За інформацією: Суспільне Харків.
Заступник командира 16-го армійського корпусу Іван Колонтай. Суспільне Харків/Дмитро Гребінник
На жаль, така сучасна війна. Як тільки десь у бригаді щось запроваджується (якісь інновації, технології), то від противника йдуть контрзаходи. Коли я був командиром бригади і в мене десь був напрямок з інноваціями, я не дуже охоче цим ділився. Бо це одразу з'являлося в YouTube, інтернеті, а потім дуже швидко про це дізнавався противник. Якщо обмін досвідом йде всередині армійського корпусу та між його бригадами, то дуже мала ймовірність того, що про це швидко дізнається противник.
Третя перевага — кадрові питання. Корпус може самостійно переміщувати та призначати людей. Внутрішнє переміщення особового складу в середині з'єднання, за межами бригад.
Військові 16-го армійського корпусу. 16-й армійський корпус/Facebook
Які завдання 16-го армійського корпусу?
Ми вже завершили прийом своїх бригад. На зараз ми вже на завершальній стадії прийняття окремих батальйонів логістики, БпЛА, протитанкових. Надалі — це розвиток, нарощення, поповнення. Деякі батальйони виконували завдання на іншому напрямку, деякі переформатовують — зокрема стрілецькі в розвідувальні. На це потрібен час — на перепідготовку особового складу, додаткове навчання за фахом. Далі вже будемо залучати їх до виконання бойових завдань.
Наша стратегічна мета — перехопити ініціативу на полі бою. Зрозуміло, що у противника людей більше, ніж досить. Він їх не шкодує: кидає у бій постійно, з поповненням втрат. Але скажу з особистого досвіду: ми можемо спокійно перехопити ініціативу, а саме війною технологіями — ті ж самі БпЛА, НРК. Рано чи пізно — я думаю, що дуже швидко — ми почнемо тиснути на противника, і він гратимете за нашими правилами. Друга наша мета — відкинути його за межі щонайменше Харківської області.
Військовий 57 ОМПБр, яка перебуває у складі 16-го армійського корпусу. 16-й армійський корпус/Facebook
Хто нині потрібен у корпусі найбільше?
Якнайбільше пілотів. Особовим складом нам ні в якому разі воювати не можна, тому що ми в цій війні не переможемо. А коли ми візьмемо й перехопимо ініціативу технологіями. Для розвитку технологій нам потрібні пілоти та інженери, які будуть цілодобово розвивати й запускати лабораторії з удосконалення засобів БпЛА. Зараз їх варіантів — повно.
Взяти той самий досвід на Куп'янському напрямку. Ми запускаємо низькочастотні БпЛА (300-400 МГц), а в противника на них вже з'являється РЕБ. Ми перемикаємося на 2,7 ГГц — й на цих частотах у нього швидко з'являється радіоелектронна боротьба. Тому нам потрібні люди, які будуть ці всі інновації розвивати, впроваджувати й далі розповсюджувати по підрозділах 16-го корпусу.
Начальник відділу застосування БпЛА 16-го корпусу Тарас Прокоп'юк: "У найближчому майбутньому ми вийдемо на держкордон"
Про створення єдиної мережі безпілотних систем
Безпілотних систем стає більше і постає проблема їх об'єднати в єдину мережу. Ми дуже активно використовуємо таку систему, яку всі, мабуть, знають — "Вежа", яка працює в системі "Дельта". Але й цього інколи недостатньо. Тому зараз уже впроваджуються нові модулі "Дельти". Наприклад, Mission Control. Ми тепер бачимо кожен засіб у повітрі: де він, який його графік, з якою періодичністю який дрон підіймається.
Тобто у нас із кожним разом у будь-якого начальника стає все менше питань. Немає доцільності кудись телефонувати чи підіймати рацію й запитувати, де хто працює. Ми просто дивимося на екран і бачимо це зразу. Готові ухвалювати рішення, коригувати підрозділи, здійснювати ураження.
Начальник відділу застосування БпЛА 16-го армійського корпусу Тарас Прокоп’юк. Суспільне Харків/Дмитро Гребінник
Про особливість роботи на Харківщині і плани на майбутнє
Основні виклики роботи в регіоні — це зазвичай лісиста місцевість, де росіяни складно проглядаються. Але наші пілоти настільки чітко навчилися працювати. Мене інколи дивує, як вони вмить уміють знайти закамуфльованого військового у засобах маскування, який перебуває в лісі чи в якій місцевості, де його складно розпізнати. Це вони інколи роблять умить. Я дивуюся, як це вдається. Це — вищий пілотаж.
