За інформацією: Суспільне Харків.
Відвідувачки виставки біля моделі масового поховання в Ізюмі. Фото надала компанія Skeiron/Павло Матога, Роман Пупенко
Модель масового поховання, російських катівень та зруйнованих будинків в Ізюмі й інших деокупованих населених пунктах Харківщини показали на виставці "Крізь темряву. Світло памʼяті" у Національному музеї історії України у Другій світовій війні в Києві. Моделі створила львівська команда Skeiron, яка оцифровує памʼятки культури.
Про створення та мету проєкту Суспільне Харків розповіла концептуальна кураторка проєкту Вікторія Скорохід.
"Шлях до виставкового проєкту був дуже довгим"
Команда отримала запит на оцифрування наслідків окупації Ізюмщини навесні 2024 року, розказує Вікторія Скорохід. Першу експедицію організував фонд Говарда Баффета — на той момент виставку ще не планували.
Жінки на виставці “Крізь морок. Світло памʼяті” в Києві. Фото надала компанія Skeiron/Павло Матога, Роман Пупенко
"Шлях до виставкового проєкту був дуже довгим. Спершу це був просто виїзд, щоби подивитися на місто — робота з Ізюмським райвідділом поліції, з масовим похованням. Для хлопців було дуже важливо показати все, що вони вміють технічно, та як це можна використати — усі ті напрацювання передали поліції. Вже потім представники фонду побачили, що це насправді може мати також глибше культурне значення", — каже кураторка.
Після створення перших 3D-моделей команда вирішила поїхати в другу експедицію — її фокусом була не тільки фіксація свідчень, а й збір матеріалу для майбутньої виставки, розказує Вікторія Скорохід.
Концептуальна кураторка проєкту Вікторія Скорохід. Фото надала компанія Skeiron/Павло Матога, Роман Пупенко
"Оскільки досвід виставок був уже великий – захотілося всі ці речі трансформувати в історію, розказати про це і через стенди, і через AR-постери, які оживають у кожного в телефоні, і через окуляри доповненої реальності, 3D тури, й через невеликий документальний фільм, щоби показати, що відбувається в Україні, що вона переживає", — каже Скорохід.
"Ми хочемо, щоби розвивалася культура памʼяті: як памʼятати та що памʼятати"
Зі слів кураторки, назву для виставки обирали довго. Вона мала відображати мету проєкту — розповідь про російські злочини на Харківщині для міжнародної аудиторії.
Для нас дуже важливо було символічно ще раз повернутися до сторінок історії цієї війни й показати наочно не лише в Україні – ми й так всі знаємо, що тут відбувається. Для нас було важливо протранслювати ще раз ці речі на міжнародну аудиторію — без "знеболення", з повним зануренням у те, що відбувалося. Нам дуже було важливо показати, що Харківщина – це лише один регіон, а так відбувається скрізь плюс-мінус однаково, це перше. Друге – те, що ми не забули всі ці речі, ми хочемо, щоби розвивалася оця культура пам'яті: як пам'ятати і що пам'ятати, щоби не затерлися всі ці речі.
Афіша виставки “Крізь морок. Світло памʼяті” та модель масового поховання в Ізюмі. Фото надала компанія Skeiron/Павло Матога, Роман Пупенко
"Назвою ми хотіли передати цю історію стійкості — великих страшних подій і маленького світла, яке все ж тримає людей. Хтось втратив цілі родини, комусь вдалося вижити та втриматися – ми хочемо закцентувати всі ці історії, що в цьому мороку все-таки є світло, за яке треба триматися", — каже Вікторія Скорохід.
"Було важливо показати, що за кожною стіною є люди"
У виборі обʼєктів для оцифрування команда опиралася на інформацію від поліції Харківщини, каже кураторка: правоохоронці показували, які локації варті уваги, та організовували доступ до них. Під час першої експедиції члени команди зісканували масове поховання та районний відділок поліції в Ізюмі, а також село Камʼянку.
"Кам'янку можна подивитися через окуляри віртуальної реальності. Людина вдягає окуляри й бачить весь краєвид цього села, дуже точні 3D-копії. Можна таким чином "обійти" будинки з різних боків. Паралельно є аудіосупровід, який пояснює, що відбулося, що це за локація і що там сталося", — розказує Вікторія Скорохід.
