За інформацією: Суспільне Харків.
Команда проєкту “Повернути голоси Слобожанщини”. Колаж з фото, яке надала Наталя Вальтер-Буйнова
Фахівці зі Львова та Харкова об'єдналися в рамках культурно-дослідницького проєкту "Повернути голоси Слобожанщини", щоб оцифрувати та популяризувати фольклорну колекцію Степана Мишанича — науковця, дослідника, викладача. Його архів — це тисячі пісень та оповідань, які збиралися роками на Донеччині, Харківщині, Сумщині та Полтавщині. Особлива цінність колекції в тому, що більшість оповідачів уже відійшли з життя за віком, а багато сіл зникли або постраждали від війни.
Що відомо про життя Степана Мишанича, хто працює над оцифруванням його архіву та чому цей проєкт важливий зараз — у матеріалі Суспільне Харків.
"Два регіони, Львівщина та Харківщина, працюють разом над оцифруванням та популяризацією цих матеріалів"
Ідея створення цифрового архіву, де можна послухати традиційний фольклор, належить співачці та фольклористці з Харкова Галині Лук'янець. Сайт створила Світлана Коновалова — на ньому з 2019 року опублікували близько двох тисяч пісень та 2400 розповідей, які були записані в населених пунктах Слобожанщини та Полтавщини.
"Я багато років дивилася із сумом за тим, що наші харківські фольклористи, і я зокрема, практично ніколи не їздили на територію сусідніх областей — Донецької, Луганської, які є частиною Слобожанщини. І це в нас була така "біла пляма". У мене було багато експедицій по Полтавській області, по Харківщині багато їздила. А ця частина Слобожанщини, а це історичні землі Ізюмського полку і сусідні території, тобто сучасні території Луганщини та Донеччини, що зараз в окупації, — це все історична Слобожанщина", — розповіла Галина Лук'янець.
Фольклористка Галина Лук’янець. Фото надала Галина Лук’янець
Гурт з Писарівки Золочівського району Харківщини на фестивалі “Покуть 2010”. “Цифровий архів фольклору Слобожанщини та Полтавщини”/Facebook
Збільшити цифровий архів та поповнити його новими екземплярами вдалося завдяки проєкту "Повернути голоси Слобожанщини", який харківські фольклористи реалізують разом з львівськими науковцями, розповіла менеджерка проєкту Наталя Вальтер-Буйнова.
"Великі гарні справи починаються з випадкових зустрічей. У 2021 році в Славуті на фестивалі "Колодар" ми зустрілися з паном Юрієм (Юрій Рибак — завідувач Проблемної науково-дослідної лабораторії музичної етнології Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка, — ред.) і він розповів, що в його лабораторії є великий архів Степана Мишанича, який був вивезений з Донецька, але там є матеріал, який дотичний до території Слобожанщини. І у нас з'явилася ідея написати такий проєкт і знайти фінансування на верифікування, впорядковування та транскрибування матеріалів", — розповіла Вальтер-Буйнова.
Менеджерка проєкту “Повернути голоси Слобожанщини” Наталя Вальтер-Буйнова. Фото надала Наталя Вальтер-БуйноваАрхів Слобожанщини та Полтавщини існує з 2019 року, і я знала, що цей матеріал, який є в колекції Степана Мишанича, буде цікавим. В результаті ми написали проєкт, виграли грант від Українського культурного фонду й маємо такий спільний проєкт — два регіони, Львівщина та Харківщина, працюють разом над оцифруванням та популяризацією цих матеріалів.
Хто такий Степан Мишанич та чим унікальний його архів
Степан Мишанич був науковцем, дослідником, викладачем, розповів Суспільному завідувач Проблемної науково-дослідної лабораторії музичної етнології Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка Юрій Рибак. Він народився у 1936 році у багатодітній закарпатській родині.
"Після завершення школи, Мишанич поступив на історико-філологічний факультет і саме цей напрямок став лейтмотивом всього його життя. У 1991 році Степана Мишанича запросили до Донецька, де виникла потреба підготовки вчителів з української мови та літератури, які б після навчання викладали у місцевих школах. Він очолював кафедру української літератури та фольклористики в Донецькому університеті. Науковець робив експедиції на Кубань, в Казахстан, Сибір, на далекий Схід — зрозуміло, що все це було пов'язано з українськими переселенцями, представниками діаспори", — розповів Рибак.
