За інформацією: Суспільне Харків.
Українська революція у Харкові. Колаж: Юлія Лодяна/Суспільне Харків
Під час Української революції 1917-1921 років влада у Харкові переходила до різних політичних угруповань щонайменше шість разів. Місто у різний час опановували "червоні", "білі" та українські сили.
Як місто пережило Українську революцію, хто були героями та антигероями боротьби та які висновки можна зробити з історії — Суспільному розповів історик та краєзнавець отець В'ячеслав Труш.
Далі — пряма мова.
"Найбільш одіозна сила, яка протистояла українцям, — більшовики"
Харків був включений в загальноукраїнський контекст. З початком Лютневої революції в Російській імперії починається й Українська революція як реалізація українського національного потенціалу в різних сферах.
Мітинг у Харкові з приводу Лютневої революції, березень 1917 року. На фото видно Миколаївський собор, який буде зруйнований більшовиками у 1930 році. Суспільне надбання
Вже у квітні 1917 року утворюється Харківська губерніальна рада або Рада Слобожанщини на чолі із журналістом Яковом Довбищенком. Відбувається Харківський губернський з'їзд у тодішньому приміщенні університету. Навесні 1917 року над міською думою з'являється український національний прапор, відбуваються різноманітні маніфестації.
Журналіст, редактор газети “Нова громада” (видавалася Радою Слобідської України), член УСДРП Яків Довбищенко. Едуард Зуб/Facebook
У Харкові формується кілька центрів влади. Окрім української ради, починають виникати громадські комітети — органи загальноімперського тимчасового уряду. З'являються ради із домінуванням проросійських сил лівого спрямування — ради солдатських депутатів, робітничих депутатів, селянських депутатів (на Харківщині). Підключаються ліві есери та анархісти. Все це були різноманітні органи, які претендували на владу. Відповідно — поступово між ними починається певне протистояння. Найбільш одіозна сила, яка протистояла українцям, — більшовики, які блокувалися із лівими есерами та анархістами.
Для солдатського або селянського середовища більшовики мало чим відрізнялися від інших політичних сил — навіть від Центральної ради, бо в усіх політиків так чи інакше риторика була про закінчення війни, вирішення земельного та соціального питань.
Українська маніфестація в Харкові, 2 травня 1917 року. УІНП
У Харкові українську фракцію у Раді робітничих і селянських депутатів очолював Микола Чеботарів — майбутній керівник української контррозвідки.
Центральна рада починає підсилювати військову присутність на Слобожанщині. Для цього сюди надсилається Чигиринський полк. У Москалівських казармах Харкова перебував Другий український запасний полк. Ще один, 3-й Запорізький український полк, — був надісланий в район Куп'янська. У Балаклії відбувається українізація місцевого запасного полку — формується Український кінно-козачий полк. Також були українські середовища, де формувалися загони вільного козацтва — як зараз би сказали, тероборона.
Один з організаторів та керівник української контррозвідки Микола Чеботарів. Ярослав Файзулін/Facebook
Більшовикам же зброя надходить безпосередньо з Росії — кулемети, гвинтівки, набої. Масово постачається ідеологічна література і вони розгортають величезну агітацію.
Центральна рада не надто зважала на більшовіцьку антиукраїнську агітацію, бо вважалося, що це близькі ліві сили. Більшовики цим скористалися. Їхня пропаганда була досить успішною: Український полк в районі Куп'янська розклався.
Більшовицькі агітатори регулярно ходили до Москалівських казарм: українські війська також розклалися. Гасла були досить примітивні: ніяких воєн не буде, війни хочуть лише багатії та політики, а насправді треба розходитися по домах, відбирати землю і влаштовувати своє життя.
Вир революції
У Харкові у цей час починає видаватися газета "Рідне слово", яку спонсорував харківський купець Іван Гаращенко. Також він спонсорував українську книгарню, видання листівок. Тобто у Харкові були й свої меценати, і свої політики, і свої лідери громадської думки.
