За інформацією: Суспільне Харків.
Тетяна Боженко. Суспільне Харків
У Куп'янську тривають вуличні бої з російськими ДРГ, окупантів нищать та беруть в полон. Попри те, що місто охоплене бойовими діями, у Куп'янську лишаються 740 людей, які живуть без води, газу та світла під ударами авіабомб та безпілотників. 75-річна пенсіонерка Тетяна Боженко жила у Куп'янську 55 років, пережила окупацію у 2022 році, а нині вирішила евакуюватися.
Як рятувала старшого сина від росіян, як вивозила пораненого молодшого сина, як зараз живуть люди у Куп'янську — Тетяна Боженко розповіла Суспільному. Далі — пряма мова.
"Росіяни казали: "Якби ти був військовим, ми б тебе розстріляли"
Я у Куп’янську була під час окупації. У мене у липні 2022 року рашисти сильно познущалися зі старшого сина Романа. Його побили у слідчому ізоляторі чи де там він був. Його побили, ребра зламали, легені проткнули. А тоді хтось, може, якась людина розумна зайшла, він задихався, його "швидка" відвезла в лікарню.
Тетяна Боженко розповідає про життя у Куп’янську, 18 вересня 2025 року. Суспільне Харків
Ми його розшукували 2-3 дні, а ніхто не казав. Й навіть наші, ті, що пішли працювати на них — ніхто нічого не казали. Потім нам з лікарні сказали. Медсестра потім розповіла: "Ми не думали, що він виживе". Він два місяці лежав у лікарні. Дуже дякую хірургу, який його два місяці тримав. На нього росіяни тиснули: "Випускай його. Ми заберемо" — його троє окупантів охороняли.
Куп’янськ під час окупації, 2022 рік. Фото місцевих жителів
Виписали вже його з лікарні. Лікар прийшов до мене додому, й каже: "Ви йдіть, заспокойте, тому що завтра його можуть забрати". Або в полон забрали б, або хто його знає, куди.
Пішла до дружини його ночувати. Вона боялася одна, тому що вони коли зайшли — він торгував запчастинами на авторинку — забрали й приїхали до нього додому. Вони все позабирали у квартирі, замки порозрізали, болгарку, інструменти — все позабирали. Я пішла до неї ночувати.
Тетяна Боженко. Суспільне Харків
Вранці вона сніданок приготувала. Я принесла йому сніданок в лікарю. Заходжу — його немає, їх немає. Хлопець із ними був ще. Він допомагав СБУ чи комусь ще. Я зайшла — мені аж погано зробилося. А він каже: "Не переживайте, Рома пішов додому". Я, звичайно, як вискочила! Бігла. А будинок у нас поряд, лікарня поряд.
Впала на нього, плачу. У той вечір зайшли наші. Росіяни казали: "Якби ти був військовим, ми б тебе розстріляли".
Я зі старшим сином та його родиною сім місяців була у Харкові. Він лежав в лікарні, ще лікувався. Потім захворів молодший син ВоваВолодимиру 49 років, він має хронічну хворобу у Куп'янську — я все кинула і поїхала туди. Два з половиною роки я була у Куп'янську з ним.
Поранений син повз на ліктях до церкви
Нині вже жити в Куп’янську неможливо. Страшні обстріли. Все горить. Всі дома підряд горять. Дрони без кінця літають. Газу немає, світла немає. Дров немає. Усілякими шляхами діставали дрова, де хто міг. По вулицях збирали все. А збирати — як під бомбами. Готували на вогнищах. У сажі, все. Заскакуємо — пролетів дрон. Виходимо і знов заскакуємо.
12 вересня сина поранило. Він ненароком на щось наступив. Каже, наче дивився — не було, а так вийшло, став — і все. Йому обидві ноги поранило, а людей у місті ж немає. Люди є, але на вулицях людей немає: всі по домах, по квартирах. І він, бідний — а відстань далеченька — повз на ліктях до церкви, щоб хтось через церкву, може, буде йти.
