За інформацією: Суспільне Харків.
Військовослужбовець патронатної служби “Хартії” відвідує бійця в госпіталі. Патронатна служба “Хартії”
Патронатка доходить до бійця однією з перших. Наше завдання дати йому відчуття належності до бригади навіть після того, як він зазнав поранення та евакуюється в госпіталь.
Усі хлопці у нас в патронатному бригадному мерчі. Вони всі отримають пакунок пораненого. Це такий мішечок, в якому є вся необхідна гігієна, одяг на перший час, якісь смаколики, щось приємне. Тобто, хлопці всі чітко знають, і навіть вже працює "сарафанне радіо" всередині підрозділів, що точно до нього зайдуть.
З якими проблемами працює патронатна служба
Військові мають право на всю безоплатну медичну допомогу, цю програму забезпечує держава.
Ми займаємося усіма, хто зазнав бойового поранення, і якщо є якийсь точковий запит від медиків бригади, ми підхоплюємо також хворих або небойове травмування. Віскі
Дуже багато часу я і моя команда проводить у тому, що ми читаємо медичні документи нескінченно. Від правильності заповнення деяких паперів, від наявності певних довідок залежить потім і право на безплатне отримання протеза, можливість отримати потім допомогу від держави по групі інвалідності, коли людина звільняється, і отримання додаткової винагороди на етапі лікування.
Безумовно, людина не має залишитися сам на сам з системою, сам на сам з бюрократичною машиною. Вона є, але вона також потрібна, бо це гроші, це кожна копійка, яка має бути витрачена доцільно або на відновлення наших бійців, або на фронт, на знищення ворога. Тільки так.
Як патронатна служба "Хартії" підтримує родини поранених бійців
Так само допомагаємо родичам бійців: якщо є тяжкопоранений хлопець, то підрозділ зв'яжеться зі мною або з нашими медичними координаторами в інших містах. І ми зустрічаємо і мам, і дружин, ми з ними аж до того, щоб підвести за руку до палати, і пояснити, що відбувається. Якщо це тяжке поранення, то підготувати до того, що рідні побачать, перекласти з медичної мови діагнози, бо інколи слова лікарів не всім зрозумілі.
По факту ні бійці, ні родичі не мають самостійно розумітися в тонкощах бюрократичних моментів, документальному супроводі, в тому, на що вони мають право. Наше завдання — дати бійцю максимум.
Патронатна служба “Хартії”, логотип на одязі. Суспільне Харків/Олександр Манченко
Якщо потрібно, щоб родичі були поряд, якщо це тяжке поранення або це поранення, при якому боєць сам себе не обслуговує, то, звісно, краще, щоб з ним був хтось з рідних. Тому ми допомагаємо їм поселитися десь поруч, зорієнтуватися на місці, де розташований госпіталь, навіть де знайти продукти. Ми також допомагаємо з медикаментами, якщо їх раптом немає в лікарні. Від серветки, милиць, крісла колісного — до надсучасних протезів допомагаємо.
Коли людина обирає підрозділ, до якого їй доєднуватися, вона теж перевіряє, чи є там патронатна служба, на якому рівні вона працює. Це дійсно допомагає розвінчувати страхи цивільних, коли вони доєднуються до війська.
Тому наша задача — дати розуміння і хлопцям, і їхнім родичам, що вони не самі, і дати відчуття, що ти можеш розслабитися, спати, їсти, спілкуватися, ходити на всі необхідні процедури, а наша задача — забезпечити, щоб вся медична машина працювала на тебе, на твоє відновлення.
"Міфів, пов'язаних саме з етапом протезування, — величезна кількість"
Загалом хлопці, коли зазнають поранення, і родичі, і взагалі суспільство, дуже мало обізнані про те, наскільки багато всього є. Тому ми поруч, щоб розказати, що отак буде, ти маєш право на стільки курсів реабілітації, що буде відбуватися, в якому порядку.
Міфів, пов'язаних саме з етапом протезування, — досі величезна кількість. І перше, що ми кажемо, усім бійцям, родичам, що протез — не дерев'яний, він функціональний, це не з кришечок. Все буде забезпечено державою. Все, що не забезпечує держава, а є складні випадки, коли дійсно треба додаткове фінансування, це забезпечує бригада. Будь ласка, розслабся, видихай і лікуйся спокійно.