Іван Гаращенко — купець, спонсор національного відродження у Харкові, церковний діяч (УАПЦ). Його коштом утримувалися перші у місті українська книгарня “Дзвін” та гімназія ім. Грінченка. Фінансував видання листівок і тижневика “Рідне слово”. УІНП
Люди починають вимагати українізації богослужінь, а деякі священники вже наважуються виголошувати молитви українською мовою. Частина інтелігенції теж починає бачити себе в українській церкві, але швидко нічого не робиться. Єпископат був значною мірою російським. Лише 1921 року у Києві утворено Українську Автокефальну Православну церкву.
Знесення Миколаївського собору у Харкові, 1930 рік. Іван Гаращенко був організатором і меценатом першої парафії УАПЦ у Харкові, домігся передачі у відання УАПЦ собору та відремонтував його. Суспільне надбання
Серед інших помітних постатей також можна виділити й середовище Миколи Міхновського — зокрема, Володимира Доленка, який згадує події революції у своїх спогадах. Інші фігури, про яких треба пам'ятати та прибирати їх з тіні, — це Гнат Хоткевич, Сергій Тимошенко, Яків Довбищенко.
Микола Міхновський. Суспільне надбання
У листопаді-грудні 1917 року починає все більше наростати напруження. У цей час більшовики у Петрограді вже захопили владу, формують власний уряд Раднарком. У Харкові та інших містах діють ВРК — військово-революційні комітети. Це органи більшовиків, які мали захопити владу. У них були свої загони бойовиків — Червона гвардія, яка формувалася із люмпенізованих робітників, що підпали під більшовицьку пропаганду, солдатів. У Харкові середовищем поширення більшовицької пропаганди був присланий з Центральної Росії 30-й запасний полк на чолі з Руднєвим.
Володимир Доленко — юрист, політичний діяч. У 1917 р. — голова організаційно-адміністративної комісії Харківської губерніальної української ради. Творець підпільної Української мужичої партії, розгромленої чекістами у 1927 році. likbez.org.ua
У Харкові більшовицьке середовище, до якого тяжіють анархісти та ліві есери, починає набирати ваги. Ленін надіслав ультиматум Центральній Раді, звинувативши її в тому, що України пропускає ешелони з донськими козаками на Дон, які були ворожі для більшовиків. З козаків формувалися сили контрреволюції. Пізніше вони стали представниками "білого руху". По суті, це було вже втручання у внутрішні справи України.
Гнат Хоткевич — український письменник, музикант, етнограф. У 1917 році організатор Харківської губерніальної української ради, редактор тижневика “Рідне слово”, гласний міської думи від Українського демократичного блоку. Суспільне надбання
Після цього в Росії формуються бойові загони, які очолює Антонов-Овсієнко — русифікований, повністю збільшовичений українець. З Москви, Петрограда, навіть Костроми та інших російських міст до Харкова надсилаються червоногвардійські загони. У перші чергу це були загони Сіверса та Ховріна.
Згодом до Харкова переїхала вся більшовицька фракція Центральної Ради. У Києві більшовики входили до Центральної Ради, але не отримували там підтримку. Тому вони просто переїхали до Харкова і створили УНР Рад. Всі сепаратисти, коли створюють фейкові республіки, то люблять використовувати "народні" назви.
Середовище українських військових одразу не змогло оцінити ситуацію. Ще ніхто особливо не вірив, що буде застосовуватися якесь насильство, буде якась стрілянина. Тому, коли почали прибувати червоногвардійські загони, то їм в принципі ніхто і не протистояв. Це вважалося "внутрішнім переміщенням" — можливо, на Дон їдуть воювати абощо.
Дані про український з’їзд у харківському тижневику “Рідне слово”. Суспільне надбання
У грудні більшовики роззброюють 29-й автобронедивізіон, тим самим ставлячи броньовики, панцерники під свій контроль. У 20-х числах грудня збірний загін Руднєва з імпровізованим бронепотягом з гарматою рушає вночі на Лозову. Були сутички в районі Златополя, Лиманівки, потім почався обстріл Лозової. У цей час у місті стояли загони регулярного війська, а також частина лозівців поповнила його лави: за спогадами, десь 120 людей записалися до армії. З боями українські війська відступили зі станції, але потім скористалися ситуацією та вибили більшовиків.
