За інформацією: Суспільне Харків.
Світлана Горбунова-Рубан. Світлана Горбунова-Рубан/Facebook
Світлана Горбунова-Рубан пропрацювала у Харківській міській раді 28 років, з них 15 — вона обіймала посаду заступниці міського голови Харкова з питань охорони здоров'я та соціального захисту населення. 16 жовтня стало відомо, що вона звільнилася з посади.
Журналісти Суспільне Харків поспілкувалися з Горбуновою-Рубан про її звільнення, підсумки роботи та плани на майбутнє.
Далі — пряма мова.
"Я прийшла молода, весела, повна енергії й бажання працювати"
Якою Ви прийшли до міської ради і якою була соціальна сфера тоді?
Я прийшла молода, весела, повна енергії й бажання працювати. Мене приймав тоді на роботу Пилипчук Михайло Дмитрович. Ми знали один одного, ще коли я працювала у Червоному Хресті, тому що тоді стався землетрус у Вірменії.
До нас поїхали люди з Вірменії. Я як голова обласного комітету Червоного Хреста очолювала групу. Нас було три людини: два моїх фахівці і я з ними. Ми тоді супроводжували чотири ешелони з Вірменії, в яких їхали жінки з дітьми. Розселяли їх на берегах нашого Печенізького водосховища, на всіх базах, які на той час працювали. Ми тоді привезли майже три тисячі людей з Вірменії. Коли сталося питання щодо начальника управління соціального захисту у міській раді, то він мені запропонував попрацювати з ним.
Світлана Горбунова-Рубан на заході, присвяченому 106-річчю з дня заснування Товариства Червоного Хреста України, 2024 рік. Світлана Горбунова-Рубан/Facebook
Я прийшла повна сил, міжнародних знань, тому що за 12 років роботи у Червоному Хресті я побувала у десяти країнах. Я ніде не була туристом — це були конференції, обмін досвідом, якісь форуми — щось таке, що давало нові знання. Я вчилася по програмі USAID в університеті в Сполучених Штатах Америки й отримала досвід у системі громадських організацій третього сектору.
"Я з третього разу тільки змогла піти"
Чому Ви вирішили піти саме зараз? Чи було це Вашою ініціативою?
По-перше, я працюю вже дуже довго. Другого жовтня — 28 років, як я почала працювати у міській раді. З них 15 років я — заступниця міського голови. 19 років я працювала вже, коли пішла на пенсію. Тобто, це дуже багато для такої роботи, для управлінської роботи.
Я хочу сказати, що я з третього разу тільки змогла піти. Я зверталася у 2022 році до Ігоря Олександровича (Терехова — ред.), коли дуже постраждала під обстрілом. У мене було погане самопочуття. Я зрозуміла, що я не зможу відновитися — мені було важко. Коли я прийшла до нього, кажу: "Мабуть, я вже піду, бо працювати не можу". Він подивився на мене й каже: "Та ні, Ви спочатку у відпустку сходіть, а потім будемо думати вже, що робити". Я тоді повернулася з відпустки з таким бажанням працювати, з гарним настроєм, з гарним самопочуттям. Я йому дуже вдячна, що він мене не відпустив.
Світлана Горбунова-Рубан. Світлана Горбунова-Рубан/Facebook
У 2022 році у вас були поранення?
Ні, це була контузія, посттравматичний синдром. Це був червень 2022 року. А у липні я прийшла проситися.
Я просилася піти у серпні минулого року. Теж були такі моменти, коли у мене було відчуття, що я вже не можу, що треба піти, що дуже важко. Але й на цей раз він мене не відпустив. Знову каже: "Йдіть у відпустку". Я тоді написала й програму "Ветеран", і положення про ветеранський простір, багато інших пропозицій. Проєкт "Шлях до мирного життя" — це реабілітаційний проєкт для ветеранів.
Цього разу, я б сказала, що це у нас обопільний такий вибір. Ми зрозуміли один одного. Він (міський голова — ред.) зрозумів мене, що вже треба мене якось відпустити, тому що я вже багато років працюю.
З якими відчуттями йдете з посади?
Сьогодні я у доброму настрої. Я навіть відчула полегшення фізичне, що я закінчила цей шлях у міській раді й що у мене є можливість завершити моменти невеликі, які я б хотіла відпрацювати. Я вдячна колегам, з якими працювала. Дякую людям, з якими я спілкувалася за ці роки своєї роботи. У Харкові дуже гарні люди — я це точно знаю.
Світлана Горбунова-Рубан з підопічними територіальних центрів, жовтень 2023 року. Світлана Горбунова-Рубан/Facebook
Світлана Горбунова-Рубан привітала почесну громадянку Харкова Валентину Астахову із 90-річчям, квітень 2025 року. Світлана Горбунова-Рубан/Facebook
Що далі плануєте робити?
Ігор Олександрович мене відпустив, але не зовсім. Він сказав, що він хотів би, щоб я продовжила працювати. У мене сьогодні є робоче місце. Є проєкт, який я не встигла через війну реалізувати. Думаю, що я впораюся — проєкт важливий, спрямований на роботу із сім’ями з дітьми. Я — директорка комунального закладу.
Світлана Горбунова-Рубан. Світлана Горбунова-Рубан/Facebook
"Ми впоралися завдяки харків’янам"
Які виклики під час Вашої роботи за останні 10-15 років вважаєте найбільшим? Коли почалися бойові дії на Донбасі, до Харкова їхали переселенці звідти. Потім почався COVID. Потім — повномасштабна війна.
Всі ці події — їх не можна порівнювати. По-перше, вони дуже різні за своїм трагізмом. За кількістю втрачених людей. Переселенці — це дуже велика трагедія. Ми почали розуміти, що таке, коли людина втратила все, що у неї було, й залишилася на вулиці ні з чим. Ми розуміємо, що наше завдання — зустріти, зігріти, нагодувати, надати дах над головою.