Військовослужбовець патронатної служби “Хартії” відвідує бійця в госпіталі. Патронатна служба “Хартії”
Ми не забороняємо обирати заклади, де хочеш протезуватися. Якщо людина хоче продовжити лікування у післягострому етапі або реабілітацію ближче додому, то ми допомагаємо їй переїхати в ці заклади охорони здоров'я. У нас є мережа партнерських закладів, які нам з цим допомагають.
Але пріоритет все ж таки — це максимальна якість надання допомоги. Тобто ми не лікуємося ближче додому, тому що так хочеться. Ми йдемо за спеціалістом, за кваліфікованою допомогою, а потім, коли вже все зроблено максимально і треба лише відновлюватися, тоді можна пошукати щось ближче додому.
Навіщо потрібна програма прицільної евакуації пораненого та як вона працює
З червня 2025 р в Україні офіційно затверджений порядок здійснення прицільної медичної евакуації. Це не якась програма в окремій бригаді, а загальнодержавна медична необхідність. Визначений чіткий перелік травмувань, для яких критино в максимально короткий термін опинитись в профільному вузькоспеціалізованому закладі.
Прицільна евакуація, це не тільки про ампутації. Це і тяжка черепно-мозкова травма, проникаючі абдомінальні, щелепно-лицеві, поранення, опіки, поранення великих кровоносних судин.
Є перелік закладів охорони здоров'я, визначений державою, і він постійно розширюється для того, щоб людина не чекала місяць, два, три, до того, як опиниться в потрібному закладі охорони здоров'я. Це просто пришвидшує процес і результат стає кращим у кілька разів.
Якщо це складна або множинна ампутація, то доцільно, щоб бійця від початку оперували там, де зможуть максимально зберегти функціональність суглобів, виконати пересадку шкіри для закриття дефекту м'яких тканин. Це також дозволяє мінімізувати потрапляння різної госпітальної флори в рану.
Військовослужбовець патронатної служби “Хартії” відвідує бійців у госпіталі. Патронатна служба “Хартії”
Ми вже маємо успішні кейси на підтвердження того, що це ефективно працює. Зокрема, Тері, про якого ви робили сюжет, вже запротезований і планує повернутися в стрій.
Ми не розуміємо, наскільки важливий кожен наш суглоб чи орган поки його не втратимо. У нас є руки-ноги, і коли ми ними користуємося, ми не думаємо, як підняти руку, як зав'язати шнурок, чи можу я взяти чашку кави? Чи можу я щось з'їсти? Банально прикурити цигарку, якщо людина палить, потрібні дві руки. Тому надважливо зберегти максимум функціональності. Ми все ж таки люди — сильні, потужні, вольові, але дуже крихкі.
Про підтримку і мотивацію
Підтримувати поранених не важко. Головне — бачити не травму, не відірвану кінцівку, не опіки, не якесь каліцтво, яке ти розумієш, що людині буде потім на все життя, а бачити людину, бачити Сергія з нереальними блакитними очима, бачити Женю, який усміхається. Вони всі унікальні, вони всі дуже сильні та потужні.
І якщо ви приходите до них з такою думкою, що "ой-ой, бідний зайчик", нічого у вас не вийде.
Наше завдання — не жаліти, наше завдання — не плакати разом з ними. Наше завдання — дати їм опору і впевненість в те, що все, що можна буде, і навіть більше, буде зроблено.
Є такі випадки, коли ти бачиш хлопця спочатку на ліжку в Харкові в госпіталі, а потім приходиш до нього вже, і він бігає по коридору на своєму протезі швидше, ніж ти. Це настільки мотивує, настільки підтримує, що, напевно, перекриває будь-які негативні моменти. І ті, хто довго лікується, стають нашими друзями. З'являються ті, хто повернувся в стрій, і за кого ти тепер більше хвилюєшся. Ми знаємо в кого народилася дитина. Хтось одружився. Хтось переобладнав автівку.
Вони всі неймовірні, і кожен з них — це такий моторчик сам по собі, що якщо ти йому даєш розуміння, що спирайся, ми поруч, я тобі все розповім, я тобі все підкажу, направлю, то він це зробить сам. Йому треба тільки підставити плече в той момент, коли він розгублений. І це ще про те, що людині, коли вона розуміє, що про неї піклуються, це допомагає зберігати гідність. Раніше розправляти плечі, підіймати голову і розуміти, що йому не треба ні про що просити, все буде зроблено.