Ситуація у Куп’янську на 16 вересня 2025 року. DeepState
Дякую, чоловік один їхав на велосипеді, приїхав до мене й сказав: "Ваш син поранений. Беріть що-небудь, їдьте за ним". А "беріть що-небудь"… У нас п’ятиповерхівка. Ми з сином удвох і в одному під'їзді ще чоловік та жінка. Дякую цьому Валерію, він приїхав, взяв тачку. Поїхав по нього. Я побігла у другий дім. Дівчинку позвала, молодичку, щоб рану обробити — вона трошечки розбирається. Вона, дякую, отож прибігла, медикаменти принесла. У мене були кровоспинні пігулки. Пігулки й уколи. Вона зробила йому укол, знеболювальне зробила, перев'язала ноги. Вони його перенесли у кімнату.
Тетяна Боженко дивиться на мапу аналітичного проєкту DeepState. Станом на 18 вересня у Куп’янську тривають бої. Суспільне Харків/Лариса Говина
Я ніч не сплю. Пробую, пробую — а кров тече й тече. Думаю — ну що ж робити. А у нас на понеділок вже було домовлено виїжджати. Не вийшло. Я під кулями побігла на Садову, до чоловіка. Просила, що перенесімо на неділю. Поїдемо у неділю. Він погодився. Як речі возити? Знову йду до цього Валерія, ще один чоловік — і ми на тачках вивозимо речі. А наступного дня, о 5 ранку, ми Вову завантажили на тачку й повезли. Усілякими шляхами, понад Куп'янкою (річка — ред.) їхали. Об’їжджали усілякими шляхами, поки приїхали сюди.
Спочатку з Куп'янська кілометрів 20 було дуже небезпечно, тому що дрони літали. На дорозі дрон був — попереду побачили. Об'їжджали у сторону. Тоді вже трішки як заспокоїлася, що вже від'їхали від цього. Шофер тоді вправо звернув, у лісок. Там дорога така натоптана. Звернув, звернув — і виїхали, видохнули трошки.
"Люди вбиті валяються на вулиці": яка ситуація у Куп'янську
Ви знаєте, я на багатті ще й варення варила: і грушеве, і яблучне, абрикосове. Це родич, що загинув, мені носив, а я варила. Кажу: "Беріть, кому треба. І кавуни в банках, і все торішнє беріть".
Тетяна Боженко показує варення, яке варила на багатті у Куп’янську. Суспільне Харків/Лариса Говина
Спокійніше тут. Там, розумієте, людей багатенько, але всі по домах сидять люди. Ніхто не виходить. Зараз же магазини всі у нас зачинилися. Магазинів немає, продуктів немає. А коли магазини були відчинені, пів місяця тому, то люди збиралися багатенько.
Люди вбиті валяються на вулиці. Когось знайомі якісь якось у скверику у нас похоронили. У нас парк Макієвської: там також ховали, табличка стоїть. На вулицях є такі, що поранені були — так вони й залишилися, померли там.
Спалене авто, Куп’янськ, Харківська область, 31 серпня 2025 року. Andriy Kanashevych/Facebook
Тут нас прийняли дуже добре. Якщо хто скаже, що щось не так — це неправда. Всі прийдуть, і "що вам?". І поліція бігає: "Нате вам чайку, нате вам шоколадку". Та кажу — не треба, дякую. Всі хороші, постіль чиста, і душ є. У гуртожиток сьогодні-завтра розподілять.
Тетяна Боженко говорить, що сумуватиме за Куп’янськом. Суспільне Харків
Буде не вистачати (Куп’янська — ред.) дуже. Дехто зі знайомих залишився. Навпроти подруга залишилася, Наташа. Ми весь час із нею були. Вона плакала, звичайно, казала: "Не їдь". Кажу: "І ти виїжджай". Вона каже: "У тебе діти, а у мене дітей немає — мені жити немає для кого. Що буде, то й буде, а ти виїжджай". Я їй ключі віддала від квартири.
Я б сказала людям: хай виїжджають. Якби ми трішки раніше виїхали, із сином би цього не трапилося. Два тижні тому у нас близький родич у дворі загинув. Дві ноги відірвало — і все.
