За інформацією: Суспільне Харків.
Валентина Скокова. Суспільне Харків/Давид Надворний
"У нас є укриття в нашому під’їзді. Вважається, що було приведене до ладу, бо там підмели, якусь одну-дві лавки поставили й все. У підвалі є старі каналізаційні труби. Це було колись справжнє бомбосховище, яке розвалили, розпродали й весь метал вивезли. Це каналізаційні труби, які постійно прориває, там постійно волога підлога, смердить, навіть у під’їзді. Це не дозволяє спокійно туди спускатися та бути там", — розповідає Валентина Скокова.
За її словами, у це укриття жінка ходила у 2022 році.
"Сказати, що воно зовсім непридатне, я не можу. Дах є. І через те, чомусь мені здається, що воно було збудоване як справжнє сховище, в ньому хоча б є залізобетонні перекриття, які не просто як у домах, підвалах. А хороше справді перекриття. Запасні виходи там якісь. Через них, звісно, не вилізеш, бо вони завалені хтозна-чим.
Усе це було, але користуватися — не користуємось, бо навіть у під’їзді буває важко дихати. Це, мабуть, треба, щоб ще хтось пішов, бо сама я побоюся. В нас у під’їзді одні пенсіонери практично. Такі всі, як я — за 70. Мені 77 років. І бігати туди-сюди я, звичайно, не набігаюся. На п’ятому поверсі взагалі після операції люди є.
"Кожного разу сподіваєшся, що швидко все закінчиться"
Олеся Білогурова. Суспільне Харків/Давид Надворний
Жителька Харкова Олеся Білогурова каже, що її будинок розташований поруч з метро.
"Вже йде четвертий рік (повномасштабної — ред.) війни. Якось звикли жити в цьому страшному сні. На жаль, вже не так часто, мабуть, як потрібно. Ви знаєте, в нас кожного дня й ночі багато тривог. Чесно кажучи, вже цього літа було багато шахедних атак вдень, коли я спускалася в метро, бо була в місті. Взагалі-то страшно, просто кожного разу сподіваєшся, що швидко все закінчиться, без страшних руйнувань і жертв", — говорить Білогурова.
"Це могила"
Євген Анпілогов. Суспільне Харків/Давид Надворний
Від будинку Євгена Анпілогова до укриття треба йти метрів з 300, розповідає чоловік. Він живе у центрі міста.
"Якщо можна назвати укриттям підвальне приміщення — так там взагалі антисанітарія повна. Єдине, там світло провели. І все. Ніяких санітарних норм абсолютно не дотримуються", — говорить Анпілогов.
Так а що я — піду зараз в укриття, там приварено все. Запасного виходу немає, нічого немає. Ні води, ні… Ну з собою я візьму щось. Це могила.
"Альтернатива — ось школу тут побудували, можна туди. Єдине, що — в метро. Там можна дійсно сховатися, там хоч щось… Все є. Але до метро треба ще дійти. Це майже 800 метрів, якщо не більше. Я не знаю, як можна сховатися від якихось атак. Старі сховища, які були збудовані при Союзі, їх би відремонтувати, навести там лад, і була б ідеальна ситуація", — розмірковує житель Харкова.
"Спочатку атака, а потім — ухвалення рішення про укриття"
Олексій Кондаков. Суспільне Харків/Давид Надворний
"Дістатися укриття можна в обмежений якийсь час. Але я не розумію, чи буде така атака масштабною. І вона буде після того, як я ухвалю рішення про укриття. Тобто… Це неможливо. З мого погляду", — розмірковує житель Харкова Олексій Кондаков.
Спочатку атака, а потім — ухвалення рішення про укриття. Але до укриття можна не добратися, по-перше, по-друге, мені воно не потрібне — в мене вдома є підвал, наприклад. У підвал також не спускаюся, бо не бачу в цьому сенсу. Якась шахедна атака — я все одно не спускатимуся в укриття. Бо я не маю посеред ночі туди взяти, піднятися, цілеспрямовано піти в укриття, яке буде захищати мене наступні 15 хвилин, а потім мені ще йти назад.
