодні немає ні Радянського Союзу, ні Німецького Райху, але є незалежна Україна, за яку ці люди боролися", — каже дослідниця.
Дуже багато людей справді було репресовано навіть не за участь у національно-визвольному русі, а просто за родинні зв'язки — про це теж треба говорити. Ми сьогодні вивчаємо свою правдиву історію і правдиву боротьбу за незалежність України. Нам потрібно розуміти, якою ціною далася нам ця незалежність і якою ціною ми сьогодні її отримуємо, тому що ворог — той самий.
