За інформацією: Суспільне Харків.
Вадим Батій біля пам’ятника Тарасу Шевченку в Харкові, листопад 2025 року. Суспільне Харків/Олександр Манченко
"Їх почали розганяти в Києві, для мене це був як маркер, що це моя двіжуха"
Вадим брав участь у Революції Гідності, виходив на протести як у Харкові, так і у Києві разом зі своїм братом. Каже, вперше прийшов до пам’ятника Тарасу Шевченку після розгону студентів 30 листопада.
"Коли почались події, які зі студентських протестів переросли у Революцію Гідності, я не міг бути ніде, крім цього місця, перш за все, як харків’янин. Крім поїздок у Київ, бо це була природня тяга і бажання українців бути частиною європейської родини", — говорить військовослужбовець.
Вадим Батій біля пам’ятника Тарасу Шевченку в Харкові, листопад 2025 року. Суспільне Харків/Олександр МанченкоЇх почали розганяти в Києві, для мене це був як маркер, що це моя двіжуха.
Вадим Батій в центрі Харкова, листопад 2025 року. Суспільне Харків/Олександр Манченко
Прапори на Площі Свободи в Харкові, листопад 2025 року. Суспільне Харків/Олександр Манченко
За словами Вадима, він долучався і до Помаранчевої революції, і до Революції Гідності.
"Ми так само долучались, бо то святе для українців, які мають якесь своє розуміння, розуміння розвитку країни. Коли "не однаково мені", — говорить Вадим.
Обурення переросло у злість, бо це сприйняття, коли до тебе у квартиру хтось заходить. Вони підпалили балкон, вони лізуть тобі на кухню через вікно.
Вадим Батій біля пам’ятника Тарасу Шевченку в Харкові, листопад 2025 року. Суспільне Харків/Олександр Манченко
"У нас усе під корінь українське знищувалось і була повзуча окупація"
Після Революції Гідності Вадим почав волонтерити: допомагав військовим на Донбасі, а коли росіяни окупували Крим, частину Донеччини та Луганщини, готувався до можливої мобілізації — проходив вишколи. Військовослужбовець каже, на його думку, Євромайдан став каталізатором подальших подій.
"У нас все пагубно текло, у нас була русифікація повальна, у нас усе під корінь українське знищувалось і була повзуча окупація. Вона підсилювалась, як зашморг, підсилювалась і підсилювалась. Але якраз це був як крик останньої надії — це боротьба помираючої нації за своє виживання. Все це було максимально природньо і гармонійно, всі ці процеси", — говорить військовослужбовець.
Прапор сил тероборони, Харків, листопад 2025 року. Суспільне Харків/Олександр МанченкоЇхня (росіян — ред.) мета — знищення нашої національної ідентичності. Чому важливий особисто для мене націоналізм, як ідеологія? Тому що наш ворог так само знає, що це важливо. Що вони роблять з поневоленими народами своєї недодержави? Вони їх асимілюють, розмивають. Скільки вже зникло етнічних мов, народностей? Коли вони змінюють назви в адміністративних округах з автентичних регіональних назв.
Дитяча соска-пустушка з жовтим і блакитним прапорами, прикріплена до пам’ятника, листопад 2025 року. Суспільне Харків/Олександр Манченко
"Війна не пройде осторонь, і треба брати в ній участь"
На другий день повномасштабного вторгнення Вадим пішов до військкомату і приєднався до територіальної оборони. Каже, іншого рішення для себе не розглядав. Вдома на нього лишилися чекати дружина та троє дітей.
"Було багато добровольців, була певна плутанина. Все воно летіло шкереберть. Мені сказали, що мене наберуть і можна їхати додому, але ж свербіло. Все летить, все бахкає, а я тут. "Свій до свого по своє" — гасло української Австро-Угорщини, воно спрацьовує усюди. Я набрав свого побратима-"свободівця", він був в 113 бригаді й покликав до себе. Так само я набрав друга, кума, брата, свата і шикарних молодих вмотивованих хлопців — 12 майбутніх бійців — ми приїхали, буквально через пару годин нам видали автомати та, як то кажуть, "бажаю здоров’я", — згадує військовослужбовець.
Вадим Батій з побратимами, Бахмут, січень 2023 року. Фото надав Вадим БатійМоїм було шість, вісім і 10 років — моїм трьом дітям, коли я ішов на війну. Зараз їм 10, 12 і 14 — майже чотири роки мої діти ростуть без мене через клятих кацапів.
На початку повномасштабного вторгнення Вадим та його побратими боронили Харків і північний кордон області, потім — Ізюмщину, брали участь у Харківському контрнаступі, воювали поблизу Бахмута та у Вугледарі.
"Для мене була проста математика, що я маю, приймаючи бій, вбити, як мінімум, одного ворога. Потім думаєш: у них же ж країна у кілька разів більша, треба вбити трьох, щоб "вийти у нуль", — говорить Вадим Батій.
Вадим Батій на службі. Фото надав Вадим БатійКоли ми були на Салтівці, я виходжу з приміщення — а в п’яти метрах гараж, в якому стоїть матусина машина. А триста метрів від позиції — квартира, в якій я народився. Коли ставили питання, якщо буде прорив, то як нам, що? — Я казав: "Так тут же ж доріжки, спуск, а там за аркою — ще доріжка, а тут — паркан, а за парканом є прохід, і ми сюди обійдемо". І очі горять. Це моя земля, обломиться їм усім, усіх вб’ємо, усіх знищимо.
Вадим Батій під час військової служби. Фото надав Вадим Батій
Нині Вадим — заступник командира батальйону, продовжує службу у своїй бригаді. Зараз його батальйон воює поблизу Вовчанська на півночі Харківщини.
"Неньку рідну захищаю. Я не хочу, щоб мої діти по засвітах десь вештались і прислужувались іншим титульним націям в їхніх країнах. Це наша Богом дана земля, я саме захищаю своїх дітей", — говорить військовослужбовець.
Вадим Батій на службі. Фото надав Вадим БатійТреба всім і кожному зрозуміти, що війна не пройде осторонь, і треба брати в ній участь. Не вийде так, жодним чином не вийде, що одні щось роблять, інші — нічого, але потім на виборах ми усі: я громадянин України. Мої права, мої права, кричать, але про обов’язки ніхто не має забувати, і тоді буде перемога. Вона буде у будь-якому випадку, але чим більше людей включиться в нашу оборону, тим швидше вона буде, і якомога менше буде втрат і болю в країні.
