За інформацією: Суспільне Харків.
Юрій Топорков. Фото надала Аліна Красільнікова
Боєць 3-ї бригади оперативного призначення НГУ "Спартан" Юрій Топорков з Харківщини помер 13 червня 2025 року в одній з лікарень Дніпра від тяжкого уламкового поранення голови, якого зазнав під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку. За добу до повномасштабного вторгнення Юрій поїхав за кордон, щоб заробити гроші на машину, але згодом повернувся, щоб захищати Україну.
Про знайомство з Юрієм, його життя та військову службу розповіла Суспільному дівчина загиблого Аліна Красільнікова.
"Прийшов один раз підстригтися, потім покликав на каву"
Юрій Топорков народився в Шевелівці Ізюмського району 25 квітня 1997 року, говорить Аліна. Каже, пізніше родина переїхала у рідне село мами захисника.
"Мама Юрія народилася в Новопокровці Чугуївського району. Пізніше давали квартири, якщо ти їдеш працювати в інше місце. Маму запросили працювати в колгоспі в Балаклійській громаді, у селі Шевелівці. Вона тоді переїхала й отримала квартиру. А потім, коли став колгосп розпадатися, мама повернулась сюди до батьків, в Новопокровку, а разом з нею — Юрій та його молодший брат, — розповідає Аліна.
Юрій Топорков з родиною після поранення святкує свій День народження, квітень 2025 року. Фото надала Аліна Красільнікова
Після закінчення школи, Юрій навчався в Чугуївському професійному аграрному ліцеї, а потім пішов на строкову службу, говорить дівчина. Каже, після служби працював на заводі металопрокату, підробляв у компанії з доставки їжі Glovo, найбільш за все захоплювався машинами.
"Машини — це наша слабкість була. Він свої машини міг по болтиках розкрутити й скрутити назад. Взагалі, Юрій був таким, що за що б він не взявся, йому все вдавалося. Головним було його бажання. Якщо він хоче щось зробити, то він будь-що зробить. А якщо не мав бажання, то він нічого робити не буде. Але за що б він не брався, у нього все виходило", — згадує Аліна.
Юрій і Аліна. Фото надала Аліна Красільнікова
Більш ніж сім років тому пара випадково познайомилась в Новопокровці, каже дівчина.
"Я працювала перукарем у себе в селищі. Юрій приїхав до мене підстригти волосся. Ось так і познайомилися. Живемо в одному селищі, але воно у нас не дуже маленьке, і ми не бачились ніколи. А потім якось так він прийшов один раз підстригтися, потім покликав на каву. Все, як у всіх, в принципі", — згадує дівчина захисника.
Юрій та Аліна прожили разом майже сім років — одружитися так і не встигли, війна завадила, каже дівчина.
"Сказав, що це його обов'язок, що так треба"
За добу до повномасштабного вторгнення Юрій поїхав до Польщі, хотів заробити гроші на машину, говорить Аліна. Каже, через понад два роки повернувся захищати Україну.
"Потім почалась війна, я поїхала до нього. Як я не намагалась його там втримати… Може, це егоїстично звучить, але я не хотіла, щоб він їхав назад. Але Юрій у нас був дуже впертий, характерний. Як він хотів, так і робив. І він поїхав назад в Україну захищати нашу державу", — розповідає дівчина.
Юрій з мамою. Фото надала Аліна Красільнікова
Юрій Топорков пішов служити по мобілізації у серпні 2024 року.
"Сказав, що це його обов'язок, що так треба. В серпні 2024 року він вже почав служити. Приїхали ми трішки раніше, поки оформлювали документи, поки весь цей процес тривав. Потім Юрія відправили на підготовку, а вже після цього прив'язали до частини й прикріпили до "Спартану", до Нацгвардії", — розповідає дівчина захисника.
У серпні Юрій мав відслужити вже рік. І майже весь цей час він був на позиціях, тому що у них дуже маленька група людей була. Вони були в самому пеклі, займались керованими ракетами, які б'ють по танках, по машинах, по всій техніці.
Юрій Топорков. Фото надала Аліна Красільнікова
"Він ніколи не скаржився, як би тяжко не було"
Юрій Топорков спочатку служив на Харківському напрямку, пізніше його підрозділ перевели на Запорізький, а потім — на Донецький, розповідає дівчина захисника. Каже, це кожного разу була служба в гарячих точках, але Юрій ніколи не скаржився рідним, а навпаки їх заспокоював.
"У нього завжди було все добре. "Все добре, чого ви переживаєте, все гаразд". Він ніколи не скаржився, як би тяжко не було, завжди все було добре. Але коли ми по відеодзвінку зідзвонювалися, було видно, що він змучений, тому що не спав 24 на сім. Служба службою, а організм повинен трішки відпочивати. А в них таке навантаження було, що не мали можливості відпочити взагалі", — розповідає Аліна.
Юрій Топорков на службі. Фото надала Аліна КрасільніковаУ травні їх мали відправити на ротацію на місяць. Але так і не замінили. Вони 10 днів були на позиції, п'ять днів трішки відпочивали, ремонтували машини — і потім знову заходили на позиції. Одного разу просиділи на позиції 13 діб, не спавши, не ївши нічого. Це було дуже довго, бо на позиції неможливо спати. Там постійно потрібно охороняти. Коли вони вийшли з позиції, дуже довго йшли пішки, і їх там вже підібрали ближче до місця, де вони жили, якісь напарники. Не було зв'язку, їх не могли забрати. І Юрій буквально поспав добу, і його одразу відправили на іншу позицію.
