За інформацією: Суспільне Харків.
Людмила Краснікова на акції на підтримку військовополонених. Людмила Краснікова
Під час обміну полоненими 5 березня в Україну повернули військового 82 окремої десантно-штурмової бригади Михайла Андрющенка зі Златополя. У полону він пробув 933 дні.
Історію Михайла Суспільне Харків розповіла його тітка Людмила Краснікова. Далі — пряма мова.
Повернувся з-за кордону, щоб стати на захист України
Михайлу 36 років, у квітні буде 37. Багато років він працював водієм у нашому місті, на виробництві хлібопрому. Він дуже багато пропрацював тут, а потім вирішив поїхати за кордон. Поїхав він у листопаді 2021 року в Чехію.
Коли почалася повномасштабна війна, у травні він вже почав потроху нас готувати до того, що: "Я повернусь. Я хочу йти, захищати". Мабуть, обдумував це все. Потім замовчав. Він приїхав досить несподівано. Приїхав він наприкінці грудня. Прийшов й сказав: "Я був у військкоматі. Я піду. Я повинен вас захищати". У січні 2023 року він долучився до лав ЗСУ.
Михайло Андрющенко. Микола Бакшеєв
Потрапив він у 82 окрему десантно-штурмову бригаду. Спочатку було у нього навчання у Великій Британії. Вони там місяць навчалися. Потім повернулися. Трошки їх доформували — і поїхали вони в Німеччину. Мабуть, місяці півтора був у Німеччині на навчанні. Потім повернулися — і був на Запорізькому напрямку. Їх довго готували, готували до контрнаступу, коли наші пішли у наступ на Запорізькому напрямку.
Ми писали йому. Він, коли міг, телефонував. Коли виходив, казав, що два дні не буде зв’язку: "Щойно зможу, я вас наберу". Звичайно, дуже переживали, дуже хвилювалися.
Я пам’ятаю, він мені 14 серпня зранку зателефонував і сказав: "Ми повернулися, все добре. Всі живі хлопці. Не переживайте, все добре". Я кажу: "Як буде можливість подзвониш, або напишеш". Ну, і все. Вже вечір — його немає в мережі. Ще не встигли захвилюватися дуже. Я думала, він відпочиває, чесно кажучи.
Михайло Андрющенко. Людмила Краснікова
Як Михайло Андрющенко потрапив у полон, в якому пробув 933 дні
15 серпня — немає в мережі, 16 — немає в мережі. Потім ми читаємо, що наступ розпочався прям такий великий. Думаю, напевно, й не буде зв’язку. 18 серпня я дізналася, що він в полоні. 15 серпня 2023 року потрапив у полон.
Я відкрила Facebook ввечері. Інтернет був поганий, я була в селі на дачі. Я зайшла в хату о 10-й вечора, сіла, відкриваю Facebook — і там написано: "Полон. 82 бригада". Фотографію я не бачу. До цього я дивилася про полон, по бригадах. Знаєте, багато знайомих.
Я виходжу на двір, щоб знайти десь інтернет — і відкривається фотографія. Я бачу — наша дитина. Він сидить посередині. Їх п’ятеро потрапили до полону.
Звичайно, у мене розпач, сльози. Я не знала, що і куди. Я написала жіночці, яка виклала це фото. Вона сказала, що це фото з російських каналів: "Чекайте. Можливо, буде й відео". Стала шукати в Telegram по російських каналах. Зранку я написала командиру: "Ви знаєте, що вони в полоні?". Він написав: "Так, я знаю, що вони в полоні".
У нього є мама й тато. Мама — це моя рідна сестра. Він — мій хрещений. У нас з ним дуже тісні стосунки, він мені, як син. Він мені довіряв усе. У мене була вся інформація. Трошки десь він маму жалів, й вся інформація, всі контакти — бригада, батальйон, рота — все у мене було. Вона, зрозуміло, одразу такий стан… Я трошки взяла себе в руки й сказала, що всім займусь сама, тому що я більше всього знала.
Людмила Краснікова на акції на підтримку військовополонених. Людмила Краснікова
Як родина боролася за звільнення Михайла
По всіх інстанціях кругом я писала. На акції ми ходили разом. Акції у нас почалися тільки торік у нашому місті. У нас організувалася група. На першій акції я ще не знала, що буде — там дівчинка організувала.
За рік я, мабуть, не була двічі. А так, кожен тиждень я на акції, щонеділі у нас акції. Сестра — також. Тільки коли по роботі, бувало, що не потрапляла. Мішина сестра ходила.
Рідні Михайла Андрющенка на акції “Поверніть наших героїв”. Микола Бакшеєв
Я вірила в те, що він повернеться. Не кожен обмін, а скажемо, через обмін була якась інформація у мене. Я шукала звільнених хлопців, які його бачили.
Постійно я знала, в якій він колонії.
Спочатку він був у лікарні в Донецьку. На допиті його дуже побили, що він лежав у лікарні два місяці. Потім він потрапив у Кіровську колонію ДНР у листопаді 2023 року. У травні 2024 року його перевели на Оленівку — вони відбудовували колонію, де був теракт. Там пробув він дев’ять місяців. Назад повернули їх знову на Кіровську. І потім вже у квітні 2025 року його перевели до Чуваської колонії. Шукала я хлопців тих, хто повертався, стежила. У нас є група. Була інформація.
Рідні Михайла Андрющенка на акції “Поверніть наших героїв”. Микола Бакшеєв
Кожен обмін ми, звісно, чекали. Кожен обмін телефон з рук не випускали. У мене вся група, і там як обмін — хтось із дівчат, хто ближче живе, їздили туди, на обміни. І вони нам писали, що обмін розпочався.
