За інформацією: Суспільне Харків.
Альона Овчаренко з собакою. Колаж з фото, які надала Альона Овчаренко
Майже рік тому до Балаклії на Харківщині переїхав притулок Альони Овчаренко. Десять років вона рятувала життя чотирилапих у Костянтинівці на Донеччині, але була вимушена евакуюватися разом із тваринами через наближення лінії фронту та постійні обстріли. Зараз у притулку Альони — 64 собаки та 117 котів, також вона підгодовує та намагається прилаштувати безпритульних тварин, яких знаходить у місті.
Про порятунок тварин на Донеччині, вимушену евакуацію та облаштування притулку "з нуля" у Балаклії — читайте у матеріалі Суспільне Харків.
"Все робили за покликом серця"
Допомагати тваринам жителька Костянтинівки Альона Овчаренко почала ще десять років тому — тоді у неї ще не було ні притулку, ні офіційної громадської організації. Жінка працювала на місцевому ринку, куди, за її словами, завжди підкидували тварин.
"Так виходило, що знаходили тварин, яких то збили, то поранені були, то забирали цуценят з ентерітомЗапалення слизової оболонки тонких кишок, кошенят багато. Раніше і прилаштувати можна було більше тварин, ніж з початком війни. Але все робили за покликом серця. А коли вже вдома почало все більше і більше з'являтися тварин, почали будувати вольєри, просити у фондів якусь допомогу, щось зі своїх будматеріалів робили", — розповіла Альона.
Альона Овчаренко з собакою. Фото надала Альона Овчаренко
Коти у притулку Альони Овчаренко в Костянтинівці. Фото надала Альона Овчаренко
Коли на власному подвір'ї вже не залишилося вільного місця, вольєри почали будувати на подвір'ї сина, який мешкав на околицях Костянтинівки, розповіла волонтерка. З початком повномасштабного вторгнення кількість тварин значно зросла — до притулку Альони почали привозити собак та котів з Бахмута, Часів Яру, Торецька. Тоді постало питання щодо реєстрації громадської організації.
"Тварини були і поранені, і виснажені. І щоб хоча б якась допомога була від фондів, нам довелося оформити організацію, тому що приватним особам не допомагали. Так, ми намагалися — пости у Facebook публікували, намагалися всюди писати, але допомоги було мало", — розказала Овчаренко.
Альона Овчаренко з собакою у притулку в Балаклії на Харківщині. Фото надала Альона Овчаренко
Коти у притулку Альони Овчаренко в Костянтинівці. Фото надала Альона Овчаренко
Так з'явилася громадська організація "Команда зооволонтерів "Лесі". Але насправді за словом "команда" стоять дві людини — Альона та її чоловік. Жінка каже, у них ніколи не було найманих працівників чи помічників, з усією роботою доводилося справлятися самим.
Всюди у нас було чисто — люди навіть не здогадувалися, що у нас стільки тварин. І коли до нас хтось приїжджав — чи військові, чи журналісти — вони завжди питали, скільки людей у нас на притулку працює. А у нас ніхто не працював, тільки я та чоловік займаємося. До того ж ми працювали обидва. А тоді вдома у нас було понад 30 собак, а котів — близько 80.
Коти у притулку Альони Овчаренко в Костянтинівці. Фото надала Альона Овчаренко
Кішка та кошеня у притулку Альони Овчаренко. Фото надала Альона Овчаренко
"Мені тут спокійно на душі. Наче Богом нам був подарований цей будинок"
У 2024 році, попри наближення лінії фронту до Костянтинівки, Альона з чоловіком продовжували облаштовувати свій притулок. Жінка каже, до останнього вірили, що не доведеться виїжджати та починати життя "з нуля".
"Ще влітку 2024 року всі волонтери і військові, які до нас приїжджали, казали — виїжджайте, шукайте щось. А ми все продовжували будувати. Останній вольєр, такий великий, класний, ми побудували у жовтні 2024 року. У нас тоді з'явилися нові собаки, й потрібно було терміново їм щось побудувати. У листопаді-грудні ми ще літню кухню облаштували для котів — у нас був невеличкий, але теплий вольєр для котів, та було мало місця, тому віддали їм ще літню кухню", — розказала Овчаренко.