Етномузикознавець Юрій Рибак. Фото надав Юрій Рибак
Степан Мишанич з фольклорними виконавицями. Фото надав Юрій Рибак
У Степана Мишанича було багато студентів і для кожного з них, по завершенню першого курсу, була практика — потрібно було записати на касету, а потім за певними критеріями оформити, записати на папері, фольклорні матеріали — пісні, оповідання, розповів етномузикознавець Юрій Рибак. На основі цих матеріалів і було сформовано архів науковця.
"Кожній касеті Мишанич присвоював інвентарний номер і зберігав. За 14 років він сформував приблизно півтори тисячі касет з різних місцевостей. Мало яка місцевість не потрапила у поле зору, тому що студенти були звідусіль, і всі ті села, про які ми сьогодні чуємо у воєнній хроніці, вони були об'єктом дослідження студентів. Сотні сіл, кожен студент записував 20-30 пісень, а також розповіді. І можна сказати, що на сьогодні не існує аналогів такої колекції ніде", — розказав Юрій Рибак.
Степан Мишанич та його дружина Мотря на іспиті в Донецькому університеті. Фото надав Юрій Рибак
У 2010 році Степан Мишанич вивіз свій архів з Донецька до Закарпаття — за словами Рибака, для цього він найняв спеціальний залізничний контейнер — таким великим був архів. Науковець помер у 2013 році й після його смерті колекцію передали до Львівської національної музичної академії імені М.Лисенка.
Проєкт "Повернути голоси Слобожанщини"
До проєкту "Повернути голоси Слобожанщини" Галина Лук'янець, яка також є керівницею дослідницько-виконавського гурту "Муравський шлях", доєдналася як транскрипторка. Разом зі своєю колегою вона обробляла матеріали й безпосередньо завантажувала їх на сайт.
За словами дослідниці, під час опрацювання архіву Степана Мишанича виникали певні труднощі.
"Сама ідея архіву Мишанича — це архів, який робився руками студентів, точніше студенток, дівчат першого курсу. Тобто збирали цей матеріал люди без досвіду. Звичайно, відчувалося, що в їхніх матеріалах були настанови за певною категорією питань, що вони шукали якісь певні теми — зокрема тему Голодомору, чи відзначення традиційних народних свят. Але все одно ми розуміли, що це будуть студентські зошити чи просто записи. Ну уявіть, якщо це все робилося по ходу ситуації, підручними засобами — це були якісь дешеві "касетнички". І перша серйозна проблема — це низька якість самих записів. Іноді на плівках і погано чути, і не все чути", — розповіла Лук'янець.
Але щодо праці дівчат — від деяких з них я була в захваті. Здебільшого це були донецькі та луганські дівчата, які збирали матеріали, коли їздили додому. У той момент це вже були останні крихти, остання крапля традицій, які вони записали. З іншого боку було видно вже процеси руйнації цих традицій, своєрідного такого розпаду, який вони по неволі зафіксували.
Степан Мишанич. Фото надав Юрій Рибак
Серед матеріалів архіву Мишанича переважають побутові пісні, розповіла фольклористка.
"Можна трохи посумувати, що така перевага саме цього жанру. А з іншого боку розуміємо, що в селах, які зараз перебувають за межею нашого досягнення, за межею життя, я маю на увазі окуповані села, ми вже ніколи не запишемо ніяку традицію. І тому величезна цінність цього матеріалу у фіксації фактично невідворотного етапу — ми просто розуміємо, що це абсолютне знищення традицій в цих місцях", — додала Галина Лук'янець.
У цих побутових піснях ми знайшли спільні риси для слобожанської традиції, для лівобережної пісенної традиції. Є список пісень, які мені не просто знайомі, тому що вони популярні, а тому, що я таке саме записувала у наших харківських селах.
Юрій Рибак під час однієї з фольклорних експедицій. “Цифровий архів фольклору Слобожанщини та Полтавщини”/Facebook
Галина Лук'янець каже, серед великої кількості пісень та оповідань траплялися і рідкісні зразки. Один з них — дві петрівчані пісні, які були записані у Слов'янському районі на Донеччині.
