За інформацією: Суспільне Харків.
Харків на початку ХХ століття. Колаж: Юлія Лодяна/Суспільне Харків
Між Харковом початку ХХ століття, напередодні Української революції та визвольних змагань, і містом перед Революцією гідності у 2013 році можна побачити багато спільних рис.
У чому схожість образу Харкова тоді і зараз, чому "столиці Слобожанщини" не вдалося встояти перед більшовиками, та завдяки чому місто встояло перед адептами "русскої весни" у 2013-2014 роках — розповів історик та краєзнавець отець В'ячеслав Труш.
Далі — пряма мова.
Образ Харкова на початку ХХ століття
У кожного міста є свій образ, своє бачення на певному історичному періоді. Ці бачення можуть не збігатися у різних соціальних, національних групах і навіть протистояти одне одному. Щодо сприйняття Харкова в кінці ХІХ та на початку ХХ століття є хороший текст історика Володимира Маслійчука.
Якщо ми говоримо про Харків ХІХ століття, то ті ж українські романтики сприймали місто у, відповідно, романтичному, бароковому сенсі. Коли Харків починає розвиватися як торгове місто у другій половині XIX століття, то воно значною мірою сприймається у модерновому ключі: як саме пов'язане з розвитком економіки, торгівлі, промисловості.
Цирк Генріха Гріккє на майдані Національної гвардії (тоді — Жандармській площі), до 1917 року. В роки Першої світової війни тут був пункт приймання біженців. Нині це будівля Держцирку. Зображення з поштової листівки початку ХХ століттяЗагальна риса Харкова тогочасся, про яку і згадує Маслійчук, — мінливість. Не дарма Максим Рильський у своєму вірші напише дещо пізніше: "Харків, Харків, де твоє обличчя?".
По-перше, у Харкові було певне протиставлення великого міста та традиційного, більш консервативного та закритого села. Був контраст між центральною частиною, де розвивалися промисловість, торгівля та було російськомовне чиновництво з величезною стихією українського села. Нині у нас село сприймається часом як навіть дещо маргінальне, а міський спосіб життя проникає у села. Тоді ж Харків протистояв такому величезному українському морю.
Друга визначальна риса Харкова тогочасся пов'язаний з великими міграціями та переміщеннями. У травні 1916 року населення міста складає близько 400 тисяч людей. Серед жителів — величезний український сегмент: люди, які приїздили з сіл або вже давно жили у Харкові, представники козацьких родів. Також багато людей приїздили з північних губерній території сучасної Росії. Окрім цього, формувалися громади за національними ознаками: єврейська, німецька, караїмська та інші.
Будівля Харківського університету на початку ХХ століття. УІНП
По-третє, зростає вага Харкова як освітнього та наукового центру. Початок ХХ століття — це харківська професура, студентство, яке бере участь у громадсько-політичних подіях ще задовго до Української революції та визвольних змагань.
Події тоді ще всеімперського значення також мали відгомін у Харкові. Наприклад, після Кривавої неділі у 1905 році — виступи у великих містах, зокрема і в Харкові, а також селянські рухи, коли спалювали поміщицькі будинки та навіть приватні бібліотеки. На це влада відповідала кривавими репресіями, що відображено, зокрема у "Fata Morgana" Михайла Коцюбинського.
Чи мислив Харків себе українським?
Більшість населення мислила себе як підданих Російської імперії. Було включення в російську пропаганду щодо "русского народу" і так далі. Але це було лише перше, поверхове враження. Якщо брати ототожнення людей поза бюрократією та правово-економічною складовою, то у людей прокидалося це українське почуття. Існувала Харківська громада з кінця 1850-х років, були неформальні об'єднання українських діячів. Ще до цього був період харківських романтиків, які об'єднувалися навколо альманаху "Молодик". Навіть у цих об'єднаннях були люди різні поглядів: хтось схилявся до соціалізму, хтось до націоналізму.
Альманах “Молодик”, що видавався у Харкові. Суспільне надбання
Прості люди зберігали свою певну етнічну своєрідність: участь у святах, манери поведінки. Особливо це було помітно на харківських околицях, які нині ми сприймаємо вже як типовий Харків: Панасівка, Гончарівка, Іванівка. На побутовому рівні люди зберігали свою етнічну належність, яка з часом спрацювала.
Існує цікавий феномен. Політичний спектр був представлений навіть російськими шовіністами. У книзі "За віру, царя і Кобзаря" є цікаве дослідження, що у чорносотенців були популярними звернення до козацької тематики, до Шевченка, відоме вшанування козаків, які загинули у битві під Берестечком, що ініціював священник-чорносотенець Віталій Максименко. Українська складова пробивалася навіть в середовищі осіб, які були належними до Союзу російського народу.
