За інформацією: Суспільне Харків.
Андрій Стрельченко (зліва) та Владислав “Оскар”. Суспільне Харків/Роман Кривко
Прикордонники Харківщини одні з перших, хто зустрів росіян на пункті пропуску "Гоптівка" у перший же день повномасштабного вторгнення. 23 лютого біля державного кордону з боку РФ почала накопичуватися військова техніка, що з української сторони сприйняли як провокацію, каже прикордонник Андрій Стрельченко.
Наскільки раптовим був напад, які бойові завдання зараз виконують та що служить мотивацією воювати далі, заступник начальника 4-го прикордонного загону, комендант прикордонної комендатури швидкого реагування РУБпАК "Стрікс" Андрій Стрельченко та заступник коменданта РУБпАК "Стрікс" Владислав на позивний "Оскар" розповіли Українському Радіо Харкова.
Де ви перебували на службі на момент 24 лютого 2022 року?
Андрій: На період початку повномасштабного вторгнення я проходив службу у відділі прикордонної служби "Дергачі" на посаді першого заступника начальника відділу. У мої завдання входив контроль за виконанням завдань всього підрозділу.
Це пункт пропуску Гоптівка, який всі знають на Харківщині. Це пропускні операції, охорона державного кордону, виконання прикордонними нарядами завдань щодо недопущення порушення державного кордону людей, транспортних засобів та вантажів, незаконне переміщення зброї, боєприпасів, наркотичних речовин.
Прикордонник Андрій Стрельченко. Фото надав Андрій Стрельченко
Владислав: Я проходив службу в Харківській авіаційній прикордонній ескадрильї. В моїх завданнях були польоти на вертольотах над державним кордоном, моніторинг його стану і ситуації з тієї сторони, накопичення військ і розуміння, що готується, що буде наступним кроком.
Чи були ознаки підготовки до вторгнення?
Андрій: Якщо брати лютий до повномасштабного вторгнення, ми знали, що Російська Федерація проводить навчання. Про це вони всім говорили, що навчання: ешелони техніки приїжджають, ешелон техніки виїжджають, вигрузка-загрузка особового складу.
До 23 лютого ми біля державного кордону нічого не спостерігали, крім техніки, яку ми там час від часу фіксували і отримали інформацію за розвідданими. До цього військова техніка не була присутня на ділянці поблизу державного кордону, але вже лютий показує, що йде якесь накопичення, йде рух важкої броньованої техніки.
23 лютого об 11:00 годині чергова служба доповіла, що вони спостерігають рух колони поблизу державного кордону на відстані трьох-п'яти кілометрів. Колона техніки під'їхала — "Гради" і САУ — й зупинилась. Особовий склад, який був в транспортних засобах, вийшов. Транспортні засоби залишились на місці — все. Після чого ми доповіли Збройним силам по своїй лінії. У нас була взаємодія з 92-ю бригадою.
Пропускний пункт “Гоптівка”. Фото надав Андрій Стрельченко
Приїхав комбриг, ми поспілкувалися, він подивився по відеокамерах на техніку. Всі сприйняли це вже як якусь провокацію. Особовий склад прийняв бойову готовність, отримав автоматичну зброю і вже далі з нею ніч чергування.
О 20:00 знову почався рух техніки трасою до пункту пропуску Нехотіївка з російської сторони, без перетину державного кордону. Ми спостерігали, як колони рухаються, під'їжджають-виїжджають. Пропускні операції в пункті пропуску здійснювались. Фактів, які могли б занепокоїти, не було, окрім колони.
Владислав: Нам постійно приходила розвідінформація, що росіяни накопичують свої війська на вузлових станціях на своїй території. Ми злітали, у нас була спеціальна техніка для того, щоб можна було дивитися на 18-20 км на ту сторону.
І ми бачили, що там є рух техніки, танків, бронетранспортерів, вантажівок, але вони не рухалися ще в сторону кордону. А коли прийшла інформація 23 лютого зранку, що ворог їде до кордону, ми піднялися. Побачили, що в лісосмузі за три кілометри від кордону стоять БТРБроньована транспортно-бойова машина для транспортировки особового складу вже. Розгорнуті намети з військовослужбовцями.
Цю всю інформацію передали вищому керівництву. Вони сказали: "Ну, напевно, завтра почнеться". І тоді всім сказали: "Готуйтесь на завтра, заправляйте свої автівки, будемо готові". І о четвертій ранку все почалось.
Владислав “Оскар”. Фото надав Владислав
Чи були у вас інструкції щодо того, як відступати, евакуюватися?
Андрій: Інструкції, звичайно, були, але, якщо дивитися правді в очі, ніхто не був до цього готовий. Ми не були до цього готові, це потрібно просто визнати. Тому що до останнього всі сподівалися, що нічого не буде.