"В коридорі сидимо. Всіх святих згадуємо"
Надія Світлична. Суспільне Харків/Давид Надворний
Надія Світлична розповідає, що у підвалі її будинку розташоване укриття. умови там вона характеризує як нормальні, однак не спускається у нього під час загроз російських ударів, каже, що з шостого поверху їй спускатися важко.
"Там прибрано. Багато людей було, потім багато ж поїхало. Пів дому ходили точно. Приходили, ледь не до ранку сиділи там. Коли літаки літали спочатку… В якийсь момент перестали ходити", — говорить жителька Харкова.
У мене балкон відчинений вночі. Чутно, як пролітають. Але сиджу в коридорі з собакою разом. В коридорі сидимо. Всіх святих згадуємо.
"З дому немає сенсу виходити, йдемо до ванної"
Дар’я Сердюк. Суспільне Харків/Давид Надворний
"Я користуюся тільки метрополітеном, якщо повз проходжу. Це єдине що. А з дому немає сенсу виходити, бо доволі швидко все прилітає, і поки зберешся, поки вийдеш… У цьому немає сенсу. Це якби жили в домі з укриттям, то можливо. А так — ні", — розказує жителька Харкова Дар’я Сердюк.
З початку повномасштабної війни було страшно, ходили в підвал, але я тоді жила в приватному секторі, в іншому місці, і там у нас був свій підвал. Ми спускалися туди. Там все було добре. Вночі взагалі не прокидаюся, тільки, якщо щось прилітає. Але тоді вже виходити страшно, тому йдемо до ванної.
"Користуюся дуже рідко"
Леонід Лавриненко. Суспільне Харків/Давид Надворний
"Найближче укриття розташоване за адресою Леся Курбаса, 13. Це підвальне приміщення. Воно чисте. Обладнане лавками, є вентиляція. Користуюся дуже рідко. Тому що мати не хоче під час повітряних тривог йти туди. А сам я також не піду. Навіть не хочу собі уявляти цю подію. Навіть не хочу про це думати. На початку повномасштабної війни був, бо мої близькі хвилювалися, і я з ними за компанію теж був в укритті", — згадує житель Харкова Леонід Лавриненко.
"Знаходжу ті місця у квартирі, де безпечніше"
Вадим Зайцев. Суспільне Харків/Давид Надворний
"Найближче — за адресою, де я проживаю. Паркінг дворівневий, і крім цього ще є непрофесійне бомбосховище. І метро «Наукова». Це буквально 100 метрів. У 2022 році ми там і жили. Місяці три. А зараз вже як звичка життя. Зараз дитина, онук… Іноді стежу за тривогами, я тоді вже реагую, і якщо десь у місті, я біжу в метро. Знаходжу ті місця у квартирі, де безпечніше", — говорить Вадим Зайцев.
У 2022 році не встигли сховатися
Мадлен Навроцька. Суспільне Харків/Давид Надворний
"Здебільшого на початку повномасштабної війни всі бігали до метро, але ми нікуди не ходили. Хоча й було дуже страшно, але нікуди не бігали. Через двір станція метро «Наукова». Мабуть, коли ти дійсно чуєш, що дуже страшно, і вас попереджають, і є час, то треба бігти, то, думаю, так, ми б побігли. Ми б встигли. Якби я жила біля метро, то я б, мабуть, і дитину туди потягнула, і всіх", — говорить жителька Харкова Мадлен Навроцька.
9 вересня 2022 року була гарна погода, ми пішли гуляти. Було влучання в школу, і ми були за цим будинком. Нас було троє дітей та троє дорослих, всі були поранені. Настільки це було неочікувано, просто ми йшли, і одразу цей гул, ніби до тебе наближається цей звук, дуже страшний, темнота, пил, скло. І нам ніде було сховатися. Ми притулилися до краю будинку, закрили дітей і все.
