За інформацією: Суспільне Харків.
Віталій Павлов після обміну полоненими, 2 жовтня 2025. Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими
Любов Павлова — матір військового 74-го окремого розвідувального батальйону Віталія Павлова. 2 жовтня Віталія Павлова звільнили з російського полону в межах 69-го обміну полоненими.
Любов Павлова розповіла Суспільне Харків про те, як дізналася про повернення сина та про очікування Віталія з полону.
"Це були неймовірні відчуття: і плакала, і сміялась"
Розкажіть, будь ласка, про вчорашній день: що Ви робили, де ви були, коли вам зателефонували й повідомили, що ваш син в Україні?
Неймовірні відчуття: я була вдома коли мені прийшло смс — повідомлення з Координаційного центру, що мій син поміняний, а потім дзвінок теж з Координаційного центру: вітання мені, що моя дитина вже на території України. Це були неймовірні відчуття: і плакала, і сміялась.
Це було, не передати ці емоції, як не знаю. Потім дзвонив мені син, через якийсь період — волонтери дали йому телефон — він плакав, він плакав і постійно: ”Мамочко, мамочко, я хочу до тебе”. Три з половиною роки — це дуже тяжко було. Ніколи не було такої в мене в голові думки, що він не прийде. Я вірила, що він прийде, буде, тільки коли — це було тяжко.
Де зараз перебуває ваш син?
Зараз він буде на реабілітації в Вінниці.
Як уявляєте вашу з ним зустріч?
Я навіть не можу уявити цю зустріч. Він мені вже дзвонив по відеозв’язку, ми з ним розмовляли. Він, звісно, змінився, постарів. Проблеми в нього зі здоров'ям, в сина плани на хороше — працювати.
"Його туди тягнуло"
Як Ваш син потрапив до війська? Коли розпочався його шлях як військового?
У 2014 році в АТО він пішов, сам, добровільно. А потім перерва була. Син служив у Національній гвардії — біля Слов'янська. У 2021 році він підписав контракт: його туди тягнуло, йому хотілося туди, йому подобалась і дисципліна, і все. Він ніколи поганого слова не сказав, що йому важко, чи що не такі командири, і все. Йому подобалось, дуже подобалось.
В якій бригаді служив Ваш син і де потрапив у полон?
Він служив у 74-му окремому розвідувальному батальйоні, 1035 військова частина. Служив у Маріуполі, і постійно в нього хороші були, я ж кажу, відгуки за командирів, і за все. І раптово це отаке відбувається, вони, росіяни, це все дуже швидко. І вже він мені дзвонить і каже: "Ми вже, мамо, по підвалах ховаємося. Ніде, ніде — вибивають скрізь". Взагалі, жах був.
Виживали вони там на території Азовсталі, потім на Азовсталь потрапили. На території Азовсталі було якась там озерце. От вони там ловили рибу, їли уху. Взагалі, було важко.
Віталій Павлов у Маріуполі. Фото надала мати військового Любов Павлова
"Мамо, я живий. Я дуже до тебе хочу"
Коли Вам стало відомо, що син потрапив в полон, чи ви його шукали? Що ви робили тоді?
Був вже наказ, і вони вийшли — я знала. Він 20 числа вийшов. Списки нам, як-то у нас, я не дуже пам'ятаю, я бачила списки, хто виходить. Вони почали виходити чи то 16 травня 2022 року. Віталій вийшов 20 травня.
Тобто 20-го травня він вже в полоні був?
20 травня. І він потрапив в Оленівку, а з Оленівки їх перевезли до Каменськ-Шахтинського, а потім вже 18-20 вересня 2024 року перевезли в Удмуртію, місто Глазов.
Ви не говорили оцей весь час, коли він був в полоні?
Ні. Було від нього три листи, і він через Червоний Хрест, через НІБНаціональне інформаційне бюро були листи. Коротенькі: "Мамо, я живий. Я дуже до тебе хочу". Листів спочатку не було. Останнім часом: кінець, можливо, 2024 року, 2025 рік були листи. Здебільшого 2025.
Виходили військовополонені, які були з ним, то вони мені телефонували, вони мені розповідали про його стан, де він перебуває на цей час. Їх везли, наприклад, до Удмуртії, також вони розповідали куди перевозили мого сина.
"Писала я листи до всіх наших установ"
Тобто ви з його побратимами, ті, які з ним були тримали контакт. А хто кого знаходив? Вони до вас телефонували?
Вони мене знаходили. Вони працювали, якось вони запам'ятовували. Я в мережі з’являлася, була в групі. У нас є така група. Спочатку наш комбат створив групу в тому, контактну групу нашого батальйону, 74-й ОРБ. В полон потрапило 85 військових саме на Азовсталі.
Дівчата молоді, молодші, поїхали у штаб Координаційний штаб, дізнаватися, там це все ж нове, тільки повідкривалося, там же ж з ними всі зареєструвалися, ми як група. Їздили на зустрічі. В Дії ми завели, особисті кабінети кожного військовополоненого. Вони писали про зміни, які відбувалися до них. Фотографії там їхні були. А потім ми картотеку завезли, туди вже завезли наших хлопців, які звільнені були, як звільняють, показують фотографії. І вони розповідають про тих хто там був у полоні (прим.ред.) були, бачили.
Хто вас підтримував цей весь час, майже три з половиною роки. Хто вам, можливо, допомагав, підтримував протягом цього часу взагалі й в пошуках спілкування з вашим сином?
Дуже мені ця група наша допомагала, дуже допомагала мені наша адмінгрупа, Лєна Голубова, вона постійно перебувала в Києві. Я за станом здоров’я — мені 69 років, а вони там і взимку, і влітку. Ну і, зрозуміло, Координаційний штаб, де були всі дані про них. Писала я листи до всіх наших установ. Давали всі відповіді мені, куди я не писала — скрізь відповідь давали. Ну так, що могли, то писали, що знали. Ну, в крайнім разі, ніхто не мовчав. Всі відповідали мені.
Прапор з фотографією Віталія Павлова. Фото надала мати військового Любов Павлова
"Мамо, ти навіть не уявляєш — я лежу і нікого не боюся"
Що ви відчуваєте зараз, як вдома готуєтеся зустріти сина? Можливо, є страви, які він дуже любить?
Страви є у нього, які він любить. І він сам ще розгублений, такий самий, як і я. Ви навіть не уявляєте, яке це відчуття. Я зараз не можу навіть пояснити. Звісно, я буду його зустрічати, звісно, я буду його готувати, все, що можливо для нього зроблю — це зрозуміло, це моя дитина.
З учорашнього дня не спілкувалися з ним сьогодні? Не було такої можливості?
Їхав він поїздом. І постійно, постійно, я дивлюся, що він в мережі. Йому телефон дали. Він ввімкнув Telegram, дивлюся, він постійно в мережі. У нього ж там віконечко. Я йому пишу: "Сину, ну чому ти не спиш?" А він каже: "Мамо, ти навіть не уявляєш. Я лежу і думаю, Господи, я лежу і нікого не боюся. І підійшла волонтерка й погладила мене по руці". І це для нього було щось надзвичайне — теплота відношення. Я не знаю, як висловити, що для нього це було. Ми бачили один одного по відеозв'язку. Я зараз у нього, в нього ж є будинок. Ми тут зі старшим зробили йому ремонт. Всі йому умови зробили тут.
Тобто ви зі старшим сином готуєтеся зустрічати?
Так.