Тоді, у 2014 році, коли пішли перші переселенці — це були не переселенці, а біженці. Бо люди бігли у капцях, в домашніх халатах, без нічого. Це був травень, коли ми побачили перших людей. Перше, що ми зробили — це наші дев’ять територіальних центрів, центр "Промінь", наш центр інтеграції для безхатченків. Ми знаходили ліжка, ковдри, матраци, постіль, побутові речі. У нас тільки в цих закладах проживали понад 200 людей — одразу ми змогли поселити.
Світлана Горбунова-Рубан з підопічними територіального центру на занятті зі скандинавської ходьби, грудень 2022 року. Світлана Горбунова-Рубан/Facebook
У лікарнях у нас були відведені ліжка для людей – "спинальників". Їх у Харків привозили на чому тільки могли. Треба було дочекатися, щоб відправити їх до санаторію в Одесу. У нас тоді дуже активно працювала організація "Станція Харків". На нашому вокзалі вони зустрічали та годували людей.
Харків відгукнувся блискавично на всі ці проблеми. Ми впоралися, тому що майже всі харків’яни у різному форматі допомагали цим людям. Потім з’явилося у 2015 році наше модульне містечко — ми туди розселили людей. Вони досі там живуть. А хтось купив квартиру, хтось поїхав далі, хтось відкрив бізнес.
Стосовно COVID — це було дуже страшне випробування. Іноді цей стан безсилля, стан, коли ти просто перестаєш розуміти, що тобі робити далі. Коли лікарні переповнені, коли телефон не затихає 24/7, особливо – вночі. Я навіть не хочу згадувати, скільки людей довелося поховати, на жаль. Люди померли не тільки від COVID. Велика кількість людей померла від легенево-серцевої недостатності, тому що перевантаження було велике.
Ми впоралися завдяки харків’янам, в першу чергу, медичним працівникам. Вони не виходили з реанімаційних відділень, з палат скільки треба було, тому що заміни не було. Вони хворіли самі, вони помирали.
У перші тижні, коли у нас нічого не було, нас врятували волонтери, малий та середній бізнес. Нам потрібні були халати, бахіли, шапочки, маски, щітки, рукавички, засоби для дезінфекції. Вони відкривали вночі цехи — тоді ж заборонили людям збиратися — й шили те, що нам треба було. Допомога була скажена. Завдяки цьому ми вижили.
Світлана Горбунова-Рубан під час роботи у міській раді, травень 2022 року. Світлана Горбунова-Рубан/Facebook
"У 2022-2023 роках волонтери таку величезну роль на себе взяли, що дякуючи їм, місто залишилося таким, яким вони є сьогодні"
Завдяки чому соціальна сфера встояла у перші місяці повномасштабного вторгнення?
Завдяки волонтерам. Я буду про це говорити завжди. Так, наші фахівці, наші соціальні працівники, територіальні центри працювали. Ніхто не зупинився. Наші медичні заклади, всі лікарні, всі стаціонари, всі поліклініки працювали. Але нам потрібен був час, щоб зрозуміти, хто поїхав, хто залишився.
Треба було переформатувати функції тих, людей, що поїхали на тих, хто залишився. Треба було поміняти місцями соціальних працівників, які працювали у Київському районі, а жили на Салтівці, чи в Індустріальному районі. А транспорт не працював — неможливо було дістатися до роботи. Люди почали добиратися до роботи й жити там на роботі, і сім’ї свої забирали. У нас до початку 2024 року в лікарнях і в соціальних закладах жили люди зі своїми сім'ями. Робили й надавали допомогу 24/7.
Світлана Горбунова-Рубан разом з працівниками дитячої лікарні, червень 2021 року. Світлана Горбунова-Рубан/Facebook
У той момент розгубленості, несформованої системи волонтери почали годувати, носити дитяче харчування. Вони добували ліки, пекли хліб, розвозили курей, молоко. У нас була їжа, тому що нам люди від бізнесу привозили все, що тільки треба. Хто лежав на лікуванні — ніхто не голодував. Те ж саме було в соціальних закладах.
Я вважаю, що волонтери зіграли у 2022-2023 роках величезну роль. Дякуючи їм, місто залишилося таким, яким вони є сьогодні. Вони працюють й сьогодні — це те, що вони роблять на влучаннях: допомагають прибрати те, що понівечене й побите. Просто сьогодні вже не треба готувати їжу, тому що готує їжу міська рада. Вже не треба нестися, десь шукати ліки, бо працюють всі аптечні мережі.
Світлана Горбунова-Рубан з волонтерами волонтерського об’єднання “Харків”, вересень 2023 року. Світлана Горбунова-Рубан/Facebook
"Головне, щоб у створенні нових відносин ми всі були толерантними"
Якими є основні виклики перед Вашими наступниками?
Багато прийдеться зрозуміти й зробити для налагодження нових стосунків між тими людьми, хто прийде з війни й тими, що тут, у місті й на війну не ходили. Це така велика психологічна проблема. З одного боку ми повинні готуватися до зустрічі з ними. Ми повинні розуміти, про що і як ми будемо з ними говорити.
З іншого боку їх громадські організації, ветеранські організації, яких сьогодні багато, теж повинні допомогти цим людям перейти з воєнного стану до мирного. Для всіх ветеранів та ветеранок це буде важкий психологічний перехід.
Це — основне. І сюди входять переселенці, безбар'єрність, все, що хочете. Головне, щоб у створенні нових відносин ми всі були толерантними. З розумінням, з повагою, терпінням до всього того, що буде відбуватися у суспільстві, у громаді після того, як прийде той самий довгоочікуваний наш мирний час.
