За інформацією: Суспільне Харків.
Історія полеглого воїна Сергія Харченка з Харкова. Колаж: Суспільне Харків
Для своєї родини харків'янин Сергій Харченко був підтримкою — сильним, люблячим чоловіком і батьком. На фронті він став опорою для побратимів: із кулеметом, який назвав "Юлькою" на честь дружини, воїн до останнього тримав оборону села в Курській області РФ. 7 жовтня 2024 року Сергій Харченко помер у Сумській лікарні внаслідок кульового поранення, отриманого у стрілецькому бою з російською піхотою. Йому було 43 роки.
Спогадами про чоловіка, батька та воїна із Суспільне Харків поділилася його дружина Юлія Харченко.
"Так і не дізнався, що в родини немає дому"
24 вересня 2024 року. Військовий Сергій Харченко вирушає на бойове завдання, після якого його рідні не мають з ним зв'язку.
2 жовтня 2024 року, вечір. У Харкові лунає вибух. Російська керована авіабомба вдаряє по квартирі родини Харченків на Салтівці.
Наслідки прямого влучання КАБу в п’ятиповерхівку в Харкові, 2 жовтня 2024 року. Суспільне Харків/Олександра Новосел
Пізно ввечері 6 жовтня Юлія отримує дзвінок від чоловіка, який на той час брав участь у Курській операції.
"Я — поранений, мене везуть в Сумський госпіталь. Все буде добре", — встигає сказати Сергій Харченко телефоном.
Бійця вивозили на евакуацію. Побратими не одразу змогли його забрати. До цього підірвалися дві автівки і лише третя евакуаційна машина вивезла Сергія до медзакладу.
"Він був в цій машині, коли його везли. Це було вночі. Я спитала, чи важке поранення. Він сказав: все буде добре. Але так не сталося. Він так і не дізнався, що в родини немає хати", — пригадує Юлія Харченко.
За офіційною версією, Сергій зазнав наскрізного кульового поранення у стрілецькому бою з російськими піхотинцями.
21 рік разом
Сергій та Юлія багато років жили в одному районі Харкова — на Салтівці. Вони познайомилися у 2001 році коли чоловік повернувся на декілька днів додому зі строкової служби.
"Нас познайомили спільні друзі. Потім закінчилася у нього строкова служба. Сергій повернувся і ми почали зустрічатися, а у 2003 році одружилися. А потім він був цивільною людиною. Багато років працював у супермаркеті, потім змінив професію. І ми чотири роки працювали разом", — розказує Юлія Харченко.
Ми завжди були разом. У мене таке відчуття, що ми навіть по-справжньому ніколи не сварилися. Не пам'ятаю, щоб він навіть підвищував голос. Сергій був такий чоловік кремезний — 1 метр 93 сантиметри. А я — мала, 1 метр 56 сантиметрів. І я завжди себе відчувала під захистом.
Сергій та Юлія Харченки у мирному житті. Суспільному надала Юлія Харченко
У подружжя народився син. Сергій Харченко разом з батьком Юлії побудували двоповерховий будинок на дачі.
"Він не дуже любив їздити по клубах, друзям. Був такою більш домашньою людиною. Сергій був найкращим батьком, дуже любив сина. Захоплювався дачею, власноруч виробляв тротуарну плиту. Чоловік був на всі руки і міг зробити все — він банального цвяха забити до будівництва дому. Він міг все", — пригадує жінка.
Сергій Харченко з сином у мирному житті. Суспільному надала Юлія Харченко
"Для нього було важливо захистити свою землю"
Родина Харченків застала повномасштабне вторгнення РФ у Харкові, на Салтівці.
Коли це все почалося, ми сиділи в підвалах. Був "приліт" в наш будинок, але в іншому під'їзді. Сергій домовився, щоб нас з сином та кицькою вивезли на вокзал до евакуаційного потяга.
"Він залишився. У Харкові були мої та його батьки. Він їх дуже підтримував: шукав продукти, ліки. Все це під обстрілами. Вже потім він виїжджав в село в області, теж там працював, допомагав волонтерам. Коли Сергій повернувся у Харків, то сказав: "Я вже так не можу. Я не буду ховатися". І пішов захищати країну", — переповідає Юлія Харченко.