Якщо чесно сказати, ми навіть не шукали нічого. Все думали, що воно все завершиться. Але буквально за якийсь тиждень, після чергового удару, коли вже до десяти ракет за день почали прилітати по місту — і вони вже летіли просто абикуди — тоді вже швидко ухвалили рішення.
Притулок для тварин Альони Овчаренко у Балаклії на Харківщині. Фото надала Альона Овчаренко
Коти у притулку Альони Овчаренко. Фото надала Альона Овчаренко
Альона каже, обрали для переїзду Харківщину, тому що не хотіли їхати далеко від дому. Будинок у Балаклії для релокації притулку знайшли швидко.
"Ми просто у пошук написали — Харківська область. Я не писала ні Балаклія, нічого. І ось він (будинок, — ред.) мені сам висвітився. І через тиждень ми його поїхали купили. Мені тут спокійно на душі. Як так склалося, що саме цей будинок нам трапився? Наче Богом нам був даний цей будинок", — розповіла голова громадської організації "Команда зооволонтерів "Лесі".
Тут гарна для наших тварин територія — у нас попереду поле, у нас немає сусідів, у нас чудовий вигул, у них 20 на 30 метрів тільки вигул, величезний двір… Я чомусь вірю, що все буде добре. Що ми, ось як хотіли саме притулок, що у нас так і буде.
Територія притулку для тварин у Балаклії, березень 2025 року. Альона Овчаренко/Facebook
Притулок для тварин Альони Овчаренко у Балаклії на Харківщині. Фото надала Альона Овчаренко
"Єдина складність, яка була під час евакуації, — це те, що ми досиділи до лютого 2025 року"
Вивезти тварин з Костянтинівки до Балаклії Альоні допомагали волонтери. Тоді у місті вже було небезпечно, тому намагалися виїхати якомога швидше, каже голова громадської організації.
"Єдина складність, яка була під час евакуації, — це те, що ми досиділи до лютого (2025 року, — ред.). І вже коли ми вивозили тварин з будинку сина, а він розташований на околицях міста, тоді вже дрони літали, було небезпечно. Але ми привозили одну партію тварин у Балаклію, о третій годині ночі вирушали за іншими. Чоловік там вантажив і допомагав, я у Балаклії зустрічала їх, розташовувала, куди потрібно. І знову о третій годині ночі виїжджали, щоб по максимуму встигнути тварин завантажити, щоб це було безпечно", — розповіла Овчаренко.
Кошеня з притулку Альони Овчаренко. Фото надала Альона Овчаренко
Жінка каже, весь час хвилювалася про те, щоб не загубити під час евакуації когось з тварин.
"Страшною була навіть не дорога. Страшно було, що якщо зупиняться волонтери, які перевозили, і хтось з тварин вискочить з клітки. Я більш за все боялася того, щоб ми нікого не загубили, щоб ми там (у Костянтинівці, — ред.) не забули. Котів десь за тиждень всіх перерахували, по десять разів писали списки. І так само, коли вантажили, по десять разів все перепровіряли", — додала волонтерка.
Тих, які жили у нас за двором, ми лише двох не встигли забрати. Дуже я за це хвилююся. І коли вже у нас з'явилося місце, куди б ми їх могли забрати, на жаль, вже волонтери не їздили. У цьому я себе звинувачую, що двох собак ми не змогли вивезти. Хоча я всім їм обіцяла.
"Багато чого потрібно, але все ще попереду у нас"
З Костянтинівки до нового притулку у Балаклії вдалося перевезти не тільки тварин, але й деякі вольєри, будки, будматеріали, розповіла Альона.
"Намагалися по максимуму розбирати, тому що розуміли, що у Балаклії з нуля все будувати. І будинок котів розібрали — OSB зняли, лінолеум, пластикові вікна, двері — і все це тут сталося в нагоді. Зараз вже і вольєри є, завдяки фондам, нашим заощадженням, друзям, знайомим. Вольєри добудували, але самі мінімальні — з дешевих матеріалів, хоча б для того, щоб відпустити тварин з ланцюгів, щоб у кожного був дах над головою", — сказала волонтерка.