"Світиться у мене “Дія”. Написано: “Захисника повернено з полону"
Знаєте, всі обміни мене просто трусило, колотило. Зранку я вже нічого не могла робити. 5 березня я була якась не в собі. Думаю, що зі мною?
Я спокійно робила свої домашні справи, іноді поглядаючи на телефон, іноді заходила в групу. Читала, чи ніхто ще не написав: "Мій вдома". Зазвичай, хто повертається, ми пишемо.
Я була на кухні. Телефон — на вікні. Я на нього дивилася. Прийшло повідомлення. Я повертаю голову — і світиться у мене “Дія”. Написано: “Захисника повернено з полону”. Я відкриваю — написано, що захисника Андрющенка Михайла повернено з полону. Ми вас вітаємо. Чекайте на дзвінок”.
Потім хвилин за 20 подзвонили зі Служби безпеки України: "Людмило Іванівно, ми вас вітаємо. Захисника повернено в рамках обміну. Чекайте. Дякуємо за службу. Він з вами зв’яжеться". Я дівчатам написала: "Ура! Наш вдома".
Михайло Андрющенко (з червоним прапором на плечах) під час обміну військовополоненими, 5 березня 2026 року. Людмила Краснікова
Перша розмова з Михайлом після звільнення з полону
Він зателефонував мені о 17:10. Я чекала, звичайно. Беру слухавку, він каже: "Привіт”. Кажу: "Привіт". І почала плакати. А він каже: "Тільки не плач — я теж буду плакати".
Знаєте, взяла себе в руки, що не буду плакати. Ми з ним трошки побалакали. Він каже: "Мене гукають". Кажу: "Вас погодували?" — "Так, погодували. Перевдягнули. Дали телефон". Каже: "Скинеш мені номер мами".
Сестрі подзвонила, кажу їй: “Він зараз зателефонує. Тільки не плач. Просить, щоб не плакали”
Потім ще ввечері спілкувалися. І 6 березня спілкувалися з ним по відеозв’язку.
У мене одразу спитав про рідних. Я кажу: "Тільки не переживай. У нас всі живі, здорові. Слава Богу, всі тебе дочекалися". Він каже: "Я так боявся за батьків".
Рідні Михайла Андрющенка на акції на підтримку військовополонених. Людмила Краснікова
"Два з половиною роки він зовсім нічого не знає"
Він вчора розмовляв з моїм сином. Син передзвонив, каже, що йому трошки порозповідав. Там же інформація, яку їм надавали — два з половиною роки він зовсім нічого не знає. Ви знаєте, балакаємо, йому хочеться багато чого дізнатися. Він і те, і те, збивається, і про те у мене, і про те. Про все потроху ми побалакали.
Про хлопців я йому розповідала, хто дзвонив мені з хлопців, хто про нього розповідав. Я йому телефони поскидувала, спілкувався з хлопцями.
Кажу: "Ми приїдемо. Не зараз. У вас же буде карантин, а потім". Сьогодні мені вже каже: "Я тобі скажу, щоб що ти мені привезла". Їсти нічого не просить. Каже, що все дали, все добре. Каже: "Привезеш мені мій телефон, ноутбук і годинник. І зубну пасту добру привезеш мені?".
Що відомо про стан Михайла Андрющенка після полону
Я спитала, як здоров’я. Спитала: "Як зубки твої?". Слава Богу, зуби всі на місці, бо багато знаю, що… Каже: "Трошки треба пломбувати і слабка емаль. Бо харчування, вода — все це дає про себе знати. Так, мені треба підлікуватися”. Він дуже нічого не каже. Кажу: “Спина?”. Він: “Ну, так. Я все підлікую”. Я ж знаю, що його побили…
За тиждень ми побачимося. Думаю, тиждень ми потерпимо, бо чекали ми довше.
Хоча ми вже чуємо його голос, бачила його по відеозв’язку. Це вже хоч щось — я його бачу, чую.
Акції я обов’язково буду підтримувати — я казала це завжди, що навіть Михайла повернуть, а я все одно ходитиму на акції. Ми звикли один до одного.
Дівчата дзвонять, кажуть: "Ми тебе вітаємо. Нам не вистачатиме вас". Я кажу: "Дівчата, я нікуди від вас не подінусь". Я буду ходити. Це наші хлопці. У мене багато хлопців, які з бригади Мишка, які зникли безвісти, які ще в полоні. Я не покину дівчат, тому що хлопці всі за нас стояли — і ми повинні стояти за них.
Якщо є надія, не треба її втрачати. Треба завжди вірити, сподіватися, що все буде добре.
Українські військові, які повернулися з полону, 5 березня 2026 року. Людмила Краснікова
Що відомо про обмін військовополоненими 5 березня
5 березня між Україною та РФ відбувся другий у 2026 році обмін військовополоненими. Додому повернулися 200 військових, повідомив президент України Володимир Зеленський.
"Серед тих, хто повертається, — захисники Маріуполя, Донеччини, Луганщини, Харківщини, Запоріжжя. Воїни Збройних Сил, Державної спеціальної служби транспорту, прикордонники та нацгвардійці", — написав президент.
У Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими повідомили, що це перший етап обміну, про який було домовлено на тристоронніх перемовинах у Женеві.
"Звільнені з полону пройдуть повний медичний огляд, отримають допомогу з фізичної та психологічної реабілітації та усі передбачені державою виплати", — повідомили у штабі.
5 березня в рамках обміну військовополоненими між Україною та РФ з полону повернулися 18 жителів Харківщини. Серед них — військові з Харкова, Златополя, Вовчанська, Богодухова, а також Харківського, Ізюмського, Чугуївського, Лозівського, Богодухівського і Берестинського районів.