Відвідувач виставки в окулярах віртуальної реальності. Фото надала компанія Skeiron/Павло Матога, Роман Пупенко
Ізюмський райвідділок поліції, в якому росіяни облаштували катівню, також доступний у віртуальній реальності, каже кураторка. Завдяки цьому формату глядач може роздивитися написи, які залишали вʼязні російських окупантів. Зі слів Вікторії Скорохід, серед написів є позначки календарів, молитви та імена людей.
"Для нас було важливо показати, що постраждали і приватні будинки, і культурні установи: по них влучали першими, їх перетворювали на катівні. Школи, де колись вчилися діти, насправді не так давно – їх перетворювали на штаби російських військових чи на місця тортур", — розказує кураторка.
Плакати на виставці “Крізь морок. Світло памʼяті”. Фото надала компанія Skeiron/Павло Матога, Роман Пупенко
За її словами, фахівці Skeiron орієнтувалися на слова місцевих жителів та власні дослідження.
Ми тут спиралися виключно на тих місцевих людей, які знали, з чим пов'язані ці будинки. Потім починали досліджувати: наприклад, вулицю Українську, де загинула ціла родина: там одразу семеро людей загинули, пряме влучання. Хлопці повернулися з технічних експедицій, де ці всі об'єкти були відскановані, а далі починався пошук усіх цих історій. Для нас було важливо показати, що за кожною стіною є люди, історії чиїхось родин.
Окрім правоохоронців та місцевих жителів, команда співпрацювала із платформою "Меморіал", котра збирає історії людей, загиблих внаслідок російсько-української війни. Зокрема, працівники платформи допомогли знайти історію родини, яка загинула внаслідок російського удару на вулиці Українській в Ізюмі, каже кураторка.
"Ми казали – у нас є оцифрована фактично до фундаменту зруйнована будівля на вулиці Українській. Колеги кажуть: "Ми спробуємо пошукати, чи в нас є зафіксовано, хто там жив". Вони нам знайшли історію родини Перегон – там семеро людей загинули від прямого влучання. Вони навіть мали контакти з родичем, який був на цьому місці: так з'явилося, наприклад, відео після того, що сталося", — розказує Вікторія Скорохід.
Відвідувачі виставки дивляться відео з Харківщини. Фото надала компанія Skeiron/Павло Матога, Роман ПупенкоБула дуже драматична історія, яку розповів нам Михайло Яцентюк. Він спілкувався з платформою "Меморіал", залишилися його відеосвідчення, як він на місці свого колишнього помешкання розповідав про втрату своєї родини. Це дуже важко, тому що в людини загинули внуки – він дуже щемливо розповідав про те, що сам облаштовував це укриття, і воно стало братською могилою для всієї родини.
Серед оцифрованих обʼєктів є будинок на вулиці Памʼяті в Ізюмі — внаслідок російської атаки 10 травня 2022 року в ньому загинули 44 людини. Відвідувачі виставки можуть роздивитися VR-модель зруйнованої багатоповерхівки, каже Вікторія Скорохід.
"Два під'їзди повністю склалися й можна подивитися, що з цих половинчастих кімнат залишилося. Частина будинку була аварійна, але доступна, до частини помешкань люди, можливо, могли дістатися частково – а там (у квартирах, які обвалилися, — ред.) як все було, так і застигло. Згодом в Україні з'явилося багато таких історій з обвалами, але історія в Ізюмі була однією з перших", — розповіла кураторка.
"Були обʼєкти, про які мало інформації"
Вікторія Скорохід каже, що одним із викликів стала робота над оцифруванням зруйнованого будинку на вулиці Соборній, 54 в Ізюмі.
В поліції доволі стислий спосіб комунікації, дуже чіткий – Соборна 54, зруйнований будинок. Дуже важко було знайти про нього інформацію – хіба хтось із мешканців десь запостив про цей будинок: наскільки сильно він зруйнований, наскільки досі є небезпечним. Потім вже поліція дала нам більше інформації — виявилося, що це гуртожиток.
3D-модель будинку на вулиці Соборній, 54 в Ізюмі. Фото надала компанія Skeiron/Павло Матога, Роман Пупенко
За даними поліції, в гуртожитку жили родини з дітьми, пенсіонери та працівники місцевих підприємств — залишатися в ньому було небезпечно, тому мешканці виїхали, розповідає Вікторія Скорохід.
