За інформацією: Суспільне Харків.
Анастасія Горлей у лікарні після поранення під час ракетного удару по Черкаській Лозовій. Анастасія Горлей
"Спочатку я лікувалася у Харкові, але потім мені відверто лікарі сказали, що, на жаль, мені допомогти не зможуть. І сказали, що в терміновому порядку потрібно їхати за кордон. Це програма від Міністерства охорони здоров'я України. Мене було доправлено на "швидкій", організовано з боку України та з боку Європейського Союзу транспорт", — каже поранена рід час удару РФ по базі відпочинку у Черкаській Лозовій.
Сім оперативних втручань було в Україні. І виходить, що шість найважчих, тому що були операції близько дев'яти годин, робилися за кордоном.
Наслідки подвійного удару РФ по базі відпочинку у Черкаській Лозовій на Харківщині, 19 травня 2024 року. Суспільне Харків/Дар’я Нематіан золбін
"Але це ще не кінець, тому що буквально за півтора місяця я знову маю ряд оперативних втручань. Я ще не знаю кількість цих операцій, але це не одна, не дві, не ти, не чотири. Тому що я маю дефект довжини ноги. Плюс в мене в нозі стоїть металевий біос — це метал, який вкладений від коліна до п'яти ноги. Він, власне, тримає мою ногу. І, власне, на ньому приживляється кістка, яку наростили", — говорить Анастасія.
Пляж у Черкаській Лозовій, по якому РФ вдарила “Іскандерами” 19 травня. Суспільне Харків/Валерія Ємець
Пораненій зробили трансплантацію її й донорської кістки, а не ставили титанову пластину в ногу.
"Чесно скажу, я навіть не могла подумати, що я встану. Тому що я настільки була виснажена, я не могла думати, що можна ходити, як звичайна людина. У мене не було бажання ані ходити, ані вставати. Встала на милиці я зимою. Десь буквально у грудні. І почала вчитися ходити потихеньку. Я вже три місяці активно займаюся спортом, відновлююся", — розказує дівчина.
Анастасія Горлей у лікарні після поранення під час ракетного удару по Черкаській Лозовій, 2024 рік. Анастасія Горлей
Також Анастасія втратила слух, у липні вона матиме оперативне втручання через те, що не чує на праве вухо.
"Я завжди з тобою поруч, я нікуди не йшов": Анастасія проживає втрату чоловіка під час російського удару по Черкаській Лозовій
Жителька Харківщини займається з психотерапевтами у Відні.
"Напевно, не скажу, що життя нове. Тому що, чесно, занадто мало часу пройшло. Травми ще не пропрацьовані до кінця. Тобто, вони взагалі не припрацьовані, можна сказати. І минуле гальмує. Тому що боляче й образливо, що так сталося. Ти розумієш, наприклад, що за те, що сталося, ніхто ніколи не понесе жодної відповідальності. Ти знаєш, що без покарання залишилися всі", — каже Анастасія Горлей.
Анастасія Горлей поранення під час ракетного удару по Черкаській Лозовій. Анастасія Горлей
За її словами, підтримка людей допомагає у відновленні.
"Дуже багато людей відгукнулися на мою біду. Люди писали свої історії, люди мене підтримували — просто підтримували по-людськи. Був відкритий збір, кожна людина, яка мене знала і не знала — це все розійшлося по великій частині України. Мені допомогла комунікація з людьми. Коли я розуміла, що я закриваюся в собі, тону в собі, я завжди знаходила такий вихід в людях, тому що я ділилася своєю історією — мої відео в TikTok розліталися на мільйони переглядів", — говорить постраждала під час удару РФ.
Анастасія Горлей під час ракетного удару втратила чоловіка. Анастасія Горлей
Чоловіка Анастасії, який загинув внаслідок удару РФ, часто їй сниться.
"Постійно були сни, наче я йому говорю: "Тебе ж немає, як ти тут?". А він завжди веселий, посміхається, він взагалі не розуміє. Він мені говорить: "Як це — мене немає? Я тут є, був і буду завжди". Або, наприклад, сон, де я йому говорю: "Я так сумувала за тобою, я тебе так давно не бачила" і в такому шоку стою, у мене очі квадратні. А він на мене дивиться, посміхається, каже: "Я завжди з тобою поруч, я нікуди не йшов", — згадує жінка.
Я знаю, що ми зустрінемося, коли пройде наш час, але в один момент я просто зрозуміла, що ані я, ані він так жити більше не можемо, тому що людину треба відпустити, бо коли є такий зв'язок з землі — це не дуже добре. І я просто поміняла нас місцями і подумала, чи хотіла б я, щоб він так мучився, так пережив, якби я померла. Ні, я б не хотіла.
Анастасія Горлей. Анастасія Горлей
Анастасія підтримує спілкування з родиною загиблого чоловіка: "Я не хочу їх залишати, тому що він був єдиним сином. І я розумію їхній біль. Можливо, вони думають, що я не втратила так, як вони, але настільки сильно я його кохала, що ця втрата мене просто розбила".
"Якби люди були адекватні, вони б зупинилися"
Перебуваючи у Відні, дівчина стикалася з росіянами.
"Тут росіяни є і вони неприємні. Вони всі проросійські. Я не знаю, що в них в Росії, якщо там по факту нічого немає. Там живе Москва, Санкт-Петербург, якийсь Сочі, все інше — це просто "дєрєвня". Ясна справа, що вони не нейтральні, вони відносяться до всього з розумінням і зі своєю позицією. Але більшість такі: "Вас би всіх перебити", — говорить Анастасія.
Я звинувачую всю Росію: народ та Путіна. Тому що один робить, а всі інші підтримують та мовчать. Хоча вони говорять: "Якщо ми вийдемо на протести, нічого не зміниться". Якби люди були адекватні, вони б зупинилися. А так, це всіх радує. Вони радуються нашій крові.
Тіло загиблого під час ударів РФ по Черкаській Лозовій дістали з води, 20 травня 2024 року. Суспільне Харків/Валерія Ємець
24 травня жінка відвідає Україну задля участі у проєкті "Краса у тобі".
"Вони висвітлюють травми жінок, які постраждали від війни, мають уражені частини тіла, шрами. Вони показують те, що є життя навіть з такими травмами, зі шрамами, і що це наша нова реальність кожного українця. Тому що, я думаю, немає такого українця, якого не торкнулася війна. І вони дарують такий день казки, коли ти можеш себе відчути знову по-справжньому красивою і повірити в себе", — розказує Горлей.
Анастасія Горлей. Анастасія Горлей
Жителька Харківської області хоче повернутися в Україну, але тільки після перемоги.
"Немає гарантії безпеки в жодному місці на даному етапі. І я зрозуміла, що мені дуже страшно. І поки йде війна, поки це все відбувається, я морально і психологічно не готова повернутися, тому що це мене доб'є до глибокої депресії. Я приїду в Україну на декілька днів, але я просила, щоб мені знайшли житло з паркінгом чи з бомбосховищем. Хто не був на моєму місці, мене не зрозуміє ніколи. Це такий страх. Я зараз говорю, а у мене спазм діафрагми відбувається — стискає весь живіт, тому що тільки від однієї думки дуже страшно", — розповідає Анастасія Горлей.
