За інформацією: Суспільне Харків.
Ігор Свічкарьов. Фото надала Марина Свічкарьова
Стрілець-гранатометник 225-го окремого штурмового полку Ігор Свічкарьов із Харкова загинув 29 грудня 2024 року на території РФ: військовий зазнав смертельних поранень під час бою в Лебедівці на Курщині. Бійця вважали зниклим безвісти рік — 8 січня його поховали на Алеї слави у Харкові. Ігор Свічкарьов служив у ЗСУ двічі: брав участь в АТО у 2015 році та став добровольцем у 2023 році.
Яким чоловіком та батьком він був та що стало найбільшим викликом у пошуку зниклого безвісти воїна — Суспільному розповіла дружина захисника Марина Свічкарьова.
"Виходили на зупинці — там і познайомилися"
Ігор Свічкарьов народився 31 серпня 1989 року в Харкові. Із майбутньою дружиною вони познайомилися близько 20 років тому на тролейбусній зупинці — їхали на навчання одним маршрутом, розказує Марина Свічкарьова.
"Ми були тоді дуже-дуже молоді. Ми разом їхали на навчання: він їхав у свій технікум, а я — у свій. Виходили на зупинці — там і познайомилися. Ми з ним довго зустрічалися, а у 2017 році одружилися", — каже співрозмовниця.
Ігор Свічкарьов. Facebook/Марина Свічкарьова
Захисник був життєрадісною людиною та люблячим батьком для 11-річної та пʼятирічної доньок, пригадує дружина бійця.
"Він був завжди такий життєрадісний, завжди у всьому шукав позитивні сторони. Був дуже люблячим батьком для своїх донечок. Завжди підтримував, допомагав, був доброзичливим. Друзі завжди знали, що можуть до нього подзвонити, він їх якось підбадьорить, пожартує. Завжди на позитиві", — каже Марина Свічкарьова.
Дружина захисника додає: він завжди допомагав їй із домашніми справами, а один із улюблених спогадів про чоловіка — обійми під час миття посуду.
Чомусь такий спогад найтепліший – коли він мив посуд на кухні й завжди розкладав тарілочку до тарілочки, чашечку до чашечки. Одного разу він так стояв, посуд мив, а я ззаду підійшла і дуже-дуже сильно його обняла. Це ось мені дуже запамʼяталося — відчуття спокою, любові, ніжності.
"Прийшов і сказав: "Я піду вас захищати"
Ігор Свічкарьов долучався до війська двічі. Вперше його мобілізували у 2015 році, каже Марина Свічкарьова: під час АТО захисник брав участь у боях у Бахмуті та Попасній. Через рік його демобілізували — відтоді чоловік працював водієм та експедитором у різних компаніях.
Вдруге він пішов до військкомату як доброволець у квітні 2023 року: від рішення доєднатися до ЗСУ його хотіли відмовити і дружина, і мати бійця.
Ігор Свічкарьов. Фото надала Марина СвічкарьоваМи без роботи сиділи. Було дуже страшно, за дітей переживали. Просто прийшов і сказав: "Я піду вас захищати". Звісно, спочатку був шок. Хотіли його відмовити, і мати його також не пускала, але він сказав: “Я піду і все”. Виходу вже не було – довелося відпустити. Дуже просили його не йти, але він сказав: "Треба йти вас захищати".
Ігор Свічкарьов був стрільцем-гранатометником у 225-му окремому штурмовому полку. Дружина полеглого каже — чоловік не розповідав деталей служби, щоби не хвилювати рідних.
"Він якось так особливо нічого не розповідав, хотів вберегти від зайвих переживань. Просто казав: "Все буде добре, не хвилюйся, ми переможемо", — розказує Марина Свічкарьова.
Ігор Свічкарьов. Фото надала Марина Свічкарьова
"Це було дуже тяжко — жити і не знати"
Ігор Свічкарьов воював на різних напрямках, каже співрозмовниця: зокрема, в Марʼїнці Донецької області та в Оріхові Запорізької області. Наприкінці 2024 року захисник потрапив на Курщину та зник безвісти у селі Лебедівці 29 грудня.
Марина Свічкарьова розказує, що шукала чоловіка всіма можливими способами.
"Було дуже багато звернень. Я писала і до СБУ, і до Координаційного штабу, і до Червоного Хреста. Я їздила на бригадні зустрічі в Києві, писали колективні звернення і президенту, й у Ватикан передавали, й послам Туреччини, Катару… Дуже-дуже багато куди писали. І на акції до Києва їздили", — каже дружина бійця.
Ігор Свічкарьов. Фото надала Марина СвічкарьоваНайбільшим викликом була невідомість, бо на звернення була одна й та сама відповідь, куди б я не писала: "Наразі інформація відсутня" або "Інформації немає". Найтяжче було те, що ти ніби робиш, пишеш усюди, дзвониш – але нічого не отримуєш. Це було тяжко дуже – жити і не знати.
"Сказала дітям, що тата знайшли. Але неживого"
Про смерть Ігоря Свічкарьова його дружина дізналася 30 грудня 2025 року — через рік після повідомлення про зникнення захисника.
"Мені подзвонили й сказали, що є збіг ДНК. 8 січня 2026 року ми його поховали на Алеї слави в Харкові, — каже Марина Свічкарьова.
Коли мені подзвонили й повідомили, що він зник безвісти ще рік тому, я дуже засмутилася, почала плакати, й доньки підійшли до мене. Я сказала їм, що наш тато зник, але ми будемо його шукати й обовʼязково його знайдемо. Вони разом зі мною його шукали. Коли сповістили, що він загинув, я їх зібрала на кухні, обійняла і сказала, що ми тата знайшли — але знайшли неживого. Молодша донька тепер каже, що наш тато – янгол, який завжди буде нас захищати.
Ігор Свічкарьов із побратимами. Фото надала Марина Свічкарьова
Марина Свічкарьова продовжує спілкуватися із родинами побратимів чоловіка, які зникли з ним в один день — частина з них досі не отримала повідомлення про збіг ДНК та загибель бійця.
"Він би дуже хотів, щоби ми продовжували жити"
Проживати втрату Марині Свічкарьовій допомагають доньки — вона каже, що робить усе заради них.
"Знаю, що треба справлятися, тому що двоє дітей. Він би дуже хотів, щоби ми продовжували жити, щоби в доньок було світле майбутнє, тому заради них я все роблю. Намагаюся виділяти їм час кожного вечора: грати з ними в настільні ігри, читати, дивитися мультики, гуляти з ними, спілкуватися. Стараюся просто проводити з ними час", — розказує співрозмовниця.
Також дружина Ігоря Свічкарьова розповідає, що має теплі стосунки з мамою захисника: заходить до неї в гості разом із доньками та підтримує її.
Ігор Свічкарьов. Фото надала Марина Свічкарьова
Щоби памʼять про полеглого чоловіка не зникла, Марина Свічкарьова розказує про нього та звертається до проєктів, які збирають історії військових.
Я надсилала заявку на публікацію його історії на стелу в центрі Харкова. Також на 18-му кладовищі, де є електронний бокс, туди надсилала заявку. Вдома в нас висить його фотографія, у сімʼї постійно про нього розмовляємо. Діти постійно про тата згадують — не забуваємо його.
