За інформацією: Суспільне Харків.
Антон Войтенко. Фото надав Анатолій Войтенко
Дитинство в сім'ї військового
Народився Антон Войтенко 24 червня 1985 року в сім'ї військовослужбовця на Далекому Сході в селищі Смоляніново. Разом з сім'єю їздив по військових містечках, розповідає батько Анатолій Войтенко. Каже, через часті переїзди його діти — Антон та його старший брат Валерій — змінювали школи.
"Їм не пощастило в цьому плані: пішов у перший клас, закінчив. Моталися по Радянському Союзу тоді ще. Бо я вчився і закінчив у 1982 році військове училище в Полтаві. Був зенітником. І все наше життя з дружиною, нашою сім’єю було пов’язане з військовою службою", — говорить Анатолій.
Дитячі фото Антона з батьком та братом. Фото надав Анатолій Войтенко
Закінчував школу Антон Войтенко у Новій Водолазі Харківської області, розповідає батько. Каже, після дев'яти класів пішов вчитися у коледж в Рокитному.
"Закінчив за спеціальністю "сільськогосподарська направленість" — машиніст широкого профілю (комбайнер, тракторист) — це нам дуже допомагало. Він казав: "У вас там є один вчений". Його не тягнуло до вищих матерій. Він з дитинства любив конструктори, любив майструвати, був дуже усидливий", — згадує батько.
Батько Антона Войтенка тримає фото загиблого сина. Суспільне Харків/Лариса Говина
Служба в АТО разом з батьком і братом
У 2003 році Антона Войтенка призвали на строкову службу в 79-й аеромобільний полк в місті Миколаєві, а з 2015 по 2018 рік він брав участь у АТО у складі зенітно-ракетного дивізіону бригади оперативного призначення "Спартан" та окремого загону спеціального призначення НГУ.
Батько Анатолій Войтенко пішов воювати ще у 2014 році, підписав контракт з Нацгвардією. А у 2015 році до нього приєдналися і двоє його синів — Антон та Валерій.
Антон з братом. Фото надав Анатолій Войтенко
Побратим Антона "Доцент" згадує, що саме в період служби в АТО вони і познайомилися, у 2015 році. Каже, служили в одному дивізіоні.
"19 березня (2015 року — ред.) ми заходили в зону АТО і їхали однією "вахтовкою". Там ми й познайомилися з ним. А потім, так вже сталося, що перша моя ротація в 2015-му році в Луганській області поблизу населеного пункту Нижнє була якраз разом із ним. Потім рік ми служили разом в одному дивізіоні зенітному ракетно-артилерійському", — розповідає "Доцент".
Побратим Антона Войтенка “Доцент”. Суспільне Харків/Лариса ГовинаУ 2016-му я демобілізувався. А він разом із братом й батьком продовжував службу. Антон служив у дивізіоні з братом, потім в ОЗСП "Омега".
У 2018 році Антон Войтенко звільнився зі служби, але повернувся до війська в перший день повномасштабного вторгнення.
Антон Войтенко. Фото надав Анатолій Войтенко
Початок повномасштабної війни та перший збитий літак над Харковом
З перших днів вторгнення Антон Войтенко став на захист харківського неба, розповідає "Доцент". Каже, що разом з ним до війська долучилися батько та брат військового.
"Зустрілися ми 24 лютого 2022 року, приблизно о сьомій годині вечора. Зібралися ті, хто долучився до дивізіону. Відчинилися двері в казармі, ми якраз заряджалися сиділи — і заходить батько Анатолій Павлович і його два сини, два брати — Антон і Валера. З 2022 року до 2024 року ми були разом, а потім Антон і Валера перевелися в підрозділ ГУР Міноборони", — розповідає військовослужбовець.
Антон Войтенко з братом. Фото надав Анатолій Войтенко
Військові у 2022 році почали службу з Харківського напрямку, вони займали позицію "Роза вітрів", згадує "Доцент". Каже, перший успішний пуск з ПЗРК, коли збили російський Су-34 над Харковом — заслуга Антона Войтенка.
"6 березня (2022 року — ред.) — це вже були сутінки — на позиції перебувала вогнева група. Побачили у тепловізор, як рухається ціль. Збагнули, що це літак. Далі саме завдяки вдалим діям Антона вдалося захопити ціль та зробити успішний пуск. Там було два пуски, майже одночасно. З двох позицій. Пуск зробив Антон, і пуск зробив ще один військовослужбовець нашого ж дивізіону — "Фізрук". Обидві ракети влучили в ціль", — згадує "Доцент".
Літак було уражено. Літак впав. Один пілот загинув, другого шукали, знайшли його і потім обміняли. Це той самий літак, який бомбардував Харків у перші дні — його якраз вдалося знешкодити.
