За інформацією: Суспільне Харків.
“Жертва голоду”, Харків, 1933 рік. Фото зробив інженер А. Вінербергер. Музей Голодомору
Харківщина — один з регіонів, який найбільше постраждав від штучно влаштованого радянською владою голоду на території України у 1932-1933 роках, внаслідок якого загинули щонайменше чотири мільйони українців. Нині тема Голодомору та голодів у Харківській області продовжує вивчатися. Зокрема, у виданні "Харків. Хрести. Хмарочоси" історика Едуарда Зуба, який нині вважається безвісти зниклим, частина розвідок присвячена голоду у Харкові.
Про тему Голодомору у книжці Едуарда Зуба та нові дослідження Українському Радіо Харкова розповіла керівниця другого міжрегіонального відділу УІНП Марія Тахтаулова.
Що видання розказує про Голодомор на Харківщині?
Щонайменше три нариси цього видання розповідають саме про Великий Голод, про Харків в цей період.
Тут є "Шило з мішка: "Харківський пролетар" про Великий Голод". Харківський пролетар — це головна харківська газета тих часів. Наскільки викривленою подавалася реальність в цій пресі, де штучний голод подається як боротьба за хліб. Тобто те, що у селян вилучали продовольство, вилучали все їстівне подається як велика перемога будівничих комунізму. Особливий акцент робиться на так званих "розкрадачах соціалістичної власності", тобто людях, які пішли у вже прибране поле та знайшли кілька колосків. Згідно з цим ми знаємо закон про п'ять або сім колосків, відомий 1932 року. За це вони могли бути покарані до ув'язнення 10 років з конфіскацією.
Марія Тахтаулова. Суспільне Харків/Роман Кривко
Серед іншого Едуард розповідає у своїх нарисах і про жахливі черги, які були за продовольством. Обкладинка книжки — це стилізована хлібна картка 1934 року. Ми можемо побачити, де указані норми й закреслені дні місяця, коли власник цієї хлібної картки її отоварював в магазинах Харкова, в мережі "Торгсин". За ці крихти хліба він мав відстояти шалені черги.
Пан Едуард — дослідник, який дуже прискіпливо і скрупульозно ставився до фактів. Завжди наголошував, що поки з двох джерел не знайде підтвердження якимось даним, то ніколи їх не опублікує. Або якщо й опублікує, то відзначивши, що це ще може бути уточнено, або джерела потребують вдосконалення.
Черги за хлібом до магазину “Торгсин”, Харків, 1933 рік. Фото зробив інженер Вінербергер. Музей Голодомору
У книзі є фото з доробку Александра Вінербергера. Але чимало світлин — це дійсно унікальні світлини, які Едуард знайшов в архівах. Вирізки з газет, до речі, теж мають місце тут, дуже характерні для цього часу.
Що нового або незвичного читач може знайти для себе в історичних нарисах Едуарда Зуба?
Він подивився на історію Голодомору ще під таким кутом: як в цій ситуації діяла мережа "Торгсинів". Це такі мережі торгівельні, які за ювелірні вироби, за золото-срібло, продавали продукти харчування. Це відомий факт, це не відкриття його, але він подивився і розказав, як це діяло на Харківщині й в Харкові, зокрема. Люди обмінювали родинні реліквії на хліб, на якісь продукти. Це фактично такий завуальований грабіж населення. В ці умови радянська влада поставила людей і вони були змушені так діяти для того, щоб вижити.
“Коні голодного лихоліття”. Фото зробив інженер А. Вінербергер. Музей Голодомору
Водночас він наводить і факти про те, як жили люди по той бік прилавка, ті, що продавали ці продукти. Їхнє життя, звісно, суттєво відрізнялося від тих, хто приносив останні родинні реліквії для того, щоб не вмерти з голоду.
Все, що тут написано, — це не художня література. Це публіцистичні нариси, але вони всі написані на реальних подіях. Це мікроісторії, люди, які невідомі широкому загалу. Це історії пересічних харківців, які відобразились в якийсь спосіб в архівах або в пресі тих часів. Едуард через долі цих людей загалом показує трагедію всього, що відбувалося в період становлення радянської влади.
Голод стосувався і містян?
Безумовно, так. Тобто, щонайменше, за оцінками демографів, 10% від загиблих — це жителі міст. Хоча основна трагедія зверталася в селах.