Сергій Харченко служив у 17 ОВМБр. Суспільному надала Юлія Харченко
Сергій став до лав Збройних сил України півтора року тому. Його дружина та син вже на цей час були за кордоном. Вони часто спілкувалися по відеозв'язку і вперше побачилися вже тоді, коли Сергій був військовим.
"Для нього дуже важливо було захистити свою землю, бо він майже пів року боронив країну саме Харківщини. Він був хлопець сором'язливий, але діяльний: облаштувати позиції, десь щось там знайти, з волонтерами зв'язатися. Ще коли вони були в Харківській області, побратими дуже тішилися, бо він був місцевий. Знав місто і села навколо", — розказує жінка.
Командир відпустив на день і вони поїхали по волонтерах, щось позбирали. Прийшли до хлопців у супермаркет, в якому Сергій працював перед мобілізацією, то їм давали продукти ящиками. Дзвонить мені: "Мала (так називав Сергій свою дружину — ред.), подивися, як ми затарилися. І показує на телефоні — вся машина у ящиках.
Сергій та Юлія Харченки після мобілізації чоловіка. Суспільному надала Юлія Харченко
Юлія Харченко пригадує, що Сергій вмовляв свого найкращого друга-побратима після перемоги переїхати в Харків, бо завжди вважав це місто найкращим.
Кулемет "Юлька"
Сергій Харченко служив 17-й окремій важкій механізованій бригаді. Він мав позивний Вовк. За словами Юлії, чоловік мав посаду навідника, але насправді служив кулеметником. Він боронив Харківщину, а згодом брав участь у Курській операції.
"Коли він був у відпустці або заїжджав до своїх батьків під час служби на Харківському напрямку, то його батько питав: "Як ти?" Сергій відповів: "Ось, прикриваю хлопців, щоб вони могли йти на штурм або захищатися". Батько його запитав: "Синочку, а хто тебе прикриє?" — переповідає жінка.
Сергій Харченко з батьком. Суспільному надала Юлія Харченко
За словами Юлії, Сергій самостійно носив кулемет — зброю він назвав на честь дружини.
Сергій завжди казав: "Ми з Юлькою покажемо ворогу". І показав. Якщо б він не був поранений, то показав би ще більше.
Сергій та Юлія Харченки після мобілізації чоловіка. Суспільному надала Юлія Харченко
У жовтні 2024 року медики з Сумського госпіталю боролися за його життя упродовж кількох днів після отриманого на Курщині поранення. Сергія Харченка не стало 7 жовтня. Бійця поховали на Алеї Слави кладовища № 18 у рідному Харкові.
"Хтось допомагав моєму батьку, тепер я буду"
У воїна залишилися син, дружина та батьки.
Сергій пишався сином. Зараз він вже дорослий, але він досить довго взагалі не міг розмовляти про тата. Трошки відкривається і розповідає: "Тато мене це навчив, це ми разом робили, там їздили на дачу, на прогулянку".
Сину Сергія та Юлії зараз 18 років. Він навчається за кордоном і вже четвертий місяць працює на "швидкій".
Родина Харченків до повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Суспільному надала Юлія Харченко
"Після того, як чоловік загинув, син пішов працювати на "швидку". Він сказав: "Хтось допомагав моєму батьку, тепер я буду". Він ще на першому рівні, поки не їздить на складні випадки. Але супроводжує хворих", — каже Юлія Харченко.
Коли живеш пів свого життя з людиною, а потім її втрачаєш, то немає іншої мети, як зберегти пам'ять і робити все для того, щоб люди пам'ятали.
Військовослужбовець з Харкова Сергій Харченко. Суспільному надала Юлія Харченко
Жінка продовжує берегти пам'ять про свого чоловіка. Вона каже, що у Сергія була дуже щира посмішка і він завжди ставився до людей позитивно — таким вона хоче його згадувати.
"Ми маємо триматися в пам'ять про Сергія. Для мене важливо, щоб люди взагалі усвідомлювали, якою ціною це дається — гинуть найкращі хлопці. Я хочу, щоб люди не були байдужими і не вважали, що війна їх не стосується. Найважливіші зараз люди — це ті хлопці, які боронять країну, нас, наших дітей, батьків та ідентичність", — говорить Юлія Харченко.