"Бабуся сама родом з Барвінківського району — на межі Харківської та Донецької області. І з погляду Харкова, і з погляду Донецька — це така глибинка. І радісно розуміти, що хоча б там вижила ця традиція — вона співала дві петрівчані пісніВиконувалися у Петрів піст, який починався відразу ж після святкування тижня після Трійці — і вони дуже незвичні, дуже старовинні, з прекрасними текстами", — розповіла фольклористка.
Крім того, тим студенткам вдалося записати чимало весільних пісень, і вони з хорошими текстами. Весільна пісня вона ж не одна на весіллі співається — співається на якусь мелодію дуже-дуже багато текстів. Під час весілля могли співати 200-300 текстів на декілька типів мелодій. І коли респондент виконує не один якийсь текст, а декілька, то це свідчить про те, що ще нещодавно ця традиція була жива.
Весілля у Миргородському районі Полтавщини, 1960-ті роки. “Цифровий архів фольклору Слобожанщини та Полтавщини”/Facebook
Найменше, за словами Галини Лук'янець, в архіві Степана Мишанича були представлені пісні зимових жанрів — колядки та щедрівки.
"У мінімальній кількості були тільки щедрівки. Але і серед них я зустріла знайомі інтонаційні та ритмічні наспіви наших харківських щедрівок. І тому безумовно є розуміння, що це повноцінна українська традиція і що це землі, де співали й говорили українською мовою", — підкреслила дослідниця.
У рамках проєкту "Повернути голоси Слобожанщини" команда фольклористів з Харкова мала обробити тисячу зразків з архіву Степана Мишанича.
"Вийшло більше — 1030. До цього у нашому архіві було близько двох тисяч пісень і 2400 розповідей. Завдяки архіву Мишанича наш проєкт "Цифровий архів Слобожанщини та Полтавщини" став об'ємнішим. І над ним працювала величезна команда. Сайт доступний і для ознайомлення, і для завантаження творів. Всі зразки можна завантажити, є текстові версії — можна почитати, використати у викладанні, у розучуванні", — зазначила Галина Лук'янець.
За її словами, сам сайт має ще одну особливість — він дає певну персоналізацію, завдяки якій можна досліджувати історію свого рідного краю.
Наприклад, якщо люди шукають традиції свого села, вони не просто можуть знайти свій населений пункт, вони можуть пошукати своїх родичів, послухати їхні голоси.
Жителька села Довжик Харківської області, 2000 рік. “Цифровий архів фольклору Слобожанщини та Полтавщини”/Facebook
"Схід та Захід об'єдналися разом для збереження слобожанської спадщини"
Проєктом "Повернути голоси Слобожанщини" цікавляться не тільки науковці чи дослідники. Звернули увагу на нього і переселенці, які, виїхавши з рідних місць, хочуть зберегти свою локальну ідентичність, зауважила менеджерка проєкту Наталя Вальтер-Буйнова.
"Зараз дуже багато переселенців, вони об'єднуються в коаліції, в громадські організації, й ми запропонували їм цей матеріал, і вони дуже зацікавилися — нас незабаром чекає велика онлайн-зустріч. Ми хочемо розказати, показати, познайомити їх з цим фольклорним матеріалом. У колекції є багато зразків — деякі більш автентичні, деякі більш популярні. Але це такий культорологічний зріз і доказ того, що на тих територіях завжди співали українські пісні. І це доказ того, що це українські території й в культурному значенні", — розповіла культурна діячка.
Харківська команда, яка працює над проєктом “Повернути голоси Слобожанщини”. Фото надала Наталя Вальтер-Буйнова
Львівська команда, яка працює над проєктом “Повернути голоси Слобожанщини”. Разом з Михайлом Мишаничем (рідний брат Степана) та Андрієм Мишаничем (племінник Степана Мишанича) співробітники Проблемної науково-дослідної лабораторії музичної етнології Львівської академії ім. М. Лисенка Юрій Рибак, Лариса Лукашенко та Ліна Добрянська. Фото надав Юрій Рибак
Наш проєкт показує, що Схід та Захід об'єдналися разом для збереження слобожанської спадщини. І особливо ми звертаємо увагу на північ Донецької та частину Луганської областей, які належать до Слобожанщини. Ми знаємо, що український народ — це співочий народ. І ми сподіваємося, що в тих сім'ях, які виїхали з тих окупованих територій, у них почнуть відроджуватися наші пісні, які є в цьому архіві.