У цей час йшли ешелони з донськими козаками та союзниками. Українці сподівалися, що вони зупиняться і допоможуть боротися з більшовиками, але ці союзники проїхали й ніякої допомоги не надали.
Більшовики перегруповують свої сили й з трьох сторін завдають удару по українських військах. Був дуже запеклий бій за Лозову. Далі українці відступають в бік Павлограда. Українських вояків просто закопали у сніг в Зайцевій балці, потім їхні тіла вже перенесли на одне зі старих кладовищ. Лозова — одне з перших міст, де більшовики отримали збройний опір.
Революційна демонстрація в Харкові, маніфестанти на фоні популярної в місті кондитерської Дирберга, Харків, 1917 рік. УІНП
Вже у 1918 році починається зростання кількості загиблих. У загальноукраїнському контексті — це взяття Києва: починаються грабежі, спалення поміщицьких маєтків.
Після того як більшовики вже встановили свою владу, до багатьох прийшло прозріння, що це просто окупанти та грабіжники, але аж ніяк не люди, що "за мир в усьому світі".
У 1918 році укладається Брестський договір. Українцям починають допомагати німецькі, австро-угорські війська. Починається швидкий наступ. Кінець березня — початок квітня з Києва на Харківщину наступає Запорізька дивізія. Вона наступала двома напрямками, але основна її частина на чолі з Петром Болбочаном та німецькими союзниками йшла на Харків. Друга частина дивізії, яку очолив Всеволод Петрів — український військовий діяч, який не мав української крові, був частково росіянином, частково норвежцем, насправді мав прізвище Петров та спілкувався українською мовою — рушала на Карлівку, Берестин, Лозову. В районі Люботина наступали українсько-німецькі війська.
Командування Кримської групи та Українських Січових Стрільців в Олександрівську (Запоріжжя), 17 квітня 1918 року. У центрі – Вільгельм Габсбург (у чорному одязі) та Петро Болбочан (із стеком). Фото з книги Сергія Громенка “Забута перемога. Кримська операція Петра Болбочана 1918 року”
1918 рік — це і звільнення Харкова, і Лозової й далі формування Донецької групи. Український полководець Володимир Сікевич пішов звільняти Донеччину, дійшли аж до Міллерова, звідки нині постійно запускають "Шахеди". У ті ж часи там стояли українські загони.
У Харкові дивізія була розгорнута в корпус: в українське військо записалися тисячі жителів регіону. Починається відродження українських органів влади.
У 1918 році відбувається військовий переворот у Києві. На місце Центральної Ради приходить гетьман Павло Скоропадський. Також формуються українські військові підрозділи — Харківський, Полтавський корпус. Виникає велике питання, пов'язане з німецькими союзниками: Центральна Рада в обмін на військову допомогу мала забезпечити союзників продуктами у значній кількості, але виникли фактори, чому це не можна було зробити. Великі господарства, які могли це робити, були пограбовані. Рада ще не мала ефективного бюрократичного апарату. Були суперечки й з німцями, і з поміщиками, в яких забрали майно, на селян накладалися штрафи. Все це також використовувалося лівими силами у їхній пропаганді.
Парад німецьких військ у Харкові, 1918 рік. Суспільне надбання
Більшовики утворюють підпілля, яке намагається всіляким чином шкодити. Зокрема, вони підживлюють і анархістське підпілля: той самий Нестор Махно у 1918 році їздив особисто до Леніна, в ті часи Махно ще був союзником більшовиків. Починають формуватися ліві партизанські загони, більшовицька Росія підживлює різноманітні конфлікти.
На противагу Гетьманату формується Директорія — це середовище Петлюри, Винниченка, Грушевського, Мартоса. У Києві — бої вже між українськими підрозділами, які або підтримували гетьмана, або Директорію. Павло Скоропадський виїжджає з України. У Харкові ж у той час перебуває командир запорожців Петро Болбочан, який підтримує Директорію. Більшовики активізувалися під час зміни влади у Києві.
Це дуже характерна риса в українській історії: коли є зовнішня політична загроза, ні в якому разі не потрібно робити якісь зміни влади — цим у першу чергу користуються росіяни. Більшовики саме це і зробили.