"Були об'єкти, про які було дуже мало інформації і треба було її з дуже різних каналів шукати. Наприклад, із будинком культури у Великому Бурлуку – ми знали, що це було прицільне ураження реактивною системою залпового вогню "Смерч", але більше деталей було важко знайти", — каже кураторка проєкту.
Ми розуміли, що ми намагаємося зробити певний нарис міста, показати характер і масштаби руйнування, з можливо, іноді короткими описами, але все ж таки точно, що відбулося. Це все можна ще глибше досліджувати, роздивлятися і ніхто крім місцевих медіа і місцевих жителів не знає про це більше.
"Найскладніший обʼєкт, із яким команді доводилося працювати"
За даними технічної команди проєкту, зазвичай оцифрування обʼєкта займає від одного до трьох днів, а створення 3D-моделі — один-два тижні. Модель масового поховання в Ізюмі стала найбільш обʼємною роботою, яку створювали фахівці — над нею працювали близько двох місяців.
Модель масового поховання в Ізюмі на виставці в Києві. Фото надала компанія Skeiron/Павло Матога, Роман ПупенкоЦе найскладніший обʼєкт, із яким команді доводилося працювати. Через масштаб сама тільки фіксація забрала три повні дні безперервної роботи від ранку до вечора. Технологія фотограмметрії передбачає зʼєднування дуже великої кількості фотографій, і саме на цьому обʼєкті це відбувалося дуже складно через однотипне зображення лісу навколо. Деталізація відбувалася повільно, це ювелірне "зшивання" моделі тривало приблизно півтора-два місяці. Можна сказати, що це була найбільш копітка праця з-поміж усіх оцифрованих раніше обʼєктів.
Модель масового поховання в Ізюмі, яку показали в Києві. Фото надала компанія Skeiron/Павло Матога, Роман Пупенко
Створення 3D-моделі складається із трьох етапів: лазерного сканування, фотограмметрії та обʼєднання даних. На етапі лазерного сканування фахівці збирають дані про розміри та обʼєм обʼєкта — з них можна зібрати геометричну модель без кольору. Під час фотограмметрії — збору візуальних даних — команда робить фото всіх елементів з усіх сторін памʼятки. Згодом ці світлини також збирають у тривимірну модель — компʼютер визначає спільні точки на знімках та дозволяє відобразити реалістичний колір і текстуру обʼєкта. На останньому етапі форму та кольорову модель обʼєднують — таким чином виходить завершений 3D-обʼєкт.
"Ми б хотіли транслювати це на міжнародний рівень"
Цільовою аудиторією для проєкту від початку були іноземці, каже Вікторія Скорохід — зокрема, команда спілкувалася із фондом Баффета про показ виставки у Сполучених Штатах Америки. Матеріали виставки створювали паралельно українською та англійською: за потреби їх перекладуть також іншими мовами.
"У нас одразу якось був такий нахил, що ми б хотіли транслювати це на міжнародний рівень, щоби іноземці не звикали до того, що в нас відбувається. Коли схожа річ відбувається вперше: Ірпінь, Буча – так, це шок. Потім Ізюмщина – це повторний шок, але є відчуття, що люди трошки звикають до цих жахливих новин. Все поволі знецінюється й це сприймається вже як щоденна рутина — а так не має бути", — розказує кураторка.
Модель відділку поліції в Ізюмі. Фото надала компанія Skeiron/Павло Матога, Роман Пупенко
Для першого показу обрали Національний музей історії України у Другій світовій війні в Києві. Зі слів Вікторії Скорохід, команда довго шукала інституцію, якій було би цікаво організувати в себе виставку. Експозицію розмістили в холі музею.
"Усі відвідувачі, які приходять до музею війни, мають можливість поглянути на ці цифрові свідчення, навіть якщо вони прийшли подивитися на інші речі. Позаяк музей зберігає пам'ять про війну багато десятиліть, нам здалося цікавим поєднати це з новітніми цифровізованими проєктами", — розповідає Вікторія Скорохід.
Архівні відео з Харківщини на виставці в Києві. Фото надала компанія Skeiron/Павло Матога, Роман Пупенко
Нині команда не планує показувати виставку в інших містах України. Разом із цим, покази можуть організувати, якщо на це буде запит місцевих адміністрацій, каже кураторка. За її словами, зокрема інтерес до показу кадрів із 3D-моделями виявляла Ізюмська міськрада.
