За інформацією: Суспільне Харків.
Тетяна Кряж — із Мирового на Куп’янщині. Суспільне Харків/Лариса Говина
"Документи взяла. Одяг теж трішки взяли. Усього не візьмеш. Ану, все життя прожили, накопичували там все. Шкода, звичайно, розлучатися було. У мене дім з усіма вигодами зроблений. Живи й радій. Але не судилося. У 75 років довелося ось так поневірятися. Син поїхав до сестри на Урал, Єкатеринбург. А я одна залишилася — і все. Чоловік помер, батьки померли. Все, нікого немає, а я сама. Вирішили поїхати в пансіонат", — розповідає Тетяна Кряж.
У 75 років довелося ось так поневірятися. Кажуть, що дуже й дуже гучно. Ще, знаєте, ті дрони літають постійно. Там тяжко жити.
Костянтин Черняк. Суспільне Харків/Лариса Говина
Переїжджає й Костянтин Черняк. Розповідає, у шелтері тимчасово перебував близько семи місяців. Каже, після інсульту потребує постійного нагляду та спокою, а в рідному Куп’янську жити стало неможливо.
"Житло, як сказати…. Потрапляв снаряд — і немає ні вікон, все, а я зараз не спроможний ходити. І немає кого… Батьки вже старенькі, у них теж із житлом… Треба, щоб хтось допомагав", — каже чоловік.
Переселенка з Донеччини Валентина Похвалій через хворобу втратила ногу. Суспільне Харків/Лариса Говина
Переселенка з Донеччини Валентина Похвалій виписує у блокнот рецепти. Каже, хоче скоріше стати на протез та самостійно готувати їжу. Жінці ампутували ногу через ускладнення хвороби, але є благодійники за кордоном, готові допомогти з реабілітацією, говорить Валентина.
"Та я не можу досі звикнути, що я без ноги. Я вже й так стрибаю на одній ніжці, на ходунках. Вже навчилася тут на кріслі, як ас, як водій", — говорить Валентина Похвалій.
Переселенка з Донеччини Валентина Похвалій виписує у блокнот рецепти, мріє знову готувати самостійно. Суспільне Харків/Лариса Говина
"Вони — діти"
Лариса Титаренко — адміністраторка шелтера. Розповідає, що сама переселенка. Війна змусила її полишити Вовчанськ, у шелтері працює з 2023 року.
"Я ж не сама, вважай, приїхала. Донька зі мною, онуки тут, й зять, й син у мене два роки безвісти зниклий. Працювати треба. З кожною людиною, яка приїжджає до мене в шелтер, в першу чергу треба спілкуватися. Якщо ми не спілкуємося — ми нічого не доб'ємося", — розповідає адміністраторка.
Лариса Титаренко показує вишивку, що зробила одна з евакуйованих жінок, яка жила у шелтері. Суспільне Харків/Лариса ГовинаЦе у нас вишиваночка з самого початку, відкриття. Ми відкрилися 26-го липня. 27-го нам завезли жіночку. І ця жіночка вишивала, ткала сама, крючками. Світла немає. Чую: вона вже співає. Без світла, з ліхтариком, свічечкою, сидить, вишиває. Ми її відправили в пансіонат. Ми зідзвонювалися. Теж вишиває в пансіонаті. Її вишивка — найголовніший оберіг у нас.
"Кожна людина мене чекає. Вони — діти. Я казала й буду казати — це діти трирічні, тільки вік у них вже похилий. Чекають мене кожен день", — каже Лариса.
Шелтер, де надають маломобільним людям тимчасовий прихисток: "Відсутність місць, де можна розміщувати людей — це одна з найбільших проблем"
Шелтер, де розміщувалися Тетяна та Констянтин після евакуації, — місце тимчасового прихистку для маломобільних людей, яких волонтери вивезли з небезпечних територій.
Таких місць у Харкові та області нині бракує, говорить представник громадської організації "Центру надання гуманітарної допомоги "Волонтер-68" Євгеній Харламов.
Представник громадської організації “Центру надання гуманітарної допомоги “Волонтер-68” Євгеній Харламов. Суспільне Харків/Лариса Говина
"Люди різні. Навіть останнім часом звертаються по допомогу у розміщенні навіть з Запорізької області. Зазвичай ми приймаємо Харківську область, тобто, Вовчанський, Липецький, Куп’янський напрямки. Були випадки, коли привозили людей з Донеччини", — розповідає Євген Харламов.
Якщо брати саме маломобільних людей, по яких спеціалізується наша організація, то є проблема в тому, що більша частина — це вже люди похилого віку. Вони відмовляються виїжджати, коли відносно безпечно, коли можна заїхати, спокійно завантажити людей, речі, й у відносній безпеці виїхати. Вони сидять до останнього, коли вже прилітає або в їх дім, або в будинок сусідів.
Шелтер для маломобільних людей на Харківщині, вересень 2025 року. Суспільне Харків/Лариса Говина
За останній місяць, каже Харламов, збільшилася кількість людей, які виїжджають з Донеччини та Запоріжжя, тому спеціалізовані заклади в прифронтових областях заповнені — шукають місця у тилових регіонах.
"Проблема з розміщенням полягає в тому, що дуже багато людей похилого віку, людей з інвалідністю та просто маломобільних людей через різні моменти в житті. У когось немає виплат, у когось немає документів, хтось все життя працював на городі й у нього немає стажу", — розповідає волонтер.
Жінка, яка живе в шелтері для маломобільних людей на Харківщині. Суспільне Харків/Лариса Говина
Якщо людина має виплати, то їй трошки легше — можна розмістити в державних установах, в державних геріатричних закладах. Але вони всі в Харківській області переповнені — ніхто не бере. А в інших областях треба вести перемовини, домовлятися. Відсутність місць, де можна розміщувати людей — це одна з найбільших проблем.
Шелтер для маломобільних людей на Харківщині, вересень 2025 року. Суспільне Харків
За словами Харламова, у цьому шелтері нині понад 20 людей, які потребують постійного догляду. Тривають перемовини щодо розміщення п’яти з них у спеціалізованому закладі в Рівненській області.
Яка у Харківській області ситуація з розміщенням маломобільних людей
За даними обласної військової адміністрації, на Харківщині визначено 78 локацій тимчасового проживання для вимушених переселенців. Для маломобільних людей вільними залишаються п’ять місць.
Як повідомила речниця обласної військової адміністрації Анна Гонтар, за необхідності в області готуватимуть приміщення, які нині не використовують.
Шелтер для маломобільних людей на Харківщині, вересень 2025 року. Суспільне Харків/Лариса Говина
За її словами, з Богодухівського, Ізюмського, Куп’янського, Харківського та Чугуївського районів з початку 2025 року евакуювали 371 маломобільну людину.
