За інформацією: Суспільне Харків.
Жителька Великого Бурлука Марина Кисіль, 10 грудня 2025 року. Суспільне Харків/Лариса Говина
Син Марини з собою в евакуацію взяв улюблену іграшку — гуся. Хлопець каже, не хотів виїжджати з рідного селища.
Втомився. Не хотілося їхати, але маємо їхати. Там квартира. Рідний дім. Там рідніше. Там краще. Ми були на виставі "Наші серця — дітям". У кінці нам видавали подарунки. Там був гусак цей, пряник був, футболка була, була вафля. Хоч якась буде іграшка.
Марина Кисіль з 9-річним сином Прохором. Суспільне Харків/Лариса Говина
Марина Кисіль з сином у “Координаційному гуманітарному центрі”, 10 грудня 2025 року. Суспільне Харків/Лариса Говина
Мати Марини Кисіль, Світлана Харченко, розповіла, що після атаки росіян на греблю водосховища 7 грудня, люди почали активніше виїжджати з Великого Бурлука.
"Виїхало дуже багато і виїжджають. Цього тижня дуже багато виїхало. Йшла з роботи, зайшла в магазин там коли заходиш ввечері — хліба вже нема. А тут заходиш і забито все хлібом, людей немає, люди виїхали. Бояться, що будемо відрізані й це дуже пригнічує — окупація, що вони відрізані від України, від своїх, від родичів. Це дуже важко, коли не знаєш, що далі буде. Коли немає ні світла, ні води, ні газу", — розказала Світлана Харченко.
Жителька Великого Бурлука Світлана Харченко у “Координаційному гуманітарному центрі”. Суспільне Харків/Лариса Говина
“Координаційний гуманітраний центр”. Суспільне Харків/Лариса Говина
Для жінки та її родини — це вже друга евакуація. Перший раз вони виїжджали з окупації до Черкаської області.
Це не зовсім моє рішення — дочка наполягла з дитиною. Бо такого рішення не було, що я все покину і поїду. З окупації виїжджали. Нас приймали, фільтрація була. Ми тоді виїжджали до Черкаської області, потім повернулися — радість. Думали, що все буде добре. Перемога все одно буде за нами. Військові кажуть, що треба трішки почекати, перетерпіти — і все буде добре.
Волонтери привезли родину з Великого Бурлука до “Координаційного гуманітарного центру”, 10 грудня 2025 року. Суспільне Харків/Лариса Говина
"Від години до двох зріс час на виконання однієї евакуаційної місії"
Удари по Печенізькій дамбі ускладнили процес евакуації з прикордонних громад, розповів керівник відділу захисту благодійної організації "Координаційний гуманітарний центр" Дмитро Щербина. Нині, каже, волонтери розробили нові маршрути.
"Від години до двох у нас 100% зріс час на виконання однієї евакуаційної місії. Також в безпековій ситуації, скажу трішки розмито, щоб наш ворог це не зміг ідентифікувати якимось чином, це приблизно від 50 до 100 кілометрів. Після військової агресії на Печенізьку дамбу за понеділок у нас було 74 заявки на евакуацію, з яких 22 було централізовано. З цього ми бачимо, що потік людей, які евакуюються самі, у нас складає майже вдвічі більше. І це нас дуже радує, як благодійний сектор", — розповів Дмитро Щербина.
Керівник відділу захисту благодійної організації “Координаційний гуманітарний центр” Дмитро Щербина. Суспільне Харків/Лариса Говина
Світлана Харченко та Дмитро Щербина спілкуються в “Координаційному гуманітарному центрі”, 10 грудня 2025 року. Суспільне Харків/Лариса ГовинаМи розуміємо, що нервова система у людей має накопичувальний ефект. І, звісно, що постійні обстріли різного типу БпЛА, КАБами тощо — вони дуже суттєво впливають на те, що люди вже не тримаються за свої нажиті пожитки, за свою будівлю, за свої корені родові, й самостійно приймають рішення евакуюватися своєчасно.