Антон Войтенко. Фото надав Анатолій Войтенко
Далі було два успішних пуски на "Розі вітрів", говорить "Доцент". Каже, в результаті — два збитих гелікоптери.
"Один із них зарахували нам — це Мі-28Н, "нічний мисливець". Далі був Бахмут: два Су-25. Це те, що Антон особисто зробив: два Су-25, гелікоптер Мі-24 і ще купа БпЛА: "Суперкам", шість "Ланцетів", FPV-шки, "Молнія", "Привіт-82" і таке інше. Важко переоцінити його внесок", — згадує побратим.
За його словами, далі Войтенко воював на півночі Харківщини, з початку 2023 року — в Бахмуті, а потім на Запорізькому напрямку, після якого знову повернувся на Харківщину — на оборону Липців.
Антон Войтенко. Фото надав Анатолій Войтенко
За свої військові здобутки Антон Войтенко нагороджений відзнаками та орденами:
- відомча відзнака "За доблесну службу";
- відзнака "Учасник бойових дій, ветеран війни";
- медаль "Відвага та честь";
- відзнака Президента "За військову службу Україні" від 17 березня 2022 року;
- відзнака Президента "За оборону України" від 5 серпня 2022 року;
- орден "За мужність" ІІІ ступеня у 2022 році;
- орден "За мужність" ІІ ступеня у 2023 році;
- медаль "Хрест свободи" від 14 лютого 2025 року від ПЦУ;
- відзнака ГУР МО "За бойові заслуги" (посмертно) від 20 серпня 2025 року.
Антон Войтенко. Фото надав Анатолій Войтенко
"Бомжі" над Харковом збили Су-34"
Почуття гумору Антона Войтенка його побратим "Доцент" вважав блискучим. Каже, у нього завжди були дотепні жарти, він умів розрядити обстановку, щоб всі посміялися — і на душі стало легше.
"Колись пожартували: "Ну що ми, як ті бомжі, живемо у якихось підвалах, у якихось хатах недобудованих". Ось так воно і закріпилося: "бомжі, бомжі". Потім так вогнева група й називалася — "Бомж". І коли збили Су-34, доповідали командуванню про уражену ціль. Доповіли. У нас уточнюють: "Яка вогнева група?" Відповідь: "Бомж, бомжі". Потім така пауза, і нам кажуть: "А як нам доповідати вищому командуванню? Що нам сказати? "Бомжі" над Харковом збили Су-34?", — згадує "Доцент".
Антон Войтенко на службі. Фото надав Анатолій Войтенко
"Мене бентежить лише одне — вижити. Я хочу вижити у цій війні"
Антон чекав завершення війни та хотів працювати у сільському господарстві, згадує батько. Каже, перед останнім бойовим виїздом син приїхав додому на жнива, допоміг з роботою на землі, яку їм дали, як учасникам АТО.
"Я вже й комбайн почав готувати до жнив. І якраз він приїхав — і ми через день, чи через два скосили наші "поля" — наші чотири гектари. Остання розмова була ось у цьому залі. Ось тут ми лежали на підлозі. Це в обід було. Ми розмовляли. Сьогодні я дізнався, що передчуття у нього було. Він казав: “Па, я так заморився”. Коли дивишся в очі дітей, там останнім часом не було такого вогню. Якась темнота, ця втома, така чоловіча", — згадує Анатолій Войтенко.
Коли ми лежали, він казав: "Ти знаєш, мене вже якось не бентежать ні нагороди, ні чорний пістолет, який йому обіцяли. Мене бентежить лише одне — вижити. Я хочу вижити у цій війні".
Антон Войтенко. Фото надав Анатолій Войтенко
"Коли останній раз я сфотографував їх, двох синів, із мамою, на моєму телефоні стоїть дата — 21 липня. І я плачу, тому що я їх утрьох сфотографував, а селфі, щоб усі вчотирьох, так і не зробив. Тоді ще, як їх обіймав, досі пам’ятаю це кремезне тіло сина. Просив його: "Бережися, синочок". Ви знаєте, війна ніколи нікого не береже. Це ухилянти можуть вберегтися", — говорить батько Антона Войтенка.
Може, і зберіг би я сина, якби не поранення тяжке. На початку війни (повномасштабної — ред.) був поранений на вогневій позиції. Але, дякуючи сину, синам — вони мене врятували, надали першу медичну допомогу, розписали, де наклали турнікети, джгути.
Батько показує нагороди Антона. Суспільне Харків/Лариса Говина
Антон з батьком мріяли купити трактор, працювати на землі, а ще, каже Анатолій, хотіли розводити рибу та раків.