Едуард Зуб. Prvrzva/Facebook
Пан Едуард, як на мене, майстерно викривав корупцію тих часів. Є така дуже поширена думка, що сталінський порядок — це щось таке зразкове, де ніхто нічого не крав. Боялися якоїсь смертної кари. Але насправді це було зовсім не так. Документи партійної чистки, які він наводить за 1934 рік, свідчать про те, що корупція мала місце, але фактично існували дві паралельні реальності. В одній за жменю зерна розстрілювали, а в іншій — ті, хто мали доступ до розподілу, їх карали переміщенням з однієї посади на іншу. Це нічим і не закінчилося. Це такі факти, які для багатьох людей є відкриттям, тому що цей міф про сталінський порядок, він і досі побутує.
Наскільки по-різному свідчили про Голодомор ті, хто приїздив до Радянського Союзу?
Все залежало від того, як ці люди потрапили в республіку. Якщо ми говоримо про Гарета Джонса — це валлійський журналіст, який легально потрапив до Радянського Союзу в складі делегації, але в один якийсь момент — чи то випадково, чи навмисно — не встиг сісти на потяг, який мав його довести до Харкова і вийшов на одній зі станцій Харківської області.
Гарет Джонс. Архівне фото
Певний час він мав можливість [пересуватися] без офіційної делегації, яка ж, ми розуміємо, що хотіла показати, те й показувала. Він самостійно пройшовся селами Харківщини, яка потерпала від жахливого голоду і побачив все на власні очі. Згодом, коли він вже повернувся на батьківщину, він видав серію статей про те, що побачив.
До речі, він був критикований в Британії, зокрема, відомим письменником Бернардом Шоу. Там різні були персонажі, в тому числі й ті, яких ми називаємо або корисними ідіотами, або які отримували певні кошти від Радянського Союзу за різне. Хтось, як Бернард Шоу, отримував контракти на видавництво своїх романів, відповідні гонорари в Радянському Союзі.
Тобто це не зовсім така викривлена романтика й ідеалізація союзу була?
Зовсім ні. Наприклад, Ромен Ролан, він прямо про це у своїх спогадах згадує, вже через роки.
Гарет Джонс тоді дуже наразився на значну критику. Він загинув при абсолютно незрозумілих обставинах. Тобто його смерть оповита таємницею. Тому, повертаючись до вашого питання, залежно від того, як ця людина потрапила в Союз і що їй показали, або вона сама побачила, як у випадку з Гаретом Джонсом, те вони й описували.
Хтось описував правду, а хтось оцю викривлену реальність, яку Радянський Союз дуже вправно і майстерно [показував]. По суті, це декорація, яка не мала нічого спільного з реальністю.
Чи є в істориків нові факти у дослідженнях Голодомору на Харківщині?
Колеги продовжують дослідження в різних напрямах. Сьогодні я знаю, що тема дітей під час Голодомору — як він вплинув взагалі на дитинство в цей період — вона в фокусі уваги дослідників. Також у фокусі уваги перебуває і не скільки сам факт Голодомору, скільки наслідки — психологічні, соціальні — тієї трагедії на нас. Також окремий напрям — це те, як говорити з нашими дітьми про Голодомор, про цей травматичний досвід.
Свідки тих часів живі?
Це вже родинні історії. Свідків нині залишилося дуже мало, особливо якщо говорити про після 1922 року — це переміщення і так далі. Ми знаємо, що села Харківщини з північного сходу постійно в загрозі: зараз це окупація, обстріли, тому тут ще складніше.
Яка ситуація у світі із визнанням Голодомору актом геноциду українського народу?
Зараз сучасна Росія не визнає геноциду українського народу. Риторика така, що це був просто голод, викликаний якимись об’єктивними фактами й не тільки в Україні, а ще й в Казахстані й так далі. Країна-агресорка завжди в такий спосіб намагається зняти відповідальність за щонайменше чотири мільйони загиблих українців протягом 1932-1933 років.
Україна десь із середини 2000-х розгорнула доволі широку адвокаційну компанію про те, щоб світ дізнався і визнавав Голодомор геноцидом і досягли в цьому певних успіхів. Це складна історія, скажу відверто, тому що Росія чинила спротив цьому, де тільки могла. Повномасштабне вторгнення сприяло тому, що навіть ті країни, які ще розглядали й сумнівалися, все ж пристали на українську позицію і, як правило, законодавчі органи цих країн ухвалюють різні постанови про визнання Голодомору геноцидом.
Понад 30 країн сьогодні визнали Голодомор геноцидом, а також низка міжнародних організацій.