Я дуже щиро вірю, що ми зможемо як мінімум повернути всі території, які армія РФ на цей час захопила. Я думаю, що ми в найближчому майбутньому вийдемо на держкордон. Я думаю, що людям стане безпечніше почуватися в місті (Харкові — ред.), що з кожним разом буде менше "прильотів" і людям не потрібно буде часто заглядати в новини, щоб розуміти напруження — воно спадає чи ні.
Оператори БпЛА 41 ОМБр, яка перебуває у складі 16-го армійського корпусу. 16-й армійський корпус/Facebook
Про жінок у 16-му армійському корпусі
Ресурсів завжди не вистачає. І не тільки безпілотників — також людського ресурсу. Потрібно більше пілотів, більше військовослужбовців, які будуть долучатися до безпілотних систем. Закликаю приходити всіх небайдужих. Не тільки військовослужбовців переводитися до нас, а також цивільних — приходити в наші підрозділи й боронити країну разом.
Ми останнім часом бачимо тенденцію — це прихід жінок, дівчат у підрозділи. Є багато дівчат у підрозділах безпілотних систем, і деякі йдуть безпосередньо в майстерні, де займаються виготовленням, обслуговуванням, ремонтом безпілотних засобів. Ми, як чоловіки, раді бачити жінок, що вони разом з нами виконують бойові завдання, нічим не гірше від нас.
Жінка-військова з 41 ОМБр, яка перебуває у складі 16 армійського корпусу. 16-й армійський корпус/Facebook
Начальник відділу ЦВС 16-го корпусу Олександр Василенко: "60% будь-якого успіху залежить від людей"
Патронатний супровід у 16-му корпусі
Ми вже досить тривалий час в активній фазі (війни — ред.). Велика кількість військовослужбовців отримують поранення, тяжкі травми, каліцтво. Питання щодо таких моментів необхідно супроводжувати і вирішувати. Один з напрямків діяльності цивільно-військового співробітництва — це якраз супровід. Зараз впроваджуються нові стандарти такої роботи. За допомогою чи за сприяння громадських чи волонтерських організацій, багато хто продовжує цю роботу на добровільних засадах.
Цю роботу можна назвати патронатною. Особливо в госпіталях, у лікувальних закладах. Щоб кожен, хто там опинився, у лікарні будь-якого рівня не відчував себе там залишеним.
60% будь-якого успіху залежить від людей, а 40% — від забезпечення. Якщо не буде мотивації, то не буде бажання, який би рівень озброєння у військовослужбовця не був, але за відсутності того бажання, досягнути успіху, напевно, буде важко.
Це відбувається на більше на рівні військових частин, підрозділів, тому що там відбувається основна робота. Створюються патронатні служби, робота із супроводу військовослужбовців налагоджується, щоб вони не залишалися один на один зі своїми проблемами. Так само і робота з родинами — особливо тих, хто зник безвісти, особливо тими, чиї родичі і близькі перебувають в полоні.
Начальник відділу ЦВС 16-го армійського корпусу Олександр Василенко. Суспільне Харків/Дмитро Гребінник
Чи достатньо людей у цивільно-військовій службі
Будь-який нормальний керівник завжди потребуватиме якомога більшої кількості підлеглих, які б з цією роботою справлялися. На даному етапі з тими завданнями і проблематикою, яка випливає, ми справляємося. Зараз уже на штатній основі будуть відділи супроводу у таких великих військових частинах, як бригади. Робота в організації триває. На даному етапі ми цією роботою так само займаємося, але вона більше на позаштатних засадах.
Завдяки допомозі громадських організацій ця робота більш оперативна, тому що усіх не перерахуєш і, — не хочу нікого образити, — але практично в усіх військових госпіталях є об’єднання небайдужих громадян, які допомагають у координації, зорієнтуватися.
Завдяки тому, що досвід у них уже не однорічний, вони самі прекрасно знають, як це все здійснюється, яка механіка. Тому вдячний тим, хто небайдужий, хто допомагає, а далі вже будемо робити це на постійній основі, на засадах штатних посад.
Як би ви мотивували цивільних вступати у 16 армійський корпус?
Першим і основним мотивом є дружня атмосфера, де ти відчуваєш, що ти поруч зі своїми побратимами, однодумцями й тими людьми, які тебе підтримають.
Трохи відійдемо від офіційної течії розмови. Наприклад, ми збираємося з друзями, витрачаємо ресурс часу, фінансовий і багато інших ресурсів витрачаємо — з якою метою? Ми самі витрачаємо свій ресурс, щоб опинитися в середовищі, де нам комфортно. Переносимо це все на військовий колектив, і ми самі бачимо. Звісно, я ж не кажу, що в будь-якому підрозділі така атмосфера — десь краща десь гірша, так, як і будь-де. Але ж там, де атмосфера жива і більш близька, і настрій інший, і бажання служити інше.
