За інформацією: Суспільне Харків.
Оксана Дмітрієва під час репетиції вистави з робочою назвою “Брехт. Кабаре” у театрі “Золоті ворота”. Анастасія Мантач/ Театр “Золоті ворота”/Анастасія Мантач
Серед чотирьох вистав, за які режисерка Оксана Дмітрієва отримала Національну премію імені Тараса Шевченка у 2026 році в номінації "Театральне мистецтво", є дві, які були створені у Харкові — "Вертеп" і "Жираф Монс".
Що для Оксани Дмітрієвої означає ця відзнака, як народжуються вистави під час війни та як глядач у театрі стає співавтором — у матеріалі Суспільне Харків.
"Кожна нова вистава — це білий аркуш"
Отримання Шевченківської премії — найвищої мистецької нагороди країни — Оксана Дмітрієва, каже, сприймає передусім як відповідальність. За словами режисерки, кожна нова вистава для неї — це новий виклик.
Оксана Дмітрієва на церемонії вручення премії Women in Arts, 6 березня 2024 року. Фото: ООН Жінки/Владислав Булгаков, Олена Марчук
"Кожна нова вистава — це виклик, і кожна нова вистава — це все ж таки білий аркуш. І ти знову не знаєш, як це робити. Мені здається, що для митця важливо не втрачати цей трепет, цю ніжність, і ніякі нагороди не можуть застрахувати від цього незнання, в хорошому сенсі цього слова, коли ти починаєш цю гру спочатку", — говорить режисерка.
Одна зі сцен вистави “Вертеп”, яку зіграли 21 грудня у Харкові. Суспільне Харків/Давид Надворний
Говорячи про нагороду, режисерка підкреслює і символічність її імені.
"Для мене Тарас Шевченко — це видатний поет, на ньому тримається наша культурна пам'ять, це наша видатна постать, це код нашої нації", — говорить Дмітрієва.
Актори Харківського театру ляльок грають виставу “Вертеп”, Харків, 21 грудня 2025 року. Суспільне Харків/Давид Надворний
"Театр — це все ж таки про "ми"
Нагороду Оксана Дмітрієва отримала за постанови "Вертеп" і "Жираф Монс", які були створені у Харківському театрі ляльок імені Віктора Афанасьєва, а також за вистави "Буря" та "Медея", поставлені у Києві та Івано-Франківську. На думку режисерки, жодна театральна премія не може належати одній людині. За її словами, театр — це те, що завжди створюється спільно — акторами, художниками, композиторами і всією командою, яка працює над виставою.
Вистава “Жираф Монс” у Харківському театрі ляльок. Харківський державний академічний театр ляльок ім. В. Афанасьєва
"На мене впливають багато людей, мої вчителі, ті люди, з якими я створюю вистави. Мені здається, що ми всі — учні в цьому житті, і ми впливаємо один на одного кожного дня. Я вдячна командам, з якими ми отримали цю премію. Тому що театр — це все ж таки про "ми", про колектив, і над цими виставами працювали дивовижні, прекрасні люди", — говорить Оксана Дмітрієва.
У моєму рідному Харківському театрі ляльок дві вистави, які перемогли — це "Жираф Монс" і "Вертеп". Вони створені разом з художником Костянтином Зоркіним, композиторкою Катериною Палачовою і неймовірною командою театру ляльок. Це все — наші перемоги, людей, які дотичні до створення цих вистав. Це неймовірні команди.
"Відчувати і бути провідником — це найважливіше"
Кожна вистава створюється по-різному, але все починається з теми, говорить Оксана Дмітрієва. Режисерка каже, всі вистави, які принесли їй Шевченківську премію, так чи інакше пов’язані з війною і з тим, що нині відбувається в Україні.
Репетиція вистави “Імперія маст дай” в ляльковому театрі в Харкові. Олександра Шликова
"Це саме те, про що ми хочемо говорити, про що у нас болить душа саме в цей час. Потім до цієї теми шукається і матеріал, або від матеріалу приходить розуміння, яку головну думку тут хочеться розкрити для себе, для глядачів, для команди. Кожного разу це відбувається по-різному. Але є таке дивне відчуття, що ти впізнаєш той текст, який, власне, твій. Ти відчуваєш, що ця майбутня вистава начебто промальовується вже в просторі. Це такі дивовижні відчуття, але ж і сама професія теж дивовижна", — розповідає Дмітрієва.