Управління культури Ізюмської міської ради — ми бачили у їхніх соцмережах архівні кадри, як місто виглядало до повномасштабного вторгнення, просили у них матеріали. Коли ми скидали їм фінальні результати, наприклад, 3D-моделі інтегровані у відео, їм було дуже цікаво це дивитись. У міськраді казали, що, можливо, будуть у себе транслювати ці кадри. В цьому і є суть — коли робота виявляється потрібною, особливо місцевим.
"У моменті ми бачили сльози"
Виставку в холі музею відкрили 9 січня — її можна побачити до 9 лютого. Зі слів Вікторії Скорохід, деякі відвідувачі плакали під час перегляду.
"У моменті ми бачили сльози. Я розуміла, що це – абсолютно нормальна реакція на те, що відбувається. В мене також були сльози, коли я працювала над проєктом, вивчала всі ці історії й ми пробували їх поскладати, подати історії не лише людей – історії місць, будинків, цілого регіону", — розказує кураторка.
Відвідувачі виставки в Києві. Фото надала компанія Skeiron/Павло Матога, Роман Пупенко
Із її слів, команда опублікувала в соцмережах відео із частиною обʼєктів виставки. Зокрема, відео про модель масового поховання в Ізюмі набрало 2,7 мільйона переглядів станом на 19 січня.
Для нас це дуже добрі цифри, тому що ми розуміємо – ми донесли різній аудиторії. Технології дуже часто сприймають більше в розважальній сфері: — щось, що приносить задоволення, від чого люди розслабляються. Це теж гарна нагода показати, що цифровізація може бути дуже різною, гарна можливість прокомунікувати з різною аудиторією нестандартним способом.
"За кожною цифрою є людина: кого вона недолюбила і що не вдалося реалізувати через Росію"
Чутливість контенту, з якого складається проєкт, стала психологічним викликом як під час роботи над обʼєктами, так і під час підготовки експозиції, каже Вікторія Скорохід. За її словами, щоби не ретравматизувати людей, які пережили досвід окупації, на виставці розмістили попередження про вміст, який може шокувати — разом із цим факти про трагедії не применшували.
"Українці живуть у всіх цих історіях. Ми підозрюємо, що люди, які потрапляють на виставку, вийдуть іншими. Ми зібрали дуже багато реальних свідчень, все на основі того, що відбувалося, без жодних домислів. Ми розуміємо, що це складно, скрізь про це попереджаємо, але мусимо казати про дійсність, яка є, і не прикрашати її, не зменшувати цього болю", — розповідає кураторка.
Модель масового поховання в Ізюмі на виставці в Києві. Фото надала компанія Skeiron/Павло Матога, Роман ПупенкоКоли сталися події в Ізюмі, я виношувала сина, мала його якраз народжувати. Я всю ту історію для себе просто відгорнула після Бучі та Ірпеня — мені було складно емоційно опрацьовувати цю інформацію, я не могла впоратися із тим, що взагалі відбулося, як це відбулося та як узагалі можливо. Коли ти знову починаєш занурюватися у всі ті історії, дивитися мільйон репортажів, перечитувати – це дуже складне повторне навантаження. Ти не розумієш, як люди з цим вижили, як їм це вдалося, як вони стільки часу прожили під окупацією, що зараз відчувають ті, хто виїхали й хто залишилися.
Зі слів Вікторії Скорохід, один із учасників команди, який брав участь в експедиціях на Харківщину, підписав контракт зі Збройними силами після роботи над проєктом.
"Я дуже багато з ним розмовляла про те, що він бачив, як це все відбувалося, які в нього були враження від катівень, яка там була енергетика. Він про це все дуже багато розповідав, передав усі напрацювання, а після того раз – і підписав контракт зі Збройними силами. Настільки людину це вразило, що вона захотіла доєднатися до Збройних сил і протистояти цій історії", — каже кураторка.
3D-модель на екрані телефона. Фото надала компанія Skeiron/Павло Матога, Роман Пупенко
Під час роботи команда намагалася уникнути применшення історій, розказує Вікторія Скорохід. Попри чутливий вміст, автори хотіли показати людей за цифрами статистики, каже кураторка.
У цифрах немає людяності, вони стирають ідентичності. За кожною цифрою є людина: кого вона недолюбила і що не вдалося реалізувати через Росію. Для нас було дуже важливо повернутися до того, що мовиться про ідентифікацію, у тому числі — на масовому похованні. Людям замість цифр на хрестах повертають імена — це дуже важлива наскрізна лінія.
