За інформацією: Суспільне Харків.
Владислав Риков. Фото надав батько пілота Юрій Покусай
Зі слів дівчини, раніше вона вже реєструвала петиції, завдяки яким у Харкові зʼявилася Глісада Джуса та алея Мунфіша на честь загиблих пілотів Андрія Пільщикова та Олексія Меся.
Батько Владислава Рикова Юрій Покусай розповідає, що серед пропозицій вулиць для перейменування була, зокрема, вулиця Олександра Олеся.
Владислав Риков. Фото надала дружина пілота Анастасія РиковаІдей було багато. Була пропозиція перейменувати вулицю, яка зараз має назву Олександра Олеся. Але я кажу: Олександр Олесь — видатний поет часів визвольної боротьби УНР. Ми не можемо перейменувати вулицю, яка має імʼя одного з героїв визвольної боротьби на імʼя іншого героя визвольної боротьби.
"Вулиця має мати назву імені героя — там, де щось повʼязане із цим героям. Бо у нас часто назви вулиць в населених пунктах на честь видатної особистості, але ця особистість ніколи там не була і ніхто (про неї, — ред.) не знає і втрачається логічний звʼязок", — каже Юрій Покусай.
"Владислав себе не вважав героєм, коли воював": як згадує Владислава Рикова батько
Юрій Покусай всиновив Владислава, коли хлопцю було шість років: батьків Владислава Рикова вбили бандити в Луганській області. Чоловік каже — син виріс із ним на аеродромі.
Владислав Риков у кабіні літака. Фото надав батько пілота Юрій ПокусайУ нас не було такої розмови: "Па, я хочу бути льотчиком або не хочу". Це було цілком природно і нормально — він ріс в такому середовищі, був знайомий з моїми друзями-пілотами. Він у мене вперше в 11 років сам посадив літак. Ми з ним разом літали — він з крісла другого пілота, я його навчав.
Юрій Покусай розказує, що Владислав Риков міг виконувати завдання в будь-яких умовах. Владислав Риков за своє життя виконав 385 бойових польотів, під час яких знищив півтори сотні одиниць важкої техніки росіян, а ще — понад 100 різних машин, 18 пунктів управління та більш ніж півтори тисячі російських військових на полі бою, розповідає його батько, теж льотчик Юрій Покусай.
Владислав Риков із батьком. Фото надав батько пілота Юрій Покусай
"Коли мене запитали ваші колеги: "Як виховати героя?". Я кажу: "Не виховував героя, я виховував просто нормальну людину, гідного громадянина, власним прикладом, прикладом нашої сімʼї". І Владислав себе не вважав героєм, коли воював. Він був скромною людиною. Як льотчик він був, я не побоюся сказати, найкращим льотчиком-штурмовиком в Україні", — каже батько Рикова.
"Він завжди ставив у пріоритет захист тих, хто на землі": побратим — про Владислава Рикова
Льотчик із позивним "Пумба" познайомився з Владиславом Риковим у 2019 році під час служби у 299-ій бригаді імені Василя Нікіфорова. Військовий розказує, що Риков був його командиром ланки.
"Він завжди ставив у пріоритет захист тих, хто на землі. Ми жили разом в одному приміщенні, разом виконували задання. Мені випало за честь виконати з ним певну кількість бойових вильотів і він був у мене ведучим", — розповів "Пумба".
Владислав Риков. Фото надала дружина пілота Анастасія РиковаВін йшов попереду, я позаду, швидкість — 800 кілометрів на годину. Ми були близько до точки виконання бойового пуску. Кажуть, що ворог у такому напрямку, зближується, він ще ближче. Доходить до критичної точки, де ми вже мали скасувати бойове завдання і повертатися назад, щоб вижити, повернутися, перезарядитися і мати ще раз змогу виконати завдання, але з результатом, без втрат. Я розумію, що Влад іде далі. Я у нього по радіо запитую: "Давай?". Це означало "давай вертатися" — а він іде далі і виконує пуск. Я бачу, що він іде, також виконую пуск, і ми на всіх парах звідти відлітаємо. Потім ми приземлилися, я у Влада питаю: "А чого ми не повернулися?" Він каже: "Так ти ж казав: давай, давай". Я кажу: "Я казав: давай, давай повертатися назад", а він думав: "Давай, давай виконувати завдання".