Вистава “Імперія маст дай” за п’єсою “Я повернуся”. Харківський театр ляльок ім. В.АфанасьєвІноді мені здається, що це вже придумано в просторі, і треба тільки концентруватися і згадувати виставу. Це теж заземляє наше его, якщо говорити про те, що ми в цьому механізмі складному, вселенському, лиш медіуми, якщо цей простір нам довіряє відчувати щось, пропускає через нас якісь важливі речі.
Сцена з вистави “Уявний хворий” у Харківському театрі ляльок, лютий 2026 року. Маргарита КорнющенкоВідчувати і бути провідником — це найважливіше. Це канал, який дає натхнення, і коли ти вигадуєш, іноді тобі, як подарунок від Всесвіту, приходять якісь осяяння, рішення у виставі. Тому я це дуже і ціную, і тому, мабуть, це важливіше, ніж будь-яке визнання — не втратити можливість відчувати цей світ.
Сцена з вистави “Уявний хворий” у Харківському театрі ляльок, лютий 2026 року. Маргарита Корнющенко
Коли вистава вже створена, коли вона вже може самостійно існувати на сцені, говорить режисерка, у неї починається інше життя — разом із глядачами.
"Для мене важливо, щоб глядачі працювали, щоб їхні серце, голова, розум починали працювати, коли вони дивляться виставу. І що вони в ній віднайдуть — це знову ж таки особисті якісь речі. Звісно, посил, над яким працювала команда, він працює, але є і якісь особисті відкриття, які мають бути у глядачів. І якщо вони є, мене це дуже тішить", — говорить Дмітрієва.
Глядач — це теж співавтор вистави, і театр в тому і прекрасний. Ми маємо ці емоції в моменті, і глядачі — ті, хто дивиться, і ті, хто в цей час діють у виставі.
Глядачі вистави “Вертеп”, яку зіграв Харківський театр ляльок 21 грудня 2025 року. Суспільне Харків/Давид Надворний
"Я мрію про свободу"
Попри втому, яку, на думку режисерки, через роки повномасштабного вторгнення відчувають всі українці, Оксана Дмітрієва працює далі. Каже, найкраще відновитися допомагають природа, рідні люди та глядачі, які приходять на вистави.
"Мені здається, що втомилися зараз всі. Я теж скажу, що втома дійсно присутня, і ці останні чотири роки, мені здається, — це як один довгий день, який почався 24 лютого. І він триває, триває і ніяк не може закінчитися. І тому втома є. Іноді відновлюєшся від присутності рідних, які надають сили. Іноді виходить десь потрапити на природу. Але це трапляється, як диво, тому що це такий марафон, який ми зараз біжимо", — говорить режисерка.
Репетиція вистави “Імперія маст дай” в ляльковому театрі в Харкові. Олександра ШликоваІноді світло від людей та їхня доброта теж надають сили. І віра інших людей. Коли тобі довіряють, в тебе вірять, це надає натхнення і крила. І ти розумієш, що рухаємося далі, тому що без цього теж неможливо.
Вистава “Вертеп”, Харків, 21 грудня 2025 року. Суспільне Харків/Давид Надворний
Театру в Харкові виживати складно, говорить Оксана Дмітрієва: фінансування не вистачає, територіальна близькість до Росії змушує грати вистави в укриттях. Проте режисерка вірить у майбутнє українського театру, каже, бачить його у цьому майбутньому як простір свободи і діалогу з глядачем.
"Я мрію про свободу. Про свободу у всьому, бо свобода — це та категорія, яка дає нам право бути вільними. Мені хочеться, щоб театр в Україні був різним. Мені хочеться, щоб театр в Україні розквітав і ставав складнішим, і щоб не відривався від реальності, і був інструментом в той момент, коли потрібна суспільству допомога, коли суспільству потрібен чесний діалог", — розповідає Дмітрієва.
Вистава “Вертеп”, Харків, 21 грудня 2025 року. Суспільне Харків/Давид НадворнийЯ дуже часто про це зараз думаю: якби у 2014 році, коли почалася війна в Україні, театр більше працював з реальністю, з тим, що відбувається, з нашою пам'яттю, з історією власною українською, то ми б були більш підготовлені до повномасштабного вторгнення. У театру надто багато завдань і треба рухатися, не зважаючи ні на що.
