За інформацією: Суспільне Харків.
Ольга Константинопольська й Катерина Літвінова у транзитному пункті у Харкові, 2 грудня 2025 року. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
"Нас сім людей там було. Перший дрон вибив отвір для другого. І буквально через кілька хвилин прилетів другий дрон — уже запалювальний. Я не знаю, як воно там одразу запалюється. Виникла пожежа. А потім ще, мабуть, щось димове було, тому що люди зразу почали задихатися. Діватися було нікуди — або ти залишаєшся й задихаєшся від диму, або ти виходиш і тебе вб’є дрон. Але ми з сином вибралися", — говорить
Ольга Константинопольська. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
Одна родина з чотирьох людей, яка була з ними у підвалі, загинула, каже Катерина Літвінова.
"Чоловік після інсульту з інвалідністю, ледве рухався. Мамі 90 років, теж старенька жінка. Вони не змогли вирватися звідти. По-перше, дим, не розумієш, де хто, не розумієш, кого тягнути. І я відчуваю, що вже все, мені кінець — і я рвонула. Може, це якось на нервах чи не знаю. Рвонула і кричу: «Валю! Валю! Валю!» Уже була тиша, уже ніяких голосів не було чути. Там такий був паралітичний чадний газ, що від диму й руки-ноги відмовляє і розриваються легені. Я виповзла, упала, думала, що горю — такі гарячі були цеглини", — згадує жителька Куп'янська.
Катерина Літвінова. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
Ольга з сином Олександром перебігла в підвал сусіднього під’їзду, а вранці наступного дня, коли були сутінки й менша активність дронів, перейшли у підвал в іншому будинку. Там син Ольги підірвався на невідомому вибуховому предметі й втратив частину стопи.
"Син підійшов до буржуйки — ми буквально за пів метра одне від одного були, і стався вибух. Він повз. Знайшли цілий підвал у приватному секторі, залишилися в цьому підвалі, тому що далі в нього вже не було сил іти. Кров тече постійно — я думала, він помре від крововтрати. Наступного ранку я збігала на стадіон, знайшла знайомих, взяли велосипед і велосипедом перевезли його на площу Стадіонну, знову у підвал", — говорить Константинопольська.
Ольга Константинопольська та Катерина Літвінова. Суспільне Харків/Вікторія ЯкименкоУ тому підвалі теж, ясна річ, ніякої медичної допомоги не було — просто ми вже хоча б не на вулиці були. Ми йшли ближче до виїзду з міста і ближче до людей. Потім прилітає дрон ще й у цей будинок, і обвалюється частина підвалу, але, на щастя, не та, в якій були ми. Нам треба було шукати вже інше укриття.
Після цього родина перейшла в інший будинок, але стала жити у квартирі, бо підвалу там не було. Туди прийшли військові й запропонували евакуюватися, і Ольга з сином погодилися: "Я вдячна всім військовим, які допомогли. Дуже гарні хлопці. Вони весь час допомагали"
Ольга Константинопольська. Суспільне Харків/Вікторія ЯкименкоЯ не думала, що в Куп’янську буде аж настільки… Ну, думали, пересидимо в підвалі, нічого не станеться, будинок цілим залишиться. Не думали, що ситуація настільки загостриться.
Після евакуації сина Ольги забрали в лікарню й ампутували ногу нижче коліна.
Ольга Константинопольська й Катерина Літвінова у транзитному пункті у Харкові, 2 грудня 2025 року. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
Катерина після того, як вибралася з підвалу, зустріла українських військових і прожила з ними в одному місці кілька днів: "Вони мене годували, поїли. Спасибі. Вони так добре до нас поставилися. І сказали, куди йти, де інші їхні хлопці, які можуть надати допомогу, евакуацію".
Під час того, як йшла до військових, що можуть її евакуювати з міста, Катерина Літвінова проходила приватний сектор, де зустріла місцевого жителя.
Катерина Літвінова. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
"Немає людей, все зруйноване. А тоді гавкає собака, і бачу чоловік за парканом. Я до нього підійшла, кажу: Дайте мені хоча б ковток води й посидіти відпочити хвилин 10. Він мене завів погодував. Спасибі йому. Звати його Анатолій Юрійович. 1 листопада він мене прихистив, і по суботу я жила в нього. У нього пічечка була в сарайчику, ми там їсти готували. І в суботу вранці побачили, як по вулиці йшло вісім людей — то була група людей, яка йшла на евакуацію", — згадує Літвінова.
Йому 57 років, і він же теж речі зібрав, але в останню хвилину каже: "Ні, я залишаюся тут". Я його вмовляла, але він залишився. Він жив з мамою, і 17 жовтня вона померла. Він десять днів не міг її поховати — дрони ж літали. Через дорогу від хати він кілька днів рив могилу, труну зробив. Він залишився сам. У нього нікого немає, ні дітей, з дружиною розійшовся, вона в Польщу поїхала.
Після евакуації з Катериною працювала психологиня.
Катерина Літвінова. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
"Вона помітила, що зі мною щось незрозуміле твориться. Показала рухи, які треба робити. Я от не змерзла, але я стою і в мене коліна й усе після всього пережитого досі труситься. Усім куп’янчанам, які залишилися, я б сказала: виїжджайте негайно, не чекайте, як оце ми, діждалися до останнього моменту", — говорить жінка.
Нині Ольга і Катерина готуються до поселення в гуртожиток для переселенців на Олексіївці в Харкові. У транзитному пункті жінкам часто сняться жахи.
"Світло і тиша, але все одно машина їде — і прокидаєшся. Он Оля взагалі першу ніч кричить: "Куди тікаємо? Ми горимо чи нас бомблять? Куди ми біжимо?". Кажу: "Олю, заспокойся, ми на місці", — розповідає Літвінова.
Переселенка у транзитному пункті у Харкові, 2 грудня 2025 року. Суспільне Харків/Вікторія Якименко
За даними начальника районної військової адміністрації Андрія Канашевича, нині в Куп’янську залишається приблизно 550 людей, і евакуювати їх звідти можуть тільки військові — для волонтерських екіпажів місто закрите через бойові дії.