Харків як імперське місто
Сучасники описують місто дуже по-різному. Одні говорять, що Харків був абсолютно провінційним. У статті Маслійчука навіть є розділ "Між університетом і базаром", бо Харків являв собою саме такий контраст. З однієї сторони — це університетське місто, що має інтелектуальні сили. З іншої — величезний базар.
Російською імперією Харків сприймався як провінційне місто, яке треба тримати в орбіті імперської системи.
Центр Харкова на початку ХХ століття, зображення з поштової листівки. Суспільне надбання
Місто однозначно мало величезне значення для української громадськості. Історично українська етнічна земля, в якій потрібно було активізувати процеси усвідомлення своєї національної ідентичності. Тим паче якщо ми беремо ідеї Григорія Сковороди з його Захарполісом, українськими Атенами, то розуміємо, що був певний міф, який можна було актуалізувати.
Партії, які пізніше вже апелювали до соціалістичних або комуністичних ідей, сприймали Харків з огляду на величезну кількість робітників. Місто як "місійна" територія для пропаганди серед людей, яких вони називали пролетаріатом. Більшовики розглядали Харків як важливий ресурс для поповнення лав своїх бойовиків, які будуть робити революцію.
"Без російського втручання Харків не був готовий до таких рішучих дій"
У політичному сенсі, якщо порівнювати із 2014 роком, з Революцією Гідності, то є спільна риса: багато що визначала активна ініціативна меншість. Проукраїнська або проросійська. Тож без зовнішнього російського втручання Харків, на мою думку, був не готовий до таких рішучих дій.
На початку ХХ століття, попри те, що існували проросійські партії, поки у 1917 році не прибули безпосередньо з Росії загони окупантів у значній кількості, "розкачати" ситуацію було неможливо. Наприкінці листопада 1917 року почалася інтервенція. Із часом сюди прибули близько 1700 солдатів, п'ять підрозділів артилеристів і саперів, два загони пітерських робітників і матросів Балтійського флоту, 4000 московських червоногвардійців, два бронепоїзди із запасом зброї й так далі.
Вокзал у Харкові на початку ХХ століття, зображення з поштової листівки. Суспільне надбання
До цього були різноманітні сутички, але якогось революційного вибуху, поки не прибули окупанти, не було. Так само у 2014 році, поки не прибули бойовики з Росії, Харків лишався містом з політичними дебатами та протистоянням, але без цього кривавого, масового цілеспрямованого насильства, підживлюваного ззовні.
Важливий момент, який відрізняє події у 1917 році з 2014 роком: тоді не було держави, державного механізму та апарату. Держава — це дуже важливо, це не просто якийсь соціальний інститут. Це найвищий рівень розвитку нації. Держава сприяє реалізації потенціалу інтересів нації.
У 1917 році, коли ще тільки формувалися національні ідеї, зокрема про проголошення повної незалежності, то повністю незалежна українська держава формально ще не існувала.
Друга відмінність — у ті часи було масове панування соціалістичних ідей, які ділили суспільство між собою, ділили людей, які належали до одного національного табору. У 2014 році також була інвазія чужорідної ідеології — "русского міра" з Совєтським союзом, Пушкіним, Булгаковим і так далі.
Спільною рисою двох часових проміжків була відсутність одного лідера, який міг би об'єднати всіх українців, але у 2014 році у нас принаймні була держава. Володимир Доленко у своїх мемуарах згадує два українські національні "центри тяжіння" у Харкові — це Микола Міхновський і Гнат Хоткевич. Але тоді вони не змогли яскраво проявитися та об'єднати всіх для боротьби.
У 1917 році в українців були потужні сили, але їх не змогли використати. Більшовицькі агітатори просто ходили, як до себе додому, в Український полк. У 2014 ж році ми пам'ятаємо, як вправно відпрацювали українські сили у Харкові, які навели лад і російські шовіністи були арештовані.
Зачистка Харківської ОДА, 2014 рік. Олександр Скакун
Також спільною рисою є поведінка Російської православної церкви. Це був інструмент для проведення державної політики імперії. Наприклад, у Харківському обласному архіві зберігся лист священників проти відзначення дня народження Тараса Шевченка. Ці священники благословляли діяльність Союзу російського народу, чорносотенських організацій. Тріада, сформована графом Уваровим, — православ'я, самодержав'я, народність — діяла.
Вже після Української революції на Харківщині почалися певні автокефальні рухи.
Що можна почитати про Харків напередодні Української революції:
- збірник пам'яті Володимира Доленка;
- "Історія міста Харкова за 250 років" Багалія та Міллера;
- початкові глави "У задзеркаллі 1910-1930-х років" Ігор Бондар-Терещенко;
- спогади Івана Гаращенка.