Владислав Риков. Фото надав батько пілота Юрій Покусай
"Він був тим, хто у званні підполковника копав город, бо його родині треба було викопати картоплю": яким був Владислав Риков для рідних
Дружина загиблого пілота Анастасія Рикова згадує чоловіка як того, хто жив із відчуттям обовʼязку та любові до України.
"Мій чоловік був людиною, яка ніколи не ховається за спинами інших. Він був сильним — не лише фізично, а й характером. Він робив те, що вважав за потрібне, навіть якщо це було складно. Він не був голосним, але дуже багато чого робив", — каже Анастасія Рикова.
Владислав Риков із дружиною. Фото надала дружина пілота Анастасія Рикова
За її словами, Владислав Риков також знаходив час, щоби провести його з родиною.
Він був тим, хто у званні підполковника копав город, бо його родині треба було викопати картоплю. Завжди у нього був окремий день для життя з донькою. У нього дуже мало часу було. Щоб це був якісний час, він із донькою добу проводив сам на сам, щоб було відчуття того, що в неї є тато.
Владислав Риков із донькою. Фото надала дружина пілота Анастасія Рикова
Юрій Покусай згадує — син не хотів, щоби рідні хвилювалися за нього, коли він на службі.
"Коли він дзвонив додому, і коли за нього хвилювалися (казав, — ред.): "Мамо, що ти за мене так хвилюєшся? Ми там літаємо, ми там таке — ну, політали, бомбочками покидали, ракетками постріляли". По-дитячому це пояснював", — каже батько пілота.
У моєї мами був день народження. На той момент тривала війна і Влад зателефонував бабусі: "А хочеш зі мною побачитися?" Мама (каже, — ред.): "Ой, Владічку, хочу, звісно". Він каже: "Вийди у двір" — вони парою пройшли над двором моїх батьків, два СУ-25. Побачилися.
Як загинув Владислав Риков: спогади побратима
Побратим Владислава Рикова розповідає — льотчик загинув під час вильоту.
"Це був рутинний виліт. Як кажуть у нас в авіації — ти можеш бути дуже гарним пілотом, можеш бути вправним льотчиком і перспективним командиром, але в повітрі це прирівнюється і все вирішує, на жаль, удача і доля", — каже "Пумба".
За слів веденого, який із ним виконував завдання, тоді була дуже складна повітряна обстановка. В районі Маріуполя чергував літак СУ-25 повітряних сил РФ. Він, на жаль, ніс на борту одну із найнебезпечніших ракет класу "повітря" — Р-37.
Владислав Риков. Фото надала дружина пілота Анастасія Рикова
"Це не про табличку чи формальність": Анастасія Рикова — про перейменування вулиці
Перейменування вулиці на честь Владислава Рикова — спосіб вшанувати його памʼять, каже Анастасія Рикова.
Це не про табличку чи формальність — це про памʼять. Мій чоловік — один із тих, хто віддав життя, щоб ми могли жити вільно. Перейменування вулиці — це знак вдячності людині, яка зробила дуже багато і навіть більше. Це про те, що будуть бачити діти, коли будуть проходить повз цю вулиці й будуть питати: "Хто був цей чоловік? Чому його імʼя на карті нашого міста?". Це спосіб сказати: "Ми памʼятаємо".
Для подальшого розгляду петиція про перейменування вулиці Літакової на вулицю Владислава Рикова має набрати пʼять тисяч голосів. На 7 грудня звернення набрало 1336 голосів.