"Читаємо «Отче наш»"
Тамара Новічкова. Суспільне Харків/Давид Надворний
"Я живу на четвертому поверсі. Уявіть собі ситуацію: тривога, яка ось лунає від Держпрому, університету радіоелектроніки, і як я можу з четвертого поверху — в яке укриття я прибіжу? Скільки мені потрібно часу? Поки я біжу, вже закінчиться тривога", — каже жителька Харкова Тамара Новічкова.
Внизу був поверх підвальний. Там були раніше наші типу сарайчики, де зберігали якісь овочі, і так далі. Потім потихеньку це хтось приватизував, і зараз всі ці підвали зайняті. Тобто там можна було б спокійно… Спустилися — там все є. Але ми не маємо права. Там закрито якимись фірмочками. Незрозуміло, на що. Тому такі в нас укриття. Дуже шкода буває. Але читаємо «Отче наш».
"Немає сенсу бігти ось так. У нас багато, хто живе поруч з метро, так, я знаю, що вони (бігають — ред.). У мене знайома, вона початок війни там практично ночувала. Вона поруч, в неї дім стоїть прямо перед входом до "Наукової". А я, уявляєте, я побіжу — ну як я побіжу?", — каже Тамара Новічкова.
Укриття затопило, коли прорвала магістраль
"Найближче укриття — в нашому під’їзді, але в стані воно жахливому, бо в нас проходить магістральна труба. Вона вся вже в дірках і постійно тече. Востаннє затопило підвали так, що по кісточку вода була, поки приїхали ремонтники та чергову муфту поставили. Від неї там нічого вже не залишилося", — розповідає Ліляна Рибалко.
Може, я не права, але в принципі, укриття — воно укриття, але це не укриття, а цокольний поверх. Якщо навіть раптом засипле, то з дому простіше, з квартири вийти, ніж звідти вилізти.
"Я настільки вже спокійно до всього цього ставлюся, як фаталіст: прилетить — прилетить. Не прилетить — не прилетить. Спочатку, звісно, коли тут і стріляли, і танки, все це — так, страшно. А зараз вже за три роки війни якось звикли", — каже Ліляна Рибалко.
Олександр Маліцький. Суспільне Харків/Давид Надворний
"Укриття розташоване в дев’ятому під’їзді. В якому воно стані — там йдуть труби. Транзитна труба з іншого ще будинку. І вже кілька разів її проривало. І там затоплювало, що аж виливалося. Заходили сантехніки — костюми такі для обслуговування, гумові. Аж до поясу було води. Сказали, мінятимуть у четвертому кварталі. А до четвертого кварталу ще ж далеко. Буде, не буде — не зрозуміло", — розповідає житель Нових Будинків Олександр Маліцький.
"Бомбосховище для школярів, для дітей, для садочка — це, звісно, річ"
Самір Гаджиєв. Суспільне Харків/Давид Надворний
"У мене, на 601-му (мікрорайоні — ред.) буквально за будинком, на стадіоні побудували прям серйозне бомбосховище для школярів, для дітей, для садочка. Це, звісно, річ. Наші підвали… Всі ми знаємо, що за підвали. Там ніхто у нас не ховався. Може, з початку повномасштабної війни щось і було. Але зараз ніхто не виходить, не ховається", — говорить Самір Гаджиєв.
У мене дитина вдома, два з половиною роки, жінка. Ми вночі, якщо щось свистить, не встаємо навіть з ліжка. Якщо вже чуємо, що "Шахед" над головою… Просто якщо відчуваємо, що вже над головою, дитину якось прикриваємо ковдрою. І то у нас скло вже все заклеєне, навчені. Буває, виходимо в коридор. У мене коридор між будинком, по кілька стінок з кожного боку.