Гайдамацький кіш Слобідської України біля Михайлівського собору у Києві. У центрі — Симон Петлюра та майбутній учасник визволення Донбасу сотник Євген Ляхович (в жупані). Березень 1918 року. УІНП
У Харкові тоді також перебували ще німецькі війська, але вони були дуже розагітовані: хотіли передусім вже потрапити додому, бо на фронті вже нічого було робити. До того ж ті німецькі війська, які відступали від Польщі, грабувалися місцевим населенням. Більшовики обіцяли німцям у Харкові відправити їх додому через Балтійське море.
Окупований Харків та продовження боротьби
У грудні 1918 року — січні 1919 року починається наступ більшовиків Павла Дибенка на Козачу Лопань. У районі Павлограда діють загони Нестора Махна проти українських сил. У Харкові Петро Болбочан спершу придушив перший більшовицький виступ: сказав, що ніяких мітингів не може бути під час такої напруженої ситуації. Але з півночі наступали більшовики. Німці також починають підтримувати більшовиків таким чином гальмуючи дії українського війська. За Козачу Лопань близько шести годин триває бій українських підрозділів проти наступаючих більшовицьких сил. Болбочан ухвалює рішення: частина українських військ захищають Мерефу, Лозову, Чугуїв, а інша частина — Республіканський полк — з південного заходу пробує атакувати більшовиків, взяти їх в оточенні. І все б вдалося, якби не німці, що паралізували наступ, оголосивши такий собі нейтралітет, але продовжували контролювати харківську інфраструктуру.
Водночас у Полтаві відбувається лівоесерівський виступ Миколи Шинкаря, який страчує українських військових, отже сили треба було перекидати й туди. У районі Лозової, Павлограда "чорні запорожці" Петра Дяченка ведуть бої проти махновців.
Листівка “Чужого не хочу, а свого не віддам”, 1917 рік. УІНП
На початку 1919 року була боротьба за інфраструктуру, за залізничні шляхи. Влітку українські війська відступають і розгортається боротьба між "червоними" і "білими" росіянами.
З півдня наступає генерал Денікін. У червні-липні він опановує Харківщину. До Харкова приносить ці ідеї російського шовінізму — самодержав'я, народність, православ'я. Більшовики знову утворюють своє підпілля, махновці активно виступають проти Денікіна, який збирався далі йти на Москву, але через удари кінноти Махна змушений знімати багато військ з фронту. "Білі" влаштовують по Україні погроми. Зокрема, один з єврейських погромів був у липні 1919 року у Лозовій. Наприкінці року "білі" терплять все більше поразок і їх вибивають з Харківщини.
Червоноармійський парад у Харкові, літо 1920 року. Суспільне надбання
Червона окупація Харкова почалася у 1919 році, але Українська революція тривала і далі, опір продовжувався. Були повстання, починаються сутичка між анархістами й більшовиками, по всій Харківщині створюються повстанські загони петлюрівської або махновської орієнтації.
За подіями революції можна зробити аналіз помилок. Зрозуміло, що має бути єдність українських сил. Розколом обов'язково скористається ворог. По-друге, ставитися до союзників варто обережно, бо ми побачили німців, які наприкінці 1918-1919 років проявили деструктив щодо України.
Вже у часи колективізації будуть виступи, зокрема, жіночі або, як їх презирливо називали, "бабські бунти": жінки розганяли радянських активістів. Антирадянський рух продовжувався і після завершення Української революції у 1921 році.
Що можна почитати про Харків під час Української революції:
- Всеволод Петрів "Спомини з часів української революції (1917—1921)";
- Володимир Сікевич "Сторінки із записної книжки";
- Никифор Авраменко "Спомини запорожця";
- Володимир Сосюра "Третя рота".
У 2021 році Суспільне Харків спільно з Українським інститутом нацпам'яті та істориком Едуардом Зубом, який у листопаді 2022 року зник безвісти на фронті, випустив подкаст, де в центрі уваги — історичні події в Харкові часів Української революції 1917-1921 років.
Слухати подкаст на Apple Podcasts.
