За інформацією: Суспільне Харків.
Психолог Микола Буря. Суспільне Харків/Єлизавета Пшенична
Відвідувачки Центру життєстійкості у Циркунах. Суспільне Харків/Єлизавета ПшеничнаКоли відкрили Центр життєстійкості, є можливість проводити різні заходи — це круто. Бо за допомогою них люди збираються, комунікують, бо вони не всі поряд живуть. Є люди, у яких немає сусідів, вони не балакають.
Складність роботи у прифронтовій зоні полягає в тому, що після терапевтичних занять люди знову повертаються не в спокій, а у небезпеку, яка може виникнути через російські атаки.
"Панічні атаки, люди звертаються. Вони вражені, що задихаються, це ж швидке дихання, якщо так можна назвати. Доводиться робити дихальні техніки. Є люди, які живуть в гаражі, вони не хочуть виїжджати, у них будинок зруйнований, а вони проживають у гаражі. Але вони до цього адаптуються і в процесі розмови вони не втрачають надію", — розказав Буря.
Заняття у Центрі життєстійкості у Циркунах. Суспільне Харків/Єлизавета Пшенична
"Спочатку я ставився скептично, думав — безглузда система"
Начальник Циркунівської військової адміністрації Микола Сікаленко каже, спочатку не вірив в ефективність психологічних занять від Центру життєстійкості.
"Спочатку я ставився скептично, думав, безглузда система. Зараз Центр життєстійкості потрібен дуже, особливо Тишки, вони дуже постраждали. Вони мають продух, прийти поспілкуватися з психологом, зайнятися справами, чи рукоділлям, їх відволікають від щоденних проблем, які є в громаді", — розповів Сікаленко.
Очільник Циркунівської СВА Микола Сікаленко. Суспільне Харків/Єлизавета Пшенична
Очільник громади й сам пережив окупацію. Його тричі забирали в полон, розповів Сікаленко.
Окупація для мене була складним моментом, тому що тричі мене забирали в полон. Один раз держали довго, вони мене схиляли до співпраці, у них нічого не вийшло. Я уродженець села Циркуни, я українець і по духу в по вірі. Тому я не міг свій народ, своє село зрадити й піти проти. Основна маса 99% абсолютні українці, їх зрадити — підписати собі прокльони.
"Я два місяці не могла бути вдома"
74-річна жителька села Черкаські Тишки Ніна Євлахова — одна з відвідувачів Центру життєстійкості у Циркунах. На занятті у Центрі вона виготовляє ляльку-мотанку — це частина програми з підтримки й подолання психологічних наслідків окупації.
Жителька Циркунівської громади Ніна Євлахова. Суспільне Харків/Єлизавета Пшенична
Жінка каже, після двох місяців в окупації почала працювати з психологом.
"Я два місяці не могла бути вдома, у мене нерви були, я не можу, мені погано. Два місяці ночувала у знайомих. Терапевти виписали ліки, я кажу: «Я розмовляю, а мені хочеться плакати». Всередині серце колотить, дріботить", — розповіла пенсіонерка.
Наслідки російської окупації. Розбита російська техніка в Циркунах. 25 квітня 2023 року. Фото: Олександр Ставицький/Суспільне Харків
Зараз якась нервова, починаю розмовляти з сестрою, вона щось каже і я закипаю. А тоді думаю: "Та чого я? Вона ж просто запитала". А вже нерви на межі, бо таке кожен день. Я спілкуюся з психологом, у нього можна індивідуальні заняття, вже спокійніше. Ми вже самі себе можемо заспокоювати, нам показували зарядку. Коли в мене був мандраж — показували, як дихати, що робити. Мотанку сподобалося робити, це дуже заспокоює і відволікає.
Відвідувачки Центру життєстійкості у Циркунах виготовляють ляльку-мотанку. Суспільне Харків/Єлизавета Пшенична
"Досі пляма, досі біль, досі це не забула"
Циркунівська громада розташована на півночі Харківщини, росіяни захопили її у перший день повномасштабної війни. Серед тих, хто не встиг вибратися, була і жителька Черкаських Тишок Людмила Почуєва.
"Я була тричі під обстрілом. Сусіди попросили вікна закрити, ми пішли туди з сином. Поки ми розкладали плівку, було влучання. Я вже почула, що посікло спину. Син два метри зросту, його підняло під стелю. Двері заклинило, ми вже задихалися, я вже руки склала, думала це кінець. Досі пляма, досі біль, досі це не забула", — розповіла Людмила Почуєва.
Жителька Циркунівської громади Людмила Почуєва. Суспільне Харків/є
Я скільки помічаю, психологічно люди стали роздратовані, нервові, втрачають надію. Агресія — у нас, вважай, обстріли щоденно, звичайно ж, які нерви витримають. Полегшення все ж таки буде, як закінчиться війна.
Наслідки російської окупації. Циркуни після деокупації. 5 листопада 2022 року. Фото: Олександра Новосел/Суспільне Харків
Що відомо про село Циркуни в період повномасштабного вторгнення
З 24 лютого 2022 року село Циркуни у Харківському районі області опинилося під російською окупацією. Село на північ від Харкова потерпало від обстрілів через близькість до лінії зіткнення, звідти окупанти обстрілювали Харків.
У березні 2022 року стало відомо про викрадення голови Циркунів Миколи Сікаленка. За його словами, 21 березня росіяни увірвалися до його будинку, увʼязнили та спонукали до співпраці. 27 березня Сікаленка відпустили.
7 травня 2022 року ЗСУ звільнили село. Напередодні звільнення російські військові підірвали автомобільні мости в районі Циркунів, аби сповільнити рух українських сил.
Наслідки окупації. Розбита російська техніка в Циркунах. 25 квітня 2023 року. Фото: Олександр Ставицький/Суспільне Харків
Після звільнення правоохоронці почали роботу з фіксування воєнних злочинів, а сапери — розмінування території. На виїзді з Харкова у бік Циркунів знайшли розстріляні тіла трьох цивільних, 8 травня виявили двох загиблих жінок, які підірвалися на розтяжці.
Циркуни продовжували бути під вогнем і після деокупації. Через замінування та постійні обстріли села жителям забороняли відвідини кладовищ.
У грудні 2022 року у Циркунах заживили перших 100 споживачів, світла у селі не було від початку повномасштабного вторгнення. У травні 2023 року обленерго повідомили про повне відновлення електрики у селі.
5 травня 2023 року у селі відсвяткували річницю деокупації.
Художник малює графіті. Жителі Циркунів на Харківщині відзначили річницю деокупації. 5 травня, 2023. Фото: Суспільне Харків
У серпні 2023 року очільник МВА повідомив, що сапери повністю розмінували Циркуни.
