За інформацією: Суспільне Харків.
Майдан Конституції у зливу, Харків, 12 червня 2024 року. Суспільне Харків/Євген Гертнер
Для позначення жителів певної території використовують спеціальні назви — катойконіми. В жителів одного міста, зокрема, Харкова, їх може бути кілька: харків'яни та харківці.
Як правильно називати жителів обласного центру та утворювати інші катойконіми — Українському Радіо Харкова розповіла доцентка кафедри української мови Каразінського університету, кандидатка філологічних наук Катерина Дюкар.
Далі — пряма мова.
Що таке "катойконім" і які є варіанти на позначення жителів Харкова?
Будь-яка назва людини за приналежністю до території, що називається в науковій літературі "катойконім" і походить від грецького κάτοικος і ώνυμον, тобто "ім'я жителя", це завжди самоназва.
Кандидатка філологічних наук Катерина Дюкар. Суспільне Харків/Роман Кривко
Узвичаєне за останні 70 років "харків'яни" сприймається тепер органічно і звично. Але тут дуже важливий аспект, якщо ми говоримо про "харків'ян" і "харківців", то чого ми, власне, прагнемо? Самоідентифікації чи історичної правди? Історична правда безумовно важлива і вона є, скажімо так, перехідною ланкою для того, щоби самоідентифікуватися.
Яка форма є найбільш органічною і правильною?
Насправді сьогодні це дискусійне питання і правда захована у століттях. Тут не обійтися без невеличкого екскурсу в історію.
"Харківець" утворено від топоніма "Харків" та суфіксу "-ець". Суфікс "-ець" — один із найдавніших в українській мові й загалом у слов'янських мовах. За даними істориків східнослов'янських мов, він уживався ще у праслов'янській мові. Тобто, пройшовши довгий шлях, зберігся до сьогодні.
Шеврон “Харків”. Суспільне Харків
Коли ми вживаємо суфікс "-ець" для того, щоб утворити "полтавця", "харківця" чи "луганця", ми вкладаємо в нього значення "людина за місцем проживання" у Полтаві, Харкові чи Луганську. На момент того, як починала формуватися етнічна свідомість і ці катойконіми — за різними даними, це XI-XIII століття — суфікс "-ець" у слов'ян вживався зі зменшено емоційним значенням: він не мав значення "мешканець території". Вживалося в значенні якоїсь зменшеності, приязного ставлення: рудимент цього "-ець" можемо простежити у слові "камінець". Для давніх слов'ян єдиним же способом ідентифікації був таки той "-анин", "-янин", "-ич" — "русич", "полов'янин".
Лише з XV-XVI століть суфікс "-ець" починає набувати різних значень. Зокрема, допомагати називати мешканця за територіальною ознакою.
Площа Свободи у Харкові. Суспільне Харків/Марія Солодовнік
Офіційна дата заснування Харкова — 1654 рік. Якщо в нас засновується нове місто, і уже увійшов у такий вжиток цей "-ець", форма "харківець" природна. Вона абсолютно відповідає історичній справедливості. В українській мові така форма і набула щонайширшого використання.
Щодо форми "харків'янин": до моменту появи значення у суфіксу "-ець" "мешканець за певною територіальною ознакою", у нас цю функцію виконували суфікси "-ин", "-анин", "-ич". Це теж властиво українській мові.
Яка норма зафіксована у словниках?
Вчителі, редактори, коли обстоюють форми на "-ці", то формулюють правило про те, що ми можемо вживати суфікс "-ин" та інші, якщо основа слова закінчується на "к" або "ц". Тут же в цьому списку з'являються непослідовності — киянин, львів'янин. І тут ми знову повертаємось до питання історичної справедливості. Коли були засновані ці міста? Тоді, коли ще не вживали суфікс "-ець" у звичному для нас значення. І тут правило не діє.
Книжки у бібліотеці. Суспільне Харків/Євген Гертнер
У словнику української мови за 1980 рік є слово "харківці". Там написано, що це "те саме, що харків'яни". Тобто це не якесь таке стародавнє слово, яке витягли, тому що є тренд?
Як філолог, як любитель словників. Думаю, що тут варто звернутися до словників ще початку ХХ століття. От російсько-український академічний словник 1924-1933 років, укладений Агатангелом Кримським та Сергієм Єфремовим. Кримський — відомий лінгвіст, поліглот. Його не звинуватити у якомусь вкрай суб'єктивному ставленні, він був істориком мови. Що ми читаємоЗа деякими даними, четвертий том словника за редакцією А.Кримського та С.Єфремова втрачений. У вільному доступі існує доробок, який охоплює слова з "А" до "П" в Агатангела Кримського? "Житель Харкова — це харківець і харків'янин". У правописному словникові Голоскевича форму "харківець" ми знайдемо. Якщо підемо вже до російсько-українського словника ділової мови 1930 року, то "житель Києва, Харкова, Одеси — це киянин, харківець, харків'янин, одесець".
Чому форма "харківчани" не є правильною?
Мова — це така само система, як LEGO або мозаїка. Кожен пазл має пасувати надзвичайно чітко. Якщо ми говоримо про форму "харківчанин", то цей кентавр дійсно є впливом. У нашій мові все відбувається закономірно, зокрема процеси словотворення. У цих процесах ніщо нікуди не зникає і нізвідки не з'являється. Звідки береться оце "чи"?
Є система: око-очі-оці, рука-ручний-руці. У нас є "отець" і є "отче". Коли ми утворюємо слова, ми не можемо довільно брати елементи і вставляти у середину кореня чи суфікса. Ми перетворюємо тоді виструнчений, логічний процес на абсолютний хаос.
Чи можуть географічні назви показувати, як самі себе позначили й називали жителі?
Традиції етнонімії, катойконімії ґрунтовані на певній низці формул. Одна з формул полягала в тому, що людину називали за місцем її мешкання. Візьмемо прізвища. Нерідко прізвище реєструвалося на базі якогось прізвиська, утвореного від назви території, де людина жила, працювала або до якої належала. Зокрема, є такі прізвища, як "Ізюмець". Тобто людина, що мешкає в Ізюмі.
Харківці у Полтавській області. Google Maps
Житель Чугуєва — чугуївець, Лозової — лозівець, Валки — валківець, Зміїв — зміївець. Коли мова "бачить", що її мовцеві важко щось вимовити — збіг звуків якийсь важкий для мови, то мова "почергує" або зробить вставку.
Форми "ізюмчанин", "зміївчанин" будуть неприродними, оскільки "ч" береться нізвідки?
Звісно.
Для людини важливо обома ногами торкатися ґрунту. Ґрунту ти торкнешся тільки тоді, коли знаєш, хто ти. Дуже важливо, щоб спосіб нашого називання збігався з моделлю називання на решті території України.