Юрій Топорков під час служби на Донецькому напрямку. Фото надала Аліна Красільнікова
Спілкуватися з коханим Аліні вдавалося лише в ті моменти, коли він виходив з позиції, говорить дівчина. Каже, в інший час зв'язку з ним не було. Першу відпустку Юрій отримав у лютому 2025 року, приїхав додому на 15 днів.
На початку квітня 2025 року захисник дістав поранення ноги на Покровському напрямку, розповідає Аліна. Каже, відпустку для відновлення Юрію не дали, але відпустили додому на День народження.
Юрій Топорков. Фото надала Аліна Красільнікова
"Після поранення його поклали в лікарню, перевезли в Дніпро. У нього було уламкове поранення в ногу. Потім його виписали з лікарні. Він поїхав тоді назад до частини, де вони базувалися. Юрію не дали відпустку. Сказали, що він може йти далі воювати, але не відправляли на позиції. Він займався на місці роботою якоюсь. Тоді трішки частіше могли спілкуватися. Не так, звісно ж, як коли ти вдома живеш і можеш спілкуватися 24 на сім", — розповідає Аліна.
Коли у Юрія був День народження, 25 квітня, його на добу відпустили додому. А так, щоб їздити, зустрічатися раз у тиждень, наприклад, такого не дозволяли робити, тому що вони всі були при роботі, вільного часу у них майже не було.
Юрій Топорков з родиною після поранення святкує свій День народження, квітень 2025 року. Фото надала Аліна Красільнікова
Про поранення та загибель захисника
5 червня 2025 року, перебуваючи на службі на Покровському напрямку, Юрій Топорков дістав уламкове поранення в голову внаслідок влучання армії РФ по позиції.
"Юрій вийшов на позицію 5 червня. Вони пішли готувати собі місце, де будуть перебувати, тому що потрібно було трішки відійти від окупантів. І там у нього сталося поранення в голову. Його швидко евакуювали, привезли в лікарню у Дніпрі. Нам повідомили майже одразу, тому що з ним служив його двоюрідний брат, і ми поїхали у Дніпро", — згадує Аліна.
Ми приїхали зранку. Нам сказали, що дуже складне поранення, але, оскільки він молодий, операція пройшла успішно, він не впав в кому, все добре. Казали, сподіватимемось, що буде ставати краще. Ми з мамою Юрія ходили до нього, нас пускали в реанімацію на 10-15 хвилин. А потім нам почали казати, що з кожним днем стає все гірше і гірше. Ми дуже довго чекали будь-якої інформації, нам її не давали, казали: "чекайте, чекайте".
Юрій Топорков. Фото надала Аліна Красільнікова
13 червня ближче до вечора, на восьму добу лікування, серце Юрія зупинилося, говорить дівчина захисника.
"Лікарі сказали, що не діють медикаменти, організм не реагує, хоча спочатку говорили, що організм реагує добре, температури немає. Юрій спочатку був не в комі, а на п'яту добу нам повідомили, що впав у кому. Нам повідомили це так… Це взагалі окрема історія. Там такі грубіяни лікарі. Там був один лікар, який хоч щось нам пояснив", — згадує Аліна.
Нам спочатку навіть не казали, що у нього за травми, що взагалі сталося.
"Війна всім зламала життя"
Поховали Юрія Топоркова у Новопокровці, де живуть його рідні. Сім'я дуже тяжко переживає горе, говорить дівчина захисника. Каже, сама вона до психолога звертатися не хоче.
"Я вважаю, що поки ти сам з цим не впораєшся, ніякі ні психологи, ні пігулки тобі не допоможуть. Кожен день хочеться плакати, жити не хочеться", — зітхає Аліна.
З сім'єю Юрія дівчина й надалі продовжує спілкуватися, вони намагаються підтримувати один одного, допомагають один одному пережити втрату.
Юрій і Аліна. Фото надала Аліна Красільнікова
Аліна говорить, мрій на післявоєнне майбутнє у Юрія не було, він не бачив швидкого закінчення війни.
"На жаль, наші хлопці бачать трішки більше, ніж знаємо ми. Він просто казав, що, на жаль, все закінчиться не скоро. До війни мріяв придбати житло, купити собі машину і якось будувати сім'ю. Але війна всім зламала життя", — каже Аліна.
У Юри, у його мами й брата розбили квартиру в Балаклійській громаді. Їм за програмою "єВідновлення" гроші виплатили. І ми, коли Юрій приїжджав у відпустку, придбали квартиру, почали там робити ремонт, будувати плани. Не встигли.
Мама захисника Альона Кульмінська створила петицію до президента з проханням присвоїти звання Героя України посмертно Юрію Топоркову.
"Нам важливо, щоб Юрі присвоїли звання Героя, щоб його подвиг не був забутий, і щоб всі знали, який він у нас героїчний та відважний. Він робив все, щоб захистити нашу державу до останнього", — говорить Аліна.
