За інформацією: Суспільне Харків.
Олександр Ярош. Світлана Сосонна
Молодший сержант Олександр Ярош загинув у червні 2023 року поблизу Білогорівки на Луганщині. Він брав участь у Революції Гідності, воював із 2014 року, боронив Донецький аеропорт, а після початку повномасштабного вторгнення тримав оборону на Сумському напрямку.
Про його життя, службу та характер Суспільному розповіла тітка та опікунка Світлана Сосонна.
Дитинство і родина
Олександр Ярош народився 25 березня 1984 року в Харкові. За словами тітки загиблого Світлани Сосонної, коли хлопчикові було чотири роки, померла його мати.
"Певний час він жив із рідним батьком, але значну частину дитинства та юності провів у родині мого чоловіка — свого рідного дядька", — розповідає Світлана.
Саша навчався у Мереф’янській школі №4. Змалку був тихим і скромним, неконфліктним, любив читати, добре ставився до людей і тварин. Після закінчення школи у 2002 році він вступив до Рокитнянського технічного училища, де здобув спеціальність маляра-штукатура, але за цією спеціальністю далі по життю не працював.
Світлана Сосонна ділиться: після смерті дядька саме вона стала для Олександра найближчою людиною й опікункою.
"Він називав мене мамою. В один момент, уже в дорослому житті, телефонує якось і питає: “Петрівно, можна я тебе буду мамою називати?”. Говорив мені, що це те, чого йому не вистачало з дитинства. Я була дуже вражена, і погодилася. І пізніше саме мене він вказав контактною особою у своїй особовій справі", — говорить жінка.
Олександр Ярош. Світлана Сосонна
Робота і Революція Гідності
Після навчання Олександр влаштувався на Харківську бісквітну фабрику, де пропрацював кілька років та навчився керувати автонавантажувачем, пригадує Світлана. У той період він винаймав житло в Солоницівці, неподалік фабрики, адже щоденні поїздки з Мерефи були складними.
За словами Світлани, під час Революції гідності Олександр брав участь у подіях у Харкові, хоча сам про це майже ніколи не розповідав.
"Він уникав гучних слів, не любив говорити про себе і ніколи не виставляв це напоказ", — згадує вона.
За інформацією очільниці сектору у справах ветеранів Мереф’янської громади Юлії Левенцової, Олександр Ярош вважався єдиним учасником Революції гідності з Мереф’янської громади.
Служба і бойовий шлях
У 2014 році Олександра призвали на строкову військову службу, розповіла Світлана. Він брав участь у бойових діях на сході України, зокрема в обороні Донецького аеропорту, а також у боях у Донецькій та Луганській областях. Воював на різних напрямках — у районах Мар’їнки, Часового Яру, Краматорська. Пізніше підписав контракт та залишався у лавах Збройних сил України.
"Він служив у десантно-штурмових підрозділах. Обіймав посаду навідника другого десантно-штурмового відділення першого десантно-штурмового взводу другої десантно-штурмової роти військової частини А1493. Згодом став командиром протитанкового відділення взводу вогневої підтримки сьомої аеромобільної роти другого аеромобільного батальйону військової частини А2120, 81-ї окремої аеромобільної бригади. Мав звання молодшого сержанта. Багато мав стрибків із парашутом", — пригадує Світлана.
Олександр Ярош під час служби. Світлана Сосонна
З початком повномасштабного вторгнення у 2022 році Олександр брав участь в обороні Сумського напрямку, зокрема у захисті міста Суми, розповідає жінка.
"Про війну говорив досить мало, бо був доволі замкнутою людиною. Я як подумаю, скільки він років отам сидів в окопах. Жахіття. Він мені фотографію надсилав з окопів. Я питаю: "Сашко, а що ж ти їси, синочку?" Він каже: "Там в рюкзаку яблучка ще", — ділиться тітка загиблого.
А одного разу під час виїзду на бойові позиції на бронетехніці двоє його побратимів загинули на місці від російського обстрілу, а йому довелося доправити машину з тілами до пункту призначення. Напевно, це було те, що дуже вплинуло на нього та дуже його вразило — так відклалося у пам’яті.
Світлана розповідає, у службових характеристиках Олександра вказано, що він мав добрі показники зі спеціальної підготовки, добре знав техніку й статути, відповідально виконував бойові завдання, у складних умовах діяв зібрано та користувався повагою серед побратимів і командирів
Поранення і повернення на фронт
За роки служби Олександр кілька разів діставав поранень, розповіла Світлана. Після тяжкого поранення у 2022 році він переніс кілька операцій, у тілі залишилися численні осколки. "Він перебував у місячній відпустці на лікуванні — жив у мене, я тоді доглядала за ним і допомагала відновлюватися. Після цього повернувся до підрозділу за власним рішенням. Лікарі не рекомендували повертатися до бойових підрозділів, але він свідомо підписав контракт і повернувся на фронт. Казав, що його там чекають хлопці, його друзі", — розповідає Світлана Сосонна.
Загибель і пам’ять
Олександр Ярош загинув 10 червня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу селища Білогорівка Луганської області. Світлана Сосонна розповідає, тоді підрозділ Олександра потрапив під російський обстріл, через складну бойову обстановку тіло вдалося знайти лише за кілька днів. Офіційно смерть задокументували 13 червня 2023 року.
Орден “За мужність”. Світлана Сосонна
За службу та мужність Олександр був нагороджений сімома відзнаками, зокрема від головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного. У грудні 2025 року Олександра посмертно нагородили орденом "За мужність" ІІІ ступеня Указом Президента України. За словами Світлани, сумарна вислуга років Олександра у Збройних силах з урахуванням пільгового стажу становила понад 10 років.
Світлана розповідає, хотіла б, аби пам’ять про Олександра берегли у Мерефі. Зокрема, жінка бажає, щоб на будівлі Мереф’янської школи №4, де він навчався, з’явилася невелика меморіальна табличка.
"Олександр був тихою, порядною й відданою людиною — без гучних слів робив свою справу до останнього. Він був дуже скромним, не любив згадувати війну і завжди беріг своїх близьких. Часто казав: "Все буде добре. Все буде Україна", — згадує про племінника Світлана.
