За інформацією: Суспільне Харків.
Ольга Клейтман. Суспільне Харків/Лариса Говина
"Він виник одразу, як почалося повномасштабне вторгнення, тому що дуже багато людей залишилися без рідних і без соціальних працівників, без підтримки, тому що дуже багато людей евакуювалися з міста. Ми знайшли 270 людей. Ми не могли їм одночасно допомогти в різних місцях міста", — говорить засновниця шелтеру.
Ми намагаємося відтворити те, що вони втратили. У них нічого немає, розумієте? Це люди не з доброї волі сюди потрапили. Вони потрапили через Російську Федерацію сюди. Це — люди, які працювали все життя. Вони працювали, вони заслуговують на нашу повагу, заслуговують на нормальне життя.
Після того як українські війська змусили росіян покинути околиці Харкова, частина підопічних прихистку повернулися додому, але з'явилися нові.
"Це люди з деокупованих територій, також люди, які зараз евакуюються, коли рухається лінія фронту. З Куп’янська дуже багато. Дуже багато людей. Вони були й раніше, ще з першої хвилі. І зараз те ж саме", — пояснює Ольга Клейтман.
Неля Левадна з Куп’янська пережила окупацію й поховала сина-військового.
Неля Левадна, переселенка з Куп’янська. Суспільне Харків/Лариса Говина
"«Гості» ходили з перевірками, з цим всім, у кого сини, хто був в АТО. З перевірками додому. Я щохвилини чекала, переживала. Ніхто мене не продав, ніхто сина не продав, що він був в АТО. Один раз я зустрічалася з росіянами: «Ваші документи». Ну, як ми звикли наче — а хто ти, що у мене будеш вимагати документи? Кажу: «А хто ви?» А він каже — так і казав, як я зараз: «Я — руський!» Ось так. Я йому кажу: «Ваші батьки й мої батьки у Вітчизняну війну (Другу Світову — ред.) з одного казанка їли, а зараз ви прийшли мене вбивати»", — розказує пенсіонерка.
Елеонорі — 94 роки. Жінка пішки вийшла з Вовчанська у травні 2024 року, коли росіяни вдруге пішли на місто.
Переселенка з Вовчанська Елеонора. Суспільне Харків/Лариса Говина
Що Вовчанськ знищений, Елеонора не знає: "Коли буде тепло, то я піду туди, до Вовчанська".
Нині у шелтері проживають до 50 людей.
"Дві найпроблемніші статті витрат — це оренда, тому що в оренду у нас включена електрика й водопостачання, а як ви розумієте у нас пральна машина працює без перерви. Велика проблема із зарплатнею. Я вважаю, що дівчата дуже важко працюють. Два роки тому побудували їм п’ятизірковий готель для курей. А качки — вони можуть надворі жити, якщо не нижче… Влітку вони разом купаються. І собаки, і качки. Я зрозуміла, що вони всі народилися в селі, що треба просто зробити таку атмосферу, ніби це їхнє дитинство, щоб їх оточували запахи, звуки, щоб вони бачили те, що було в дитинстві — і їм буде спокійніше", — каже засновниця прихистку Ольга Клейтман.
Ми ж називаємося «Велика родина». Ось мрія кожної людини — закінчити свій вік не десь у притулку, а у великій родині, щоб навколо були онуки, щоб були собаки, щоб був камін, щоб було весело.