Будівництво вольєрів у притулку для тварин у Балаклії. Альона Овчаренко/Facebook
Будки для собак, які притулку у Балаклії надав благодійний фонд UAnimals. Альона Овчаренко/Facebook
Найголовніша потреба притулку зараз, за словами Овчаренко, це дрова для приготування їжі та опалення будинку для котів.
Нам першочергово зараз потрібні дрова, тому що дровами опалюємо будинок котів, на дровах варимо каші — без каші собаки голодні. Коли ми тільки приїхали у Балаклію, зверталася до місцевої влади. Мені там сказали, що і людям нема чим допомагати. Я не просила грошей — можливо, якийсь вже вживаний шифер, щоб вольєри накрити чи паркан поставити. Єдине, чого дочекалися від місцевої влади — це вони привезли лафет дров тополі.
Ще одна важлива потреба — це медикаменти для тварин. Якщо з кормом та кашами допомагають фонди та військові, то препарати та візити до ветклініки обходяться дуже дорого, каже Овчаренко.
"Якісь крупи, макарони — то військові дадуть, у волонтерів випросимо корм. А ось медикаменти… Через декілька місяців розпочнеться обробка від кліщів — у нас їх тут дуже багато. Минулого року ми приїхали у лютому, вони вже були. А на 60 собак обробка від кліщів дуже дорого коштує. Бо якщо собака захворіла, виходити її дуже важко", — зазначила волонтерка.
Також у нас величезний будинок для котів — приблизно 30 квадратних метрів. Там дві кімнати для котів та одна кімната під медичний кабінет. Тому що ми самі і колемо, і крапаємо, і обробляємо. Ще, звичайно, не доробили так, як хотілося б — лампу потрібно у медкабінет, стіл гарний. Багато чого потрібно, але все ще попереду у нас.
Альона Овчаренко з котом. Фото надала Альона Овчаренко
Собака з притулку Альони Овчаренко. Фото надала Альона Овчаренко
"Дуже тяжко прилаштувати тварин, тому що багато хто каже: "Якби не війна, я б забрав"
Прилаштувати тварин у родини завжди було складно, але з початком повномасштабного вторгнення охочих взяти собаку чи кота з притулку стало ще менше, каже Альона Овчаренко.
"Ще на початку війни, коли прилаштовували, я постійно питала, чи не покинуть тварин, якщо будуть виїжджати. І мене запевняли, що будуть забирати із собою. А у результаті шістьох тварин — двох собак та чотирьох котів — довелося згодом забрати. Люди мені телефонували й казали: "Або ви їх забираєте, або ми їх тут (у Костянтинівці, — ред.) залишимо", — розповіла волонтерка.
У Балаклії дуже тяжко прилаштувати тварин, тому що багато хто каже: "Якби не війна, я б забрав". Нещодавно біля лісу викинули трьох собачок — ми з чоловіком їм будку поставили, сіна відвезли, постелили. Під Новий рік, 31 грудня, вдалося одного навіть прилаштувати.
Цуценя, яке залишили біля лісу у Балаклії. Фото надала Альона Овчаренко
Цуценя, яке залишили біля лісу у Балаклії. Фото надала Альона Овчаренко
Також перед самим Новим роком з притулку Альони до родини у Черкаси поїхали двоє цуценят, яких вони з чоловіком знайшли біля смітника декілька місяців тому. Жінка називає це не інакше як новорічним дивом.
"Одного хлопчика захотіла забрати жінка з Черкас. Вона спочатку подумала, що мова йде про Балаклію Черкаської області, й трохи засмутилася. Каже: "Я б зараз приїхала у нашу Балаклію та забрала цуценя". І тоді я сказала, що ми придумаємо, як передати тваринку. І тоді вона вирішила забрати двох цуценят. Нам допоміг хлопець військовий, який 28 грудня їхав до Черкас, та погодився відвезти тваринок", — розповіла Альона.
Мені щодня тепер надсилають їх фото, відео. І я дуже рада, зі сльозами на очах на це дивлюся. І я розумію, що робимо все це ми недаремно.
Мрію, щоб більше не з’являлося у нас нових тварин. Все одно хвилююся, ми ж усі люди — можна і захворіти чи ще щось… Кому наші тварини потрібні будуть? Все, що у нас є, нехай це залишається з нами, й не буде більше безпритульних тварин. Альона Овчаренкоголова громадської організації “Команда зооволонтерів “Лесі”
