За інформацією: Суспільне Харків.
Поетка Лілія Поливода. У колажі використані малюнки Ніки Кожушко. Суспільне Харків
16-річна поетка Лілія Поливода родом з Сум. Вона пише вірші під псевдонімом "Лілія Вінграновська". Свої перші твори написала у 12 років, а нині — готується до вступу в університет, щоб поглиблювати свої знання в українській літературі. Лілія стала однією з чотирьох номінанток премії "Генерація Ніка".
Суспільне поговорило з Лілією про початок творчості, псевдонім, рідне місто та виклики для її покоління. Далі — пряма мова.
"Поезія має бути перевіркою пульсу"
З чого і коли почалась ваша творчість?
Я з дитинства була дуже творчою дитиною. У мене часто були якісь погляди на світ, які відрізнялися від поглядів що моїх однолітків, що дорослих. Я почала писати, як це воно часто буває, фантастичні оповідки, продовження до своїх улюблених історій, мультиків, казок, якісь пісеньки складала — хотіла взагалі співати, але це все потім якось зникло. Я вже почала розуміти, що мене хвалять, але це тому, що я дитина, а не тому, що це добре.
Років 12 років, я була в сьомому класі, — і якось мені в голову прийшло написати вірша. На це мене надихнула історія моєї подруги, яка дуже багато говорила про свою закоханість. Мене це так переповнювало, що я вирішила всі ці емоції — позитивні й негативні — вилити у вірш.
Лілія Поливода. Фото надала співрозмовниця
Це було навесні, потім, протягом літа, я намагалася вдосконалюватися, одразу почала вивчати основи поетики, версифікації, як це робити правильно. Воно-то не дуже виходило самостійно, але я продовжувала.
Це була терапевтична штука. Мене визначило те, що я писала про людські переживання. Мені було дуже важливо розуміти людей, слухати їх, бачити їх і уявляти, що відбувається в них всередині.
Лілія Поливода. Фото надала співрозмовниця
Коли я показувала людям свої вірші, вони почали говорити, що впізнають в них себе, навіть якщо це насправді було не про них. Це ставало для мене ще більшим стимулом рухатися далі.
Які теми зараз превалюють у вашій творчості?
Початок повномасштабного вторгнення поділила творчість на "до" і "після" для дуже багатьох митців. "До" мої вірші були більше сконцентровані на якихось переживаннях, те, що відчуває кожен, чомусь такому загальному. І я була меншою, я не могла так багато і глибоко аналізувати людей.
Після початку повномасштабного вторгнення я багато почала писати саме про війну, бо це ж були мої почуття. Я вважала, що маю про це говорити, тому що поезія — це про голос, про те, що ти можеш бути почутим і маєш бути суголосним із часом. Через такі тексти я також зрозуміла, що для самого митця поезія має бути перевіркою пульсу: чи б'ється твоє серце, чи може воно щось відчувати.
Я повернулася до більш інтимних тем, до своїх переживань і зараз намагаюся писати про себе, записувати переживання підліткового віку, друзів, взагалі робити зріз свого покоління й описувати свої емоції в цей момент.
"Вінграновський — мій поетичний соулмейт"
Яке воно — ваше покоління?
Моє покоління — це діти, яким довелося подорослішати в один момент. Їх не навчили, що треба з цим робити. Начебто ми в один день прокинулися і розуміємо, що змінилися абсолютно, але нам забули вкласти знання, що з цим тепер робити і тепер ми мусимо розбиратися в собі, розбиратися у світі, який змінюється щодня — ми не знаємо, чи продовжуватиме він змінюватися, чи що з ним взагалі станеться завтра. Ми не знаємо, що станеться завтра з нами й чи є в цьому взагалі якийсь сенс — ми його шукаємо і самі собі створюється.
Лілія Поливода. Фото надала співрозмовниця
Саме тому переживань у нас багато, почуттів у нас багато — і вони всі змішані. Описати те, що змінюється щодня, те, що не має в собі якоїсь форми й те, що є максимально аморфним і абстрактним — це, як на мене, досить складно, і я за це беруся, мені подобається.
Хто вас надихає на творчість? Маєте якихось улюблених авторів?
Думаю, це очевидно, що мене приваблює українська поезія. Я вважаю, що в нас чудові автори XX століття, Розстріляного Відродження — це час розквіту нашої поезії. Зараз вони все більше набирають популярності і я цьому дуже рада, тому що саме великою мірою через них я свого часу полюбила українську поезію.