А коли трапилось, звичайно, вже приймались рішення безпосередньо по факту. Коли почався обстріл пункту пропуску, в якому перебував цивільний автобус з людьми, військовослужбовці спочатку людей всіх відправили в укриття, тому що на пункті пропуску були вже бетонні споруди під землею. Вони перечекали і потім автобус поїхав на територію України у Харків. Знову почався обстріл і через якийсь період часу почався рух вже важкої броньованої техніки в пункт пропуску (Гоптівка, — ред.).
Вони обстріляли пункт пропуску. Це були "Гради" і артилерія. Після чого вони також обстріляли відділ прикордонної служби. І після того, як почали обстрілювати і, розуміючи, що йде важка техніка, була отримана команда на зміну тактичного положення. І особовий склад на чолі з керівником відійшли в бік Харкова.
Прикордонник біля пропускного пункту “Гоптівка”. Суспільне Харків
Владиславе, де Вас застало повномасштабне вторгнення?
Владислав: 23 лютого ми закінчили нічні польоти. Командир нас відпустив по домівках. Приїхав додому, сильно втомлений, ліг відпочивати і о четвертій годині ранку набрав керівник і сказав: "Все почалося, швидко збирай речі і на роботу".
Ми працювали по кордону всієї Харківської області. І також і на Сумській, і на Луганській. Приїхав на роботу — це аеропорт "Харків", там базувалась наша ескадрилья, і вона вже була під обстрілами, її обстрілювали з РСЗО.
Всі одразу почали збирати речі — є чітка інструкція, що робить авіаційна бригада, коли починається широкомасштабна війна. Командир зібрав нараду керівництва, сказав, що є команда перебазування на захід. Не уточнив куди саме, але сказав на захід. Вся техніка, що літала, яка була на той момент, вона одразу підготувалася, пілоти сіли і вилетіли туди.
Техніка, яка в той момент стояла на ремонті, протягом декількох годин була оперативно відремонтована, підготовлена і також переправлена на захід. Літали тоді "Калібри" над головами, літали РСЗО, були обстріли. Але техніка полетіла.
Владислав на позивний “Оскар” разом з побратимами. Фото надав Владислав
Потім почався шлях назад в Харків, тому що тут залишились всі мої близькі, друзі, які дзвонили, писали, надсилали фотографії, відео, як вони боронять Харків. Я попросив командира, щоб мене перевели в піхотний підрозділ в Харків, трошки виконати свою присягу.
Тоді всі хотіли прикласти максимум своїх сил для того, щоб знищити ворога. І в тому числі я — біг, хотів стріляти, хотів показати себе, що я от можу, я хочу, вмію і буду це робити.
А до безпілотної техніки вже став після поранення — втратив трошки працездатність лівої руки. І Андрій запропонував: "Якщо ти вже не можеш виконувати ті функції, ти можеш тримати пульт. Давай, навчайся і будемо рухатися далі, будемо нищити ворога".
Пане Андрію, які задачі зараз виконує підрозділ?
Андрій: Підрозділ виконує завдання щодо повітряної розвідки та нанесення вогневого ураження по противнику за допомогою FPV-дронів та великих бомберів. Є в підрозділі наземні роботизовані комплекси, які виконують логістичні місії із забезпечення уже тих позицій, які знаходяться безпосередньо на лінії бойового зіткнення на державному кордоні.
На ваших очах змінювалася війна. Наскільки вона змінилася, як її можна оцінити сьогодні?
Андрій: Якщо взяти 2022 рік, то, коли мені в підрозділ дали "Мавік", ми всі були, скажемо, в шоку — можна злетіти, дивитися, проводити розвідку і дивитися там за підступами до державного кордону. Потім почали з'являтися FPV-дрони, крила, дрони на оптоволокні, і вже ми прийшли до наземних роботизованих комплексів. Тобто кожен рік ми рухаємось вперед і мінімізуємо людський фактор.
Безпілотна складова, станом на сьогодні, напевно, — це найбільша перевага, пріоритет для нашого війська, тому що задача мого підрозділу — захистити піхоту, щоб до них ворог не дійшов.
НРК “Бендер-камікадзе”. Суспільне Харків/Олександра Новосел
Як змінилася прикордонна служба?
Андрій: Харківський прикордонний загін до війни виконував такі самі завдання, як сьогодні виконують завдання на західному кордоні. Тобто були пропускні операції, охорона державного кордону. Станом на сьогодні Харківський прикордонний загін виконує бойові завдання на лінії державного кордону спільно з Силами оборони України.
Що мотивує вас, завдяки чому тримаєтесь?
Андрій: Очі моєї трирічної дитини 24 лютого — вони залишаться (в пам'яті, — ред.) назавжди. Я не хочу передати все це дитині і наступним поколінням.
Владислав: Тут все дуже просто. Це діти, сім'я, будинок, рідне місто, рідна країна і присяга цьому народу.