Військовий 57 ОМПБр, яка перебуває у складі 16-го армійського корпусу, під час іпотерапії. 16-й армійський корпус/FacebookНе можна розділяти суспільство на місцевих і немісцевих. Я з цим абсолютно не погоджуюся, тому що ризики, які існують на війні, вони однакові, незалежно від місця твого проживання.
Звичайно, місцевим воно більше болюче. Ми ж розуміємо, що коли ти відчуваєш спиною, що там — твоя домівка, твоя родина або щось близьке для тебе, — то, відповідно, ти вже по-іншому ставишся взагалі до подій, які відбуваються. Але в той самий час ми знаємо, що з таким ворогом, як Росія, говорити про безпечні місця навряд чи виходить. Бачимо новини, бачимо, що відбувається, незалежно від кількості кілометрів від лінії бойового зіткнення.
Є специфіка, звичайно. Військовослужбовці, які призвані з Харківщини, краще орієнтуються на місцевості, мають досвід перебування в тому чи іншому місці, більш обізнані на цій місцевості. Але ж разом з тим і важче тому, хто призваний із місцевих, тому що ти відчуваєш, що додому близько, і завжди додому тягне. Наче й близько, а наче й все одно туди потрапити так швидко і коли хочеш, ти ж не можеш.
Капелан 16-го корпусу Любомир Свистун: "Гасло нашого українського капелана — бути поруч"
Про капеланський досвід
Сам я львів'янин, служив священником у селі Сокільники, що у передмісті Львова. Мій шлях розпочався у 2015 році, коли було перше вторгнення Росії на Сході України. Відбувався я як капелан-волонтер у 80-й десантно-штурмовій львівській бригаді. Коли почалося повномасштабне вторгнення, так само займався волонтерством, але зрозумів, що цього замало.
У Сокільники приходили вперше тіла загиблих. Ми всі, незалежно від релігійних динамінацій, проводжали в останню путь, робили поховання військових, і я відчував, що цього замало.
Капелан 16-го корпусу Любомир Свистун. Суспільне Харків
З підписом закону про капеланство в 2023 році, я приєднався до лав ЗСУ як капелан — молодшим лейтенантом у лави 25-ї окремої повітряно-десантної січаславської бригади.
Перш за все, капеланство розвинуте у всіх країн світу. У Америці це вже 140 років. Як говориться в нас, що сержант є батьком солдата, а капелан — рідним братом солдата.
Хоч він має офіцерський чин, але є тим своєрідним містком між солдатським і офіцерським складом, який заносить всі потреби їхні, який вислуховує, тому що гасло нашого українського капелана — "бути поруч" — бути поруч в молитві, бути поруч тактильно, вислухати, допомогти, направити.
Про різні конфесії на фронті
Наша Україна є строкатою не тільки в традиціях, в діалектах, але також і у вільному релігійному виборі. Є дуже багато деномінацій наших військовослужбовців, різних конфесій, але всі ми розуміємо, які релігійні конфесії є про-українськими, і завдання капелана надати духовну опіку тому військовослужбовцю, який є певної релігійної конфесії.
Чи протестантський пастор, мула, рабин — я маю з ними тримати зв'язок, зв'язатися і надати його тактильно тому чи іншому військовослужбовцю. Не займатися прозелітизмом, ні в якому разі, тобто на свою віру не спонукати. Всі ми тримаємо зв'язок. Всі ми, як брати, всі ми спілкуємося, зустрічаємося, як капелани різних деномінацій.
Шеврон служби військових капеланів. Генеральний штаб ЗСУ
Про розуміння Дня Незалежності для українців під час повномасштабного вторгнення
Це було таким подарунком в 1991 році, що Україна отримала незалежність без кровопилиття. Але все ж таки в 2014, це часткове вторгнення, яке відбулося Росією на Схід, а зокрема повномасштабний 2022 року, ми побачили, що День Незалежності має велику цінність. Тому що приємственно ми її виборювали і за часів Козачини, за часів Української Незалежної Республіки, Січових стрільців, вояків УПА, і зараз ми продовжуємо. Новітні герої, ми пишемо історії, і приходимо до розуміння, що День Незалежності – це не якась дата, а це відповідальність перед минулим, теперішнім і майбутнім.
Ціна незалежності на фронті — це найперше готовність захищати свій дім, свою родину від усілякої російської темряви та неправди. Кожен крок витривалості, стійкість, втрата побратима. Хлопці розуміють цінність своєї незалежності.