"Та я й досі мрію розвести страусів. Але, знаєте, після цієї звістки у мене якось… Мрії сина є, а руки мої якось опускаються. Але я розумію, що треба триматись заради онуків, заради дружини сина. Допомагати", — говорить батько загиблого воїна.
Фото Антона Войтенка вдома у батьків. Суспільне Харків/Лариса Говина
Побратимам досі не віриться, що Антона вже немає
Загинув Антон Войтенко 14 серпня в одній з гарячих точок Харківської області під час виконання бойового завдання, — розповідає "Доцент".
За його словами, побратими досі не вірять в те, що Антон загинув.
"Чому не віриться? Тому що Антон — суперпрофесійна людина. Блискуче підготовлений. Грамотний, досвідчений, все знає, все вміє, все бачив. Все передбачає, планує. Таких людей дуже й дуже небагато. З таким рівнем підготовки, з таким рівне володіння собою, з такими рисами йому притаманними — це величезна втрата для нас усіх", — каже побратим Войтенка.
Ти не можеш в це повірити. Як така людина могла загинути? Коли там, де він, там завжди була впевненість.
Родина Антона Войтенка. Суспільне Харків/Лариса Говина
"Мріяв купити будинок на колесах і поїхати подорожувати по Європі"
Після загибелі воїна на сайті Офісу Президента України з’явилася петиція із проханням надати Антону Войтенку звання "Героя України". Батько військовослужбовця говорить, цю ініціативу підтримали рідні та побратими військовослужбовця.
"Герой, тому що він зробив збитки такі. Якщо літак зараз коштує — Су-34 — 150 мільйонів доларів, щоб його купити. Су-25 коштує від 10 до 15 мільйонів доларів. Він зробив вклад для держави, для нашого захисту людей. Скільки ці літаки заподіяли шкоди людям, вбили скільки людей. А вони їх збили", — каже.
У нашому населеному пункті немає росіян. Вони тут літають по ночах — "Шахеди", ракети. Але літаків і вертольотів немає. Коли збили перший цей літак, і цього підполковника Криштопу водили потім по Харкову, то там раділи, радість була, що це першу ціль збили над Харковом. І потім якось вони не дуже там літали після цього збитого, і не так бомбили.
Дружина Антона Войтенка Алла. Суспільне Харків/Лариса Говина
Дружина Антона Войтенка Алла майже щодня приходить на могилу чоловіка. Каже, для неї та двох їхніх дітей Антон вже герой, але мріє, щоб йому надали це звання офіційно.
"Я вважаю, що він заслуговує на це, передусім, щоб його пам’ятали за те, що він зробив для нашої держави. Щоб діти ним пишалися, що у них такий батько — Герой", — говорить Алла Войтенко.
Нагороди Антона Войтенка. Суспільне Харків/Лариса Говина
Жінка каже, що вони з чоловіком 20 років були разом, 17 з них — офіційно.
"Люблячий, завжди мене оберігав, завжди піклувався, дуже любив своїх дітей. Він їм приділяв максимум увагу. Яка хвилинка — він завжди з ними. То вигадає поїхати на риболовлю із ночівлею, то піти в ліс, то на прогулянку. Ми завжди любили гуляти разом. Просто йти гуляти, тут, по місцевості. Будь-яка хвилиночка. До батьків ходили. Він приділяв всім час. Завжди до нас ходили гості. Тому що Антон був позитивчиком, завжди щось придумував", — згадує дружина.
Останній раз він мені подзвонив по відеозв’язку 13 числа ввечері. Перед виїздом. Наша остання з ним розмова. Завжди запитував: "Як там справи у дітей? Як у вас? Що новенького?" Ми недовго розмовляли, тому що часу не було.
Алла з листом від чоловіка. Суспільне Харків/Лариса Говина
Алла каже, що отримала лист від чоловіка, який він написав у 2022 році та залишив у свого кума, з яким ділився усіма таємницями.
"Він наснився кумові й сказав: “Ти віддав лист?” Він каже: “Та ти ж забрав”. А через три дні кум знайшов у своїх документах десь цей лист. Вчора мені привіз. У цьому листі остання воля його. Але він хотів жити. Він мріяв, щоб закінчилося це все. Головна ще мрія у нього була — він хотів, як закінчиться війна, купити будинок на колесах і поїхати подорожувати по Європі", — розповідає дружина.
Дуже хотів нам показати Європу. Але, на жаль. Можливо, ми, як діти трішки підростуть — ну, без машини на колесах, звісно — але з’їздимо. Повезу дітей, на жаль, без нього. Але серце — з ним.
Лист, який Антон написав дружині у 2022 році. Суспільне Харків/Лариса Говина
