За інформацією: Суспільне Харків.
Дмитро Тараненко показує іриси у своєму розпліднику, травень 2025 року. Суспільне Харків/Валерія Ємець
"Якби зайшли росіяни й тут була б окупація, звісно, нас би тут не було — це однозначно. А так є можливість тут працювати. Все наше життя тут. Тут дуже сильно прилітало, я дуже сильно хвилювався. Найголовніше — щоб не було тут пожежі. Тому що хвойні, як починають горіти, вони згорають всі дотла", — говорить Дмитро Тараненко.
Півонії у розпліднику, травень 2025 року. Суспільне Харків/Валерія Ємець
Серед квітів, які вирощує Дмитро, багато його власних видів. Зокрема, один з них він назвав на честь Небесної сотні.
Півник виду “Небесна сотня”. Суспільне Харків/Валерія Ємець
"Назвав "Небесна сотня", тому що майдан 2014 року нам був дуже близький. У мене є ще "Героям слава", "Сонце над Україною". Тут зібрана велика колекція — понад 800 сортів бородатих ірисів. Це тільки бородатих. 300 карликових сортів. Півонії десь уже майже 300 сортів", — розказує квітникар.
Через накопичення російських військ біля північного кордону Харківщини Дмитро з дружиною Оксаною, яка допомагає йому у сімейній справі, бояться нового наступу. Запасного плану для розплідника Тараненки не мають.
"Боїмося. Відверто скажемо, що боїмося. У 2023 році було набагато легше. У 23-му році ми поновили екскурсії, тому що було багато людей, які повернулися до Харкова, і вони телефонували, питали, їм потрібна була якась відтулина. Вони хотіли відпочити. І у нас дуже багато людей було у 2023 році, а у 2024 неподалік від нас прилетів КАБ. І як почали гамселити КАБами по Дергачах – торік взагалі ні про які екскурсії мова не йшла", — каже Дмитро.
Ми зараз співпрацюємо з військовими — проводимо для них і їхніх сімей екскурсії безкоштовно. Люди можуть пофотографуватись, посидіти, відпочити, погуляти, подихати свіжим повітрям. Такого повітря у Харкові ви не знайдете, це точно.
За три роки власнику розплідника вдалося відновити третину пошкоджених півників, а відновлення дерев займе десятиліття.
"Наш розплідник нам просто дав такі сили витримати оцей весь жах війни, вистояти морально, психологічно. Тому що багато хто не витримує, дуже важко це все переносити. Я точно б не витримала, якби сиділа в хаті, у квартирі й тільки думала про те, як, що і коли прилітає. А оця наша земля, оцей шматочок рідної землі й праця постійна, наполеглива праця — вона нас тримає і досі", — говорить дружина Дмитра Оксана.
